Крим: відпочинок, який не кожному по кишені

Опубліковано . в Мандрівки

Кількість переглядів - 1932

Подорожі це не лише пляжі і музеї. Це завжди зустріч зі "соціалкою": новими людьми, іншими реаліями, оцінкою суспільного життя. Ось яким цього року постав Крим...

 В цьому році в середині літа ми поверталися додому з Алушти через Сімферополь в обшарпаному вагоні додаткового потягу, ощасливлені наявністю заздалегідь придбаних квитків, бо вже знали, що квитки здорожчали на 10 відсотків. Більше позитивних емоцій від Укрзалізниці ми не дочекалися.

Вагони переповнені, не те що кондиціонерів, але і звичайної вентиляції не було, вікна не відкривалися, туалети – краще не згадувати. З цього приводу між пасажирами і начальником потягу виникла жвава дискусія з залученням міліції для вгамування особливо набридливих захисників конституційних прав громадян України в частині забезпечення якісних послуг. При цьому київські чиновники в залізничних кашкетах розповідають, що отримані через підвищення вартості проїзду кошти підуть на реорганізацію вагонного парку. Виходить, що коштів на модернізацію рухомого складу без підвищення вартості квитків просто немає, і це при переповнених потягах. Цікаво, що з місяць тому Укрзалізниця взяла черговий кредит в мільярд гривень в російських банків, але не відомо, скільки цих кредитів ми взагалі повинні повертати.

Як би там не було, ми їхали додому, згадуючи море, Алушту і Ялту, куди, дякуючи дешевому тролейбусному сполученню, могли їздити на прогулянку. Дивно, але чиновники чомусь не оцінили «великий почин» зроблений населенням Південного берегу Криму. В часи найгострішої житлової кризи там вирішили проблему квадратних метрів! Тобто, коли в державі житла катастрофічно не вистачає, в курортних містах його явних надлишок. Буквально біля кожного двору в центрі Алушти і його околицях висять оголошення про вільне житло. На трасі стоять і закликають зупинитися у них десятки людей. Цілі під’їзди багатоповерхівок теж здаються для відпочиваючих. Очевидно попит не покриває пропозиції, тому місцеві скаржаться на засилля «донецьких», які заграбастали вже половину Криму і зупинятися на досягнутому не збираються. Бабуся, наш хазяйка, в якої ми зупинилися на декілька днів, каже, показуючи з балкону на кілька трьохповерхових котеджів, - це все «донецькі», причому споруджують будинки навіть на дитячих майданчиках чи на інших суспільних площах. Протестів населення вони не бояться, бо їх прикривають «зверху». При цьому, обурені кримчани не збираються голосувати за опозицію. Мабуть лише тому, що вони не зуміли перешкодити регіоналам отримати владу, яка позбавила кримський народ очікуваних прибутків від квартирно – готельного бізнесу. Їм і досі не втямки, що вони потрібні лівим або московітам лише як «електоральне м’ясо» для подальшої успішної прихватизації смачних об’єктів Криму.

В Алушті довелось кілька разів спостерігати програми, вірніше програму місцевого кабельного телеканалу. Програму тому, що одне і те «крутилося» в ефірі весь час нашої відпустки. Програма місцевого телебачення складається з прогнозів астрологів - викладачів якоїсь академії та звіту про засідання міськвиконкому. Ні тобі про температуру моря, ні про погоду в режимі «он лайн», ні попереджень про закриття пляжів, ні іншої корисної в курортному місці інформації немає. Зате довелося почути дивні речі. Якийсь чиновник день у день розповідав, що митарі від курортної індустрії Алушти стали працювати краще. Якщо в минулому році курортного збору «наколядували» аж двісті тисяч гривень, то цього року на кілька десятків тисяч більше. І це все, що вдається отримати міському бюджету від мільйонів курортників? Схоже, що так, бо про свої проблеми бідкався і водоканал, якому найбільше заборгували не хто інший, а оздоровниці, які за інших умов повинні були стати не пересихаючим джерелом наповнення міського бюджету та гарантом облаштування курортної інфраструктури. Цим і повинні опікуватися кримські чиновники та політики, але якось руки не доходять. Натомість знову піднімається питання перегляду рівня повноважень для кращого управління територією, хоча дай бог впоратися хоча б з тими, що є. В усякому разі що заважає алуштинському чиновництву відремонтувати тротуари, яких тут практично немає, або впорядкувати будівництво житла, яке тут ведеться хаотично. В самісінькому центрі міста деякі будинки збудували просто на тротуарі не звертаючи уваги на архітектурні норми, навіть на таку, як «червона лінія». Люди змушені пересуватись по проїжджій частині.

Взагалі, уваги влади до відпочиваючих якось не спостерігається, як не видно якоїсь спільної програми розвитку курортної інфраструктури. Люди повинні самі турбуватися про свій відпочинок та дозвілля. Звичайно, є море але з пляжами в Алушті досить сутужно. Більшість пляжів платні, а так звані соціальні просто переповнені. Спритники намагаються навіть на таких пляжах заробити гроші, розставляючи на половині пляжу пластикові лежаки вартістю 25 гривень, Зрозуміло, що бажаючих викидати такі гроші небагато, тому люди скупчуються на вільній від такого бізнесу території або примощуються між лежаків. Дивно було бачити як під час шторму працівники пляжів, які в сильний шторм закриваються, все – таки пропускають людей, кажучи при цьому, що люди попереджені про небезпеку, тому вся відповідальність тепер лежить на самих сміливцях. Великий натовп на вечірній набережній в районі причалу для прогулянкових катерів з цікавістю спостерігав як у хвилях перекидалися добряче нетверезі чоловіки і лише дивом ніхто з них не розбив голову об каміння чи і взагалі не захлинувся. Наголошу, що жодної особи типу рятувальника там не було.

Вечері, окрім гуляння по набережній та розглядання сувенірів, основній масі робити нічого. Дами часто прогулюються у вечірніх сукнях, а кавалери мають типовий пляжний прикид – шорти і виступці. Культурна програма зводиться до фотографування з фігурами ангелів чи й невідомо взагалі кого. Минулого року найпопулярнішим атракціоном була мавпочка, з якою люди залюбки фотографувалися, але в цьому році її вже не було. Звичайно, є кілька атракціонів для дітей та пара для дорослих, що теж є хоч якоюсь розвагою для спостерігачів, бо бажаючих скуштувати екстриму на великій рогатці не багато.

На набережній є навіть сцена, але вона постійно порожня, хоча міністерство чи міське управління культури могло організувати яке не яке дійство. Одного разу сцена таки «працювала», якраз під Івана Купала. Виступав якийсь козачий хор, перевдягнутий в міліцейську форму, але співав лише російські пісні та «про Дон-батюшку». Можна, звичайно, відпочивати в численних ресторанах чи кафе, але не всім це по кишені. Взагалі, ціни на шашлики чи екскурсії добряче «кусаються». Враження таке, що в Криму одне завдання – урвати з багатих росіян, а українці і так переб’ються чебуреками та спогляданням один – одного. При цьому ресторани здебільшого порожні, про що свідчить персонал який на набережній закликає відвідати їхній заклад. Невже ресторанам легше чекати одного клієнта цілий день, замість того щоб за рахунок демократичних цін вигравати на кількості відвідувачів? Те саме з цінами та наповнюваністю в готелях, міні готелях чи приватному секторі. Можна відвідати музей, але ж не кожного дня та ще прогулюватись, прогулюватись і ще раз прогулюватись. Щоправда, в Алушті влітку буває безліч концертів російських зірок, але для переважної більшості українських відпочивальників ціни на квитки зависокі. Чи не єдиний історичний об’єкт в Алушті, залишки башти генуезької фортеці теж не являється туристичним об’єктом, бо з усіх боків забудовані житлом, офісами чи сараями. Місто могли б добре прикрасити кілька гірських річечок, які здебільшого протікають в бетонних жолобах, але їх ніхто не очищає від бруду та не турбується про повноводність.
Через кілька днів такого відпочинку стає відверто нудно. Настрій поліпшується за рахунок креативщиків, які набудували на набережній кілька однотипних невеличких кафе, в яких з одного боку барна стійка з столиками і стільцями, а з іншого – платні туалети, над якими красуються яскраві вивіски …«Італійські страви», «Українські страви» і таке інше.

Кілька років тому Алушта здалася мені тихеньким, затишним містом, в якому вночі ніхто не заважає спати. Цього року, навпаки, кілька ночей під вікнами «фестивалили» п’яні, напрочуд галасливі компанії.

І все ж головна принада півдня – Чорне, таке лагідне і синє, яскраве сонце і природа південного берегу Криму.

Сергій Полулях

Фото з мережі інтернет

Матеріал надісланий до редакції "Гречки" в рамках конкурсу "Найкращий мандрівник". Напишіть про свої мандри, або вишліть цікаву фото чи відеоісторію та виграйте передплату на україномовну версію журналу National Geographic.

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв