У Кіровограді суддя загарбала підвал

Опубліковано . в Надзвичайні події

Кількість переглядів - 2069

Винесення у власних інтересах неправосудного рішення ставлять у провину колишній судді Ленінського районного суду Кіровограда. Справу стосовно неї міська прокуратура уже навіть передавала до суду (Чигиринського районного Черкаської області), але там виявили в цих матеріалах деякі огріхи і повернули їх назад. Не погодившись із цим рішенням, прокуратура Кіровограда подала апеляцію на нього і тепер чекає ухвали Черкаського апеляційного суду. Про це повідомляється на сайті прокуратури Кіровоградської області. Прізвища фігурантки справи там не вказується.

Та, гадаю, нічого страшного не станеться, якщо повідомлю, що йдеться про 49-літню Людмилу Лозінську, більш відому кіровоградцям як Ковтун. Лозінською вона стала у липні 2012 року, коли вийшла заміж. А служба Людмили Миколаївни в Ленінському райсуді закінчилася у листопаді 2012-го через те, що минули п’ять років, на які її суддею призначив Президент, а до обрання парламентом її на цю посаду безстроково діло не дійшло.

Ось як описана протизаконна судова діяльність Лозінської (Ковтун) в матеріалах кримінального провадження стосовно неї. Навесні 2008 року Людмила Миколаївна вирішила прибрати до своїх рук два підвальних приміщення у таких-то будинках на вулиці Жовтневої Революції в Кіровограді. Одне – площею 46,2 квадратного метра, інше – 48,2. Навіщо їй здалися ці приміщення, з матеріалів справи не зрозуміло. Та вибір Людмили Миколаївни був не випадковий – з кількох тисяч кіровоградських підвалів вона поклала око саме на ці тому, що їх орендувала у міської влади її племінниця Вікторія Г. Маючи вищу юридичну освіту, Людмила Ковтун, звісно ж, знала, що всякій оренді колись настає край, а право власності в нашій країні – майже священне. І щоб ті підвали перейшли у власність її родини, пані суддя вигадала ось яку аферу. З допомогою знайомого юриста, такого собі О., вона організувала надходження в Ленінський райсуд двох позовів від імені своєї матері Катерини В., громадянки 1934 року народження. Позовні вимоги були такі: визнати за Катериною В. право власності на два підвальних приміщення в таких-то будинках на вулиці Жовтневої Революції. Аргументувалися ці претензії ось яким чином: мовляв, орендарка Вікторія Г. занедбала ці підвали до такої міри, що почали руйнуватися квартири Катерини В., розташовані над ними, і, аби запобігти подальшому псуванню житла позивачки, найдоцільніше – передати їй у приватну власність ці підвали, а договір їх оренди між міською владою та громадянкою Г. – розірвати. Відповідачем у цих позовах значився, крім Вікторії Г., департамент економіки та фінансів міської ради.

Що цікаво, ініціюючи судовий розгляд цих явно висмоктаних з пальця спорів, Людмила Ковтун навіть не повідомила про це свою матір, яка в них фігурувала як позивачка. На початку березня 2008 року обидва позови потрапили на розгляд Людмили Миколаївни.

11 числа того ж місяця, о сьомій вечора, вона розпочала попередній розгляд справ за цими позовами. Представляти інтереси позивачки прибув згадуваний вище юрист О., він показав суду відповідне доручення. Представник міської ради та співвідповідачка Вікторія Г. не з’явилися. Та це не стало перепоною для того, щоб починати попередній розгляд. Бо у справі виявилася заява Вікторії Г. (подана до суду через канцелярію) про те, що вона не заперечує проти задоволення обох позовів громадянки В. Також суддя Ковтун виявила в справі лист за підписом тодішнього директора департаменту економіки і фінансів міської ради Олега Лунгула про те, що він не заперечує проти передачі таких-то комунальних приміщень у власність такої-то громадянки похилого віку (у ході досудового слідства з’ясувалося, що той лист – фальшивка, тобто Лунгул його не підписував і нічого про нього не знав).

Знехтувавши нормою закону, відповідно до якої такі позови мають розглядатися судом за місцезнаходженням спірного майна (згадувані вище підвали знаходяться на території Кіровського району), Людмила Ковтун взяла їх в своє провадження. Заявляти про самовідвід (у зв’язку із тим, що позивачка і відповідачка – її родичі) Людмила Миколаївна також не стала, бо не для того вона заварила цю кашу.

Ухваливши рішення про об’єднання цих двох справ в одну, суддя Ковтун того ж вечора розглянула її по суті. Рішенням іменем України Людмила Миколаївна визнала обидва згадувані підвали приватною власністю позивачки Катерини В., тобто своєї матері. А через деякий час її знайомий юрист, все той же О., домігся реєстрації цього права в бюро технічної інвентаризації.

Мабуть, Людмила Миколаївна як власниця диплома про вищу юридичну освіту знала, що відчуження комунальної власності у таких випадках здійснюється на підставі рішень органів міської ради. А вже точно суддя знала, що її мати ніколи не володіла квартирами на вулиці Жовтневої Революції і ніколи не претендувала на підвали під ними. Бо її матір на той час мешкала разом з нею в квартирі на вулиці Кропивницького.

Отаке звинувачення висунуто екс-служниці Феміди.

Мушу зазначити, що грішила неординарними рішеннями Людмила Ковтун і до того, як незаконно розпорядилася двома комунальними підвалами. Наприклад, у жовтні 2006 року вона позбавила квартири кіровоградця Володимира Д. і передала її його колишній дружині Тетяні. Таким чином суддя Ковтун, як зазначено в її ухвалі, змінила спосіб та порядок виконання судового рішення про поділ майна колишнього подружжя, відповідно до якого Володимир Д. мав віддати екс-дружині побутову техніку й дещо з меблів, усього на суму близько трьох з половиною тисяч гривень. Виносячи ухвалу про встановлення права власності Тетяни на те житло (хоча це мало бути рішення, а не ухвала), суддя довірилася висновку експерта, який оцінив квартиру у центрі Кіровограда менш ніж у чотири тисячі гривень. Думкою Володимира Д. щодо всього цього суддя не поцікавилася – розгляд відбувся без його участі (в ухвалі зазначається, що він викликався до суду, але не прийшов). Тоді ж, у жовтні 2006 року, Тетяна Д. продала цю квартиру за сто тисяч гривень.

Про те, як суд розпорядився його житлом, Володимир Д. дізнався пізніше і випадково. Це сталося тоді, коли УБОЗівці попередили замах, що готувався на нього. Виявилося, що Тетяна вирішила зжити екс-чоловіка зі світу і найняла для цього, як їй думалося, професіонала у таких справах. Та кандидат у кілери виявився лояльним до міліції, повідомив про свою з Тетяною домовленість в УБОЗ, і правоохоронці, інсценувавши вбивство Володимира, викрили замовницю. Тетяну Д. було засуджено до солідного строку ув’язнення, а її екс-чоловікові довелося попотіти, аби домогтися скасування ухвали, якою суддя Ковтун відібрала у нього квартиру. Експерта, який прирівняв те житло в ціні до пральної машини, навіть пробували притягти до карної відповідальності за фальсифікацію, та, здається, нічого з того не вийшло. А Людмила Миколаївна тоді вийшла сухою з води.

За матеріалом "Вечірньої газети"

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити