Володимир Панченко про те, коли режим агонізує

Опубліковано . в Політика

Кількість переглядів - 1276

Що відбувається, коли режим агонізує? Свою думаку з цього приводу висловив відомий науковець і громадський діяч Володимимир Панченко.


1. Неадекватні
Криза державності... Загроза громадянської війни... Узурпація влади... Повстання народу проти режиму... Розкол країни...

 

Ці слова останнім часом так часто повторюються політиками, експертами, журналістами і просто громадянами, що стає моторошно: куди вже далі?! Розв»язки поки що не видно. Віктор Янукович, звертаючись 30 січня до українців, заявив, що у масових протестах винна опозиція, яка «продовжує нагнітати ситуацію, закликає людей стояти на морозі задля політичних амбіцій кількох лідерів». Своїх помилок влада фактично не визнає: вони незначні – такі, «які бувають у кожної влади»…

Нічого собі!

Тут уже мимоволі починаєш думати про неадекватність тих, хто такі звернення готує і озвучує їх.
Та й хіба річ тільки у зверненнях? 22 січня, відкриваючи засідання уряду, Микола Азаров запевнював, що «країна насправді живе нормальним життям», і що «люди вже зрозуміли, що влада, захищаючи правопорядок і стабільність, діє виключно в їхніх інтересах».

А увечері того ж дня на вулиці Грушевського пролилася кров, з»явилися перші людські жертви. Ще через кілька днів у багатьох обласних центрах країни у ході масових протестів тисяч громадян було захоплено будівлі облдерждміністрацій.

У якому «паралельному світі» мав жити прем»єр-міністр, щоб не помічати того, що відбувається з Україною? Списувати все на «екстремістів» та «амбіції лідерів опозиції» можуть хіба що безвідповідальні політики, які ховають голову в пісок, не бажаючи бачити, що діагноз кризи – узурпація влади Віктором Януковичем, і, як наслідок, – нечувана корупція і тотальна безправність громадян. «Дістали!» - кажуть про власть імущих мільйони (!) громадян.
Для Януковича ж то всього лиш помилки, «які бувають у кожної влади»...
Неадекватність влади – характерна прикмета авторитаризму, коли право знищується, встановлюється режим беззаконня, чиновники призначаються на посади за принципом вірнопідданості, а суди перетворюються в «ательє» по виконанню примх правителя та його адіністрації.

На превеликий жаль, з роллю «ательє» погодився навіть Конституційний Суд, який зробив усе для того, щоб Україна нині «колотилася» у кривавому болоті авторитаризму. Це він 6 квітня 2010 р. надав народним депутатам право ставати парламентськими «тушками» (хоча в 2008 р. КС прийняв із цього питання цілком протилежне рішення!) Як наслідок, той баланс у парламенті, що визначався волевиявленням народу, було порушено.

А 30 вересня 2010 року КС України своїм рішенням, як відомо, змінив конституційний лад у державі: 16 суддів в обхід парламенту фактично скасували чинну Конституцію.

Я цілком згоден з головним редактором «Дня» Ларисою Івшиною, яка вважає, що час називати прізвища.
Називаю. 30 вересня 2010 р. конституційний лад в Україні скасували:

1. Анатолій Головін – головуючий
2. Юрій Баулін
3. Василь Бринцев
4. Сергій Вдовіченко
5. Сергій Винокуров
6. Михайло Гультяй
7. Михайло Запорожець
8. Володимир Кампо
9. Михайло Колос
10. Дмитро Лилак
11. Марія Маркуш
12. В»ячеслав Овчаренко
13. Олег Сергейчук
14. Андрій Стрижак
15. Павло Ткачук
16. Наталя Шаптала

Двоє суддів – Петро Стецюк і Віктор Шишкін – висловили окрему думку, не погодившись із прийнятим рішенням. В.Шишкін попередив про небезпеку рішення КС: «здійснивши конституційний перегляд існуючого устрою влади в державі, /КС/ перебрав на себе повноваження установчої влади в державі».
Ну, а «перегляд існуючого устрою влади в держави» і перебирання на себе повноважень установчої влади (себто, Верховної Ради. – В.П.) – це і є шлях до узурпації.
Зауважу принагідно, що головним юристом в Адміністрації Президента тоді була Олена Лукаш, – це теж важливо знати.

2. Заручники
Встановивши режим беззаконня, постійно демонструючи катастрофічний правовий нігілізм, влада тепер вимагає від громадян ... законослухняності! Це можна було б назвати парадоксом, якби не йшлося про щось значно гірше – про фарс, трагічний абсурд, «задзеркалля».

Як може вести мову про якусь законність спікер Верховної Ради Володимир Рибак, якщо 29 січня під час прийнятя закону «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань» сам він порушив усе, що можна порушити?! А депутати знову голосували «всліпу»... Треба було бачити обличчя Сергія Тігіпка, коли його зупинили журналісти, щоб дізнатися, як він оцінює те, що сталося в залі засідань: це було обличчя людини, яку «розтерли». І яка ... погодилася бути «розтертою»! Тому що страх перед розгніваним Януковичем у «регіоналів» виявився дужчим, ніж голос здорового глузду.

Та й сам «закон»... Він і справді свідчить, що влада діє як терорист, який захопив заручників і тепер торгується ними. Покарання (чи звільнення) арештованих у різних містах України тепер зовсім залежить не від вини (чи невинуватості) кожного з них, а від дій інших осіб, уявляєте?!

Але ті, кого заарештувала міліція, – то лише «заручники-1». Є ще «заручники-2» – депутати-«регіонали», які ладні були голосувати разом з опозицією та позафракційними, проте насправді виконали роль «отари», не більше.

Є й «заручники-3» – ми з вами, українське суспільство.

І є, зрештою, головний «заручник» – Віктор Янукович із його непомірними апетитами, підігрітими запопадливою «королівською раттю» із 16-ма суддями КС включно...

Істерика Віктора Януковича, який пізно увечері 29 січня ламав через коліно депутатів-«регіоналів», боячись, що вони «розбіжаться» і він утратить над ними контроль, свідчить, що у високих владних коридорах з»яляються ознаки паніки. Ослабленням київського центру спробують скористатися ті, хто вимагає «федералізації», фрагментування України – з тим, щоб потім повторити відомий «абхазько-південносетинський» сценарій. Тому зараз украй важливо думати не про «скальп» поверженого ворога, а про те, як швидко реформувати систему влади, забравши у Президента частину повноважень і зробивши тим самим конструкцію державного упрвління більш стійкою.

Здається, це починають усвідомлювати як політичні, так і фінансові еліти. І якщо це так, то сподівання на те, що у Верховній Раді сформується нова більшість, можуть, зрештою, справдитися. Саме тут – ключ до реального, а не імітаційного врегулювання глибокої політичної кризи.

ПОТРІБНА ГЛИБОКА ПОЛІТРЕФОРМА. Про готовність повернутися до парламентсько-президентської республіки нещодавно заявила вже й міністр юстиції Олена Лукаш. Арсеній Яценюк, зі свого боку, виклав план опозиції:
• зупинка насильства;
• звільнення заручників, яких взяла влада;
• розслідування фактів викрадення, побиття, тортур і вбивства українців;
• проведення конституційної реформи, що передбачає негайне повернення парламентсько-президентської республіки зі зменшенням повноважень чинного президента.

Щодо останнього пункту, то його варто конкретизувати, пояснивши суспільству, як саме держава забезпечить своїм громадянам їхні права, якою буде прокуратура, як реформувати судову систему, як «вилікувати» правохоронні органи, як буде захищено бізнес...

Потрібен абсолютно чіткий план тих, хто готується завтра стати новою владою. Уже навіть не у вигляді вимог до Віктора Януковича, а у вигляді пропозиції суспільству, нам з вами.
До речі – не забудьмо про Київ. Тут немає легітимних органів самоврядування. Поки суд та діло, поки гряне (чи гряне?) конституційна реформа, Верховна Рада ЗОБОВ»ЯЗАНА призначити позачергові вибори міського голови і міської ради в столиці, а також у тих містах, де їх немає.

3. Маячня
А тим часом – абсурд триває.

Заступник начальника Головного слідчого управління МВС Олег Гнатів заявив, що «масові протестні акції, які почалися в Києві 21 листопада минулого року, не були стихійними, а планувалися заздалегідь». Міліція начебто має дані, що «під час планування цих акцій передбачався так званий "силовий сценарій розвитку", – тобто, такий варіант, при якому буде застосована сила до мітингувальників. Це викличе широкий резонанс і підірве авторитет чинної влади і президента».

Хоч стій, хоч падай: якщо пристати на цю логіку, то побиття «Беркутом» мирних протестувальників було сплановане ... опозицією!

Те ж саме заявив і начальник головного Слідчого управління СБУ Максим Ленко, посилаючись на матеріали з серверів офісу «Батьківщини», які в ході розслідування кримінального виробництва за фактом шахрайства були вилучені під час обшуку 9 грудня 2013 року на вул. Турівській у Києві в приміщенні, що його займає ТОВ «Айті» (у партії «Батьківщина» дивуються: «яким чином вилучені сервери "комерційної структури за сусідньою адресою" зараз перетворилися на сервери "Батьківщини"»?).
СБУ вже відкрила кримінальне провадження за фактом вчинення дій, спрямованих на захоплення державної влади.
Це – з тієї ж «опери»: опозиція використала «беркутівців», щоб «підірвати авторитет чинної влади і президента».

Було б що підривати...

Характерно, що за два місяці протистоянь СБУ подала голос чи не вперше; досі вона «відзначилася» хіба що намаганням руками Мінкультури «закрити» греко-католицьку церкву...

А взагалі, непогано було б, якби СБУ порушила кримінальне провадження щодо 16 суддів КС, які 30 вересня 2010 р., перевищивши повноваження, таки змінили конституційний лад у країні...

Ще один фарс влаштували правоохоронці довкола Дмитра Булатова. Вони навіть не розглядають політичну версію його викрадення (з метою залякування активістів Автомайдану). Натомість – цілком серйозно допускають, що Булатов сам себе побив! Мовляв, викрадення і побиття – то всього лиш інсценізація... Може, викрадення Ігоря Луценка та Юрія Вербицького – теж інсценізація?

Тим часом, мало хто сумнівається, що історії з викраденням громадян мають один і той же стиль. Про існування ж «ескадронів смерті» доблесні українські правоохоронці «сором»язливо» мовчать... Вони вже так забрехалися, що осоромили навіть в.о. міністра закордоннихх справ Леоніда Кожару, який перед усім світом узявся повторювати міліцейські «казки»: мовляв, Булатова ніхто не викрадав і не бив; у нього лише подряпина на щоці...

Цинізму прокурорів і міліціянтів немає меж: розшукати Дмитра Булатова за вісім днів правоохоронці так і не спромоглися, зате коли він знайшовся, негайно кинулися до лікарні арештовувати автомайданівця! Він, бачите, скоїв злочин, який «має виключно кримінальне підґрунтя». Так заявив прокурор Києва Микола Бескишкий.
І тільки після того, як історія з Булатовим набула характеру міжнародного скандалу, «правоохоронці» відступили: активіста відпустили до Литви лікуватися. А порушене проти нього кримінальне провадження за ст.294 КПК («масові заворушення») швиденько закрили.

І так щокроку: у Києві спалюють автівки майданівців? Так це вони самі, майданівці, найняли якогось грузина, щоб той спалив їм автомобілі, - каже міліція.

І убитих на вулиці Грушевського не було – їх туди звідкись принесли...
Схоже, що це агонія режиму.

Деградація тих, хто йому служить, набула ознак цілковитого маразму.

Так не може тривати далі. Настає час звільнення від тяжкої хвороби і «вірусів», що її розносять.

Володимир Панченко,
народний депутат 1990-1994 рр.

 

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити