Новий рік у Карпатах: пейзажно й адреналіново, але без снігу й дорожче (ФОТО)

Опубліковано . в Мандрівки

Кількість переглядів - 2866

"Я проведу Новий Рік в Карпатах. Як у казці...Про це можна тільки мріяти!" - з такими думками я сідала в причіпний вагон, що мав до ранку примчати до Києва. День в столиці (звісно не могла оминути Майдан Незалежності й ароматний магазин "Roshen" на Хрещатику з мануфактурою "Барбарисок" на вікні) і черговий поїзд - наступного ранку вже в смт. Славському Львівської області.

 

Дорога до давноочікуваного орієнтира виявилася м'яко кажучи важкою: півночі слухань розмов двох студенток якогось акторського факультету про силіконові груди, бажання прїхати не на Шрі-Ланку, а деінде, про обов'язок купити собі Порше Кайена, бо він дуже подобається, про нормальне вино, якого не купила компанія, з якою святкуватимуть НР, про транжирність одногрупниць, про "обмундірованія", що припасли до цієї поїздки, і нарешті про жіночу й чоловічу логіку. І все те діло під теплий півасік із чіпсами. Солі підсипало ще й те, що квитки були куплені так, що моє місце було за дев'ять вагонів від усіх моїх знайомих, тож окрім розмов залишалось лише слухати набридлу музику з телефона.

Славське зустріло нас туманом і дирчанням "бобіків". Цей транспорт тут найпопулярніший, бо по тому селищному бездоріжжю ще хіба Ніва проїде. Власникам усіляких Мітсубіші чи Шкод, які вирішили на власному транспорті поїхати на відпочинок, тут дуже співчувають.

У вартість, яку ми маємо заплатити за житло (у Новий рік воно втричі дорожче), входить зустріч гостей на вокзалі. Тож Олег, господар садиби, у якій ми мали поселитися, люб'язно відкривав нам двері цього чудо-транспорта і забирав з рук сумки. Дорогою більше розказуємо як доїхали, питаємо де краще покататись і взагалі куди в цьому селі без нормальної дороги можна піти. Власник автівки не боячись їде по усім ямам, розповідає про Славське і запевняє, що по приїзду усім допоможе. 20 хвилин американських гірок з українським грунтом і перед нашими очима на великому подвір'ї жовтенький триповерховий будиночок із великими вікнами й балконами. Першими словами, якими нас зустріла господарка садиби Галина, були: "Як доїхали?" і "На котру вам подавати сніданок?". Вже через годину, розклавши речі по кімнатам, ми зрозуміли, що голодні ходити не будемо, а від цих людей нам їхати вже не захочеться. В принципі так і сталося...

Славське - селище нічим особливим не примітне. Тут в центрі стоїть церква, є магазини, приватна лісопилка, навіть боулінг та відділення Львівської рятувальної служби. Навколо селища є гори Погар, Тростян, Захар Беркут, де відкриті кріселка (підйомники) та гірки для катання на лижах чи санках. Нам зі снігом не пощастило - він був до нас і, мабуть, після нас. Прямо як з рибою у рибалок;) Сніг можна було побачити лише на верхівках гір та подекуди острівцями, на схилах для лижників вистрілювали штучного. На ньому кататися гірше...

Лижі нам не пішли, а мені найбільше. "Сістєми" взагалі не зрозуміла, а от санки з гальмами пішли на ура. Шугали з висоти десь 600 м аж до низу: страшно, боязко, зате адреналіново та запам'ятовується. Прокат санок, лиж та сноубордів є повсюди: починаючи із залізничного вокзалу і закінчуючи будинками, які здаються для проживання. Ціна - від 70 грн. на добу. У людей дешевше, принаймні нам господарі давали лижі по 50 грн.

Для ледачих ( це все на г. Погар, де ми каталися)є кріселка по 40 грн. за квиток в обидві сторони та невеличкі гірки із канатом, що тягне лижників до верху (вхід на гірку теж платний). Під час передиху можна попити карпатського чаю, глінтвейну, замовити шашлику та картоплі з салом. Усе з димком, зате на свіжому повітрі.

Чи не найпопулярнішими в Славському є квадрацикли і чан. Якщо на квадрацикли можна записатися за день до обраного вами часу для поїздки (їх вартість, залежно від тривалості обраного шляху, становить від 450 грн.), то в чан (така собі ванна на травах) записуються заздалегідь. Хоч точок, де є сауна і чан, в селищі чимало, ажіотаж на них, незважаючи на ціну (сауна - від 150 грн., чан - від 250), шалений.

Нам пощастило потрапити лише на квадрацикли. Подорож на г. Тростян тривала годину, але особливості місцевості можна встигнути вивчити. Для місцевих Славського дирчання на "квадріках" вже як звичне діло - ті, хто живуть в горах, на дирчання й газування навіть не звертають уваги.

Моєю ж найбільшою мрією було покататися на конях. Іще одна особливість Славського: усі, хто має коней і керує підводою, завжди напідпитку і зі стабільним перегаром. У місцевих коні змучені, важко знайти дійсно гарних і пишних, на яких захочеться і верхи покататися, і сфотографуватися біля них. Конюшню з бравими жеребцями знайшла, а от з погодою не пощастило - запевнили, що верхи їздити зараз слизько і вкрай небезпечно. Таке задоволення, до речі, коштує 150 грн. за годину. В Кіровограді дешевше, але краєвидів немає. Та гладити пишногривих ніхто не забороняє, то ж фото на згадку поряд з конем все ж таки зробила.

Найбільшою гордістю Славського є корінні мешканці. Вони розкажуть де що брати, як приготувати і навіть в магазині щиро зізнаються, що те прострочене, а це ще не куштували.

З господарями садиби, де ми жили, нам страшенно пощастило. Смачнющий сніданок, ще смачніша вечеря, і все те на повну тарілку і з домашніх харчів. Чого тільки коштує грибна юшка (крем-суп зі шматочками диких сушених грибів)!  Вони не лише нас смачно годували, а й вечорами поспілкуватися встигали. А оскільки на вулиці, як і в будь-якому селі в таку пору, одне болото, а від дивана та телевізора в нас вже боки й очі боліли, то з господинею можна було навіть сісти кави випити чи вечерю разом приготувати. Голубці гуртом виходять смачніші!

А от найбільшою бідою, як на мене, є російськомовні туристи, які, приїжджаючи, намагаються говорити з так званим місцевим акцентом. Воно в них звісно походить на традиційне каверкання, але понтів більше ніж розуму, тому з родичам з Карпат у трубку кричать лише «українською». Насправді на мови тут не звертають жодної уваги! Галина каже, що важче з людьми, які вимотують забаганками чи характером, так звані енергетичні вампіри, усе інше - не біда.

Коротше відпочинок видався на славу: наїлися, навідпочивалися, розслабилися. Шкода, що снігу не було і морозу, так би хоч повітрям встигли більше подихати. Зате поїхали додому з новими силами, баночкою смачного варення з диких ягід (нам таке на сніданок до десерту подавали) та пакетиком диких грибів для юшки. І з новим рецептом;) Господині зрозуміють...

Поїзд додому їхав швидше. Знову верхня полка навіювала страх з неї гепнутися, але до Києва витримали. Знову день у столиці (на Славське можна їхати лише через Київ та Одесу) і на Кіровоград - чіпляти нового магніта на холодильника. До речі, сувеніри у Славському, особливо виготовлені з дерева, досить дешеві...

Подорожувала Світлана Дубина

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв