Зміни в медицині: очікування кіровоградців і реальність

Опубліковано . в Розслідування

Кількість переглядів - 1947

Те, що з медичною системою в Україні «щось не так», зрозуміло кожному, хто хоч раз потребував лікування. І громадян хвилюють не стільки напівпідпільні грошові внески в лікарнях, скільки доступність і якість медичного обслуговування. Тож не дивно, що близько 87% українців незадоволені рівнем вітчизняної медицини.
За роки незалежності України система охорони здоров’я залишалась однією з небагатьох «стабільних» сфер життя українців. Разом з тим, сьогоднішня медична система доволі відмінна від радянської, і працює за власними «неписаними законами». Ті самі неформальні платежі є невід’ємним елементом системи, які ніби дозволяють пацієнту розраховувати на більшу доступність якісної медичної допомоги, при цьому не гарантують цього.

Важливість змін не викликає сумніву, на відміну від якості і користі самих змін. Шляхи рішення проблеми не нові: від пропозиції перейти на повністю платну страхову медицину до скорочення напівпорожніх медичних закладів, фінансування яких проводитиметься пропорційно до кількості відвідування пацієнтами кабінетів лікарні. 

А як у людей? Медицина Європи

На думку аналітиків «Інформаційної кампанії Сильніші разом!», ентузіазм з приводу повністю платної страхової медицини, сумнівний, тим більше, що його не підтримують в країнах частині країн Європи та в США. До речі, США лишаються єдиною розвиненою країною світу, де і досі охорона здоров’я – це товар, не доступний усім автоматично. Страхова система, впроваджена там, дала невтішні результати: від 15 до 27 % (залежно від штату) населення не мають медичної страховки, і, відповідно, позбавлені права на базову медичну допомогу. Тож наразі Штати теж переймаються реформуванням системи здоров’я: держава зобов’язала роботодавців оплачувати страховку своїм працівникам, страховим компаніям заборонила підвищувати грошові збори з громадян, що входять в групу ризику (наприклад, з хронічними захворюваннями), а також ініціювала надання субсидій для страхування малозабезпеченим громадянам.

Слід зазначити, що в країнах Європи неможлива ситуація, коли людині без страховки відмовляють в медичній допомозі. В більшості європейських країнах діє система обов’язкового медичного страхування, принципи якого наближені до окремих видів страхування в Україні: наприклад, страхування на випадок безробіття, страхування від нещасних випадків на виробництві та інші порівняно незначні внески. Найбільш вагомий і обтяжливий із таких страхових внесків – пенсійний: близько 40% легальної зарплатні. Все це діє і на Заході, на додачу ще й медична страховка. Це гарантує громадянам відсутність додаткових витрат безпосередньо в лікарні.

До речі, у Великобританії (її система охорони здоров’я вважається бездоганною) Національна служба охорони здоров’я на 98,8% фінансується державою і соцстрахом. Себто з пацієнтів беруть мізер – всього лише 1,2 % від загального фінансування. В цілому, за все платить держбюджет (80%) і фонд соціального страхування (близько 19%). Відповідно, держбюджет наповнюється завдяки податкам, а соціальний страховий внесок сплачують самі громадяни: на нього припадає 21. 5% всіх доходів фіскальної служби. В Україні ж, за останніми підрахунками, 40% усіх витрат на охорону здоров’я покривається в кінцевому рахунку пацієнтом. Так, в Англію нинішню медичну систему впровадив післявоєнний лейбористський уряд на хвилі піднесення профсоюзного руху (це далеко не наші умови).

Проте ми можемо проаналізувати досвід східноєвропейських країн зі схожими умовами 20 років тому. Наприклад, у Чехословаччині ще в 1990 році було впроваджено обов’язкове медичне страхування. Розмір внесків до страхових фондів складав 13, 5% зарплатні, він розподілявся між роботодавцем і працівником. Після поділу країни в Чехії працювала система, при якій більше 80% населення застраховані Загальною компанією медичного страхування, заснованої державою. Інші громадяни обслуговуються десятком страхових фондів, які виникли на фоні спеціалізованих лікарняних кас (наприклад для поліції, армії та інших державних службовців; для шахтарів), а також окремих фондів значних корпорацій, таких як «Skoda». У результаті реформування в 2012 році на охорону здоров’я пішло трохи більше 7% ВВП Чехії. Наразі Чехія досягла одного з найвищих рівнів публічного фінансування охорони здоров’я.

В сусідній Польщі ще в 1999 році були створені 17 лікарняних кас, які збирали страхові внески, і були об’єднані в 2003 році в єдиний Національний фонд охорони здоров’я. Служби соцстраху збирають внески, що сплачуються з зарплатні, і передають їх Фонду, який оплачує всі медичні послуги. У 2013 році медична галузь отримала 6, 75% ВВП (107, 8 млрд злотих). Із них 4, 67% (74, 6 млрд) – це публічні витрати. Зокрема, більше 64 млрд дали страхові внески, інше – держава і місцеве самоврядування. Держава виділяє кошти,в першу чергу, на невідкладну допомогу, страхування незастрахованих, сан інспекцію, програми політики охорони здоров’я. У той же час 22% фінансування охорони здоров’я – приватні витрати. В уже згаданий 2013 рік 24, 5 молрд злотих (1,5% ВВП) сплатили польські домогосподарства. Це найвищий в ЄС рівень приватного фінансування, і половина польського населення незадоволена дорожнечею медичних послуг, а близько 10% не звертаються за медичною допомогою. Так сталось, передусім, внаслідок комерціалізації медичних установ, а держстрахування гарантує громадянам лиш певний мінімальний набір безкоштовних послуг.
Кіровоградці в період впровадження медичної реформи налаштовані …не хворіти

В Україні населення сплачує ще більше, і процвітає «підпільна» комерціалізація. І справа навіть не у відсотках податків, які йдуть на охорону здоров’я (у 2012 році ці витрати в Україні склали 7, 6% ВВП, і для Європи це високий показник), а в тому, що сам ВВП в країні катастрофічно низький. Для такої кількості українського населення ці кошти дуже мізерні. І завдання реформи не в тому, щоб збільшити витрати населення на медичні послуги, а навпаки – попередити їх ріст і ввести в легальну площину.

Тетяна, 35 років, бухгалтер: «Я намагаюся не думати про те, що в близькому майбутньому потребуватиму медичної допомоги. Особисто мені імпонує 3-ступенева система, що склалася в Німеччині: там є лікарняні каси, звичайні страхові внески (автоматично відраховується до 15%), комерційна система страхування (добровільно до 35%). І кожен громадянин обирає собі по кишені вид страхування. Але у нас це не пройде: з нашим рівнем життя, при всьому бажанні, я не виділятиму із зарплатні на медицину більше 5%. І я не вірю, що якість медичного обслуговування можна покращити: ні шляхом офіційної оплати послуг, ні підвищенням зарплатні медичним працівникам. Хірург, який звик за операцію брати хабар як мінімум 500 доларів, не буде працювати за зарплатню, хай і підвищену в 1,5- 2 рази… Має бути якась правова база, яка б захищала пацієнтів від лікарських помилок та вимагання грошей. А поки що я налаштована не хворіти!»

Сергій, 37 років, техпрацівник: «Я вважаю, що українську медицину покращити можна. Але перш за все, починати треба зі зміни психології про клятву Гіпократа. А скільки реальних випадків, коли не надавалася суттєва медична допомога, наприклад, тому, хто потрапив в ДТП і знаходився без свідомості! Лікарі доки не вияснять, зможе пацієнт платити, чи ні – будуть бездіяльними. Я готовий платити із зарплатні 10-15% на медицину, якщо це гарантує якість послуг, а також при умові зменшення відчислень із заробітку на Пенсійний Фонд».

Коли саме і що саме зміниться у нас

У березні 2015 року українськими чиновниками була розроблена Національна стратегія побудови нової системи охорони здоров’я, розрахована на 5 років. В ній головним пунктом є обов’язкове медичне страхування. Як і в Європі, у нас планується ввести «універсальний не страховий пакет» гарантованих медичних послуг (щеплення, швидка допомога, соціально небезпечні хвороби). Окрім нього буде соціальний пакет, який об’єднає більш широкий набір безкоштовних послуг для незахищеної групи населення. Все інше буде фінансуватися завдяки ОМС (обов’язкове медичне страхування). На сьогодні додаткове навантаження на гаманець українця видається нереальним. Та й на думку міністра охорони здоров'я Олександра Квіташвілі, елементи страхової медицини не з'являться, доки не зміниться система. Тобто, якщо завтра буде прийнято закон про страхування, то він не зможе запрацювати. Передусім, сітка медичних закладів повинна бути автономною і сама розпоряджатися своїми ресурсами.

На даному етапі медична реформа передбачає реорганізацію системи надання медичної допомоги: оптимізацію мережі лікарень і поліклінік, функціонування амбулаторій («сімейних лікарів»).Таким чином, це створення умов вільного вибору українцями лікарень, економічна свобода закладів охорони здоров’я та конкуренція на ринку медичних послуг. Зміниться і принцип оплати праці для медперсоналу: від фіксованої оплати за штатним розписом до оплати за надані послуги (розмір зарплати безпосередньо залежатиме від обсягу наданих лікарями медичних послуг).

Наразі не все так просто складається і пацієнти відчувають себе «піддослідними кроликами» – експеримент вибірково розпочато ще декілька років тому, а «сімейні лікарі» ще не завоювали довіру в населення. Та якщо це – питання часу, то таке нововведення, як скорочення мережі медичних закладів, викликає більше хвилювань. Протягом 1990-х кількість лікарняних ліжок на 10 тис людей населення зменшилось з 135,5 в 1990 г. до 95 в 2000. Після цього 10 років показник тримався, а у 2011 г. знову почав начал спадати. Наразі це 78,5 ліжкомісць на 10 тислюдей, що значно менше, ніж 20 років тому (хоча і більше в порівнянні з Польщею –– 48,8 ліжкомісць). Ілюстрацією такої проблеми на Кіровоградщині є Помічнянська лінійна лікарня – колишній відомчий заклад «Укрзалізниці». В принципі, «Укрзалізниця» не проти позбутися медичних закладів, весь тягар фінансування яких лягає на бюджет підприємства, і передати їх у загальне підпорядкування. Оскільки до підпорядкування відомчих лікарень входили відділення та амбулаторні пункти в інших районах і навіть областях, то гостро постало питання про розподіл державної субвенції та ефективність роботи медичних закладів, що належать до Помічнянської лікарні: амбулаторія у Кіровограді, фельдшерський пункт Адабашський щебзавод у Новоукраїнському районі і навіть у Миколаївській області – Вознесенська амбулаторія та фельдшерський пункт станції Підгородна. Нормативи на кількість населення у 20000 чоловік, дозволяють мати лікарні 80 ліжко-місць (і відповідне фінансування). Але в якості міської лікарні цей заклад надаватиме медичні послуги лише близько 7000 людей (відповідно, це скорочення до 20 ліжко-місць у лікарні). У такій ситуації виникає питання: куди ж подітися «зайвим» медичним працівникам?

Кіровоградські лікарі від такої медицини страждають теж

Щодо існуючої системи охорони здоров’я, то в ній практично не врахована думка лікарів та організацій, які представляють інтереси пацієнтів. Чому так склалося і якими, на його думку, є проблеми системи охорони здоров'я, ми запитали у лікаря Кіровоградського обласного онкологічного диспансеру Андрія Гардашнікова:

- Третє місце - відсутність зворотнього зв'язку. Медицину сварять усі, кому тільки не лінь, але адекватно, у правовому полі відстоювати свої права в разі реального їх порушення люди не вміють, не хочуть та бояться. Тому навіть на ті речі, на які можна було б впливати та покращувати - суспільство не впливає.

Друге місце - закритість медичного суспільства. Вкрай низький рівень діалогу медицини та суспільства. За виключенням кількох людей, якими я просто відверто захоплююсь. А якщо якесь питання порушується, яке має бодай відтінок конфліктності - то взагалі годі й говорити. Ми не вміємо та не хочемо навчатися пояснювати суспільству, пацієнтам, родичам свою позицію, ми одразу вважаємо, що ніхто нічого не зрозуміє. Та і в спілкуванні між колегами також далеко не завжди є та сама колегіальність. На жаль, зараз не так вже часто зустрінеш бажання допомогти один одному. Набагато більше було б користі і пацієнтам, і лікарям, якби більшість лікарів таки була б налаштована допомагати один одному. І в такому важкому житті жити треба дружно, бути єдиними...

Перше місце - звісно, політичний популізм. Медицину залишають декларативно "безкоштовною", фінансувати цю галузь держава і не думає (я ці ганебні подачки "фінансуванням" просто не можу назвати). А медицина з розвитком технологій, лікувальних засобів - стає дедалі дорожчою. В усьому світі. У нас всі розуміють, за рахунок чого (кого) існує медицина, за рахунок кого виживає медичний працівник. І когось згори це влаштовує: залишаються популістські назви "безкоштовної медицини". Багато чого перекинуто на плечі пацієнтів, а в разі чого, можна черговий скандал навколо медичного працівника роздути. Плюс, користуючись такою гнилою системою фінансування, дехто може створювати такі схеми, за допомогою яких можна нагріти собі руки, а деякі препарати, і без того дорогі, будуть в Україні коштувати дорожче, ніж в більш заможних країнах, деякі просто зникнуть з продажу... Саме тому, я думаю, коли Міністерство охорони здоров'я в особі Сандро Квіташвілі та його команди запропонувало реальне реформування системи охорони здоров'я, запропонувало називати речі своїми іменами та зробити фінансування галузі відкритим та прозорим, знайшлося стільки впливових ворогів цього. Чого варте те, що в Комітеті з питань охорони здоров'я Верховної Ради України було тільки два (!) депутати, які були налаштовані на конструктивну роботу з Міністерством. Мені дуже приємно, що один з них - представник Кіровоградщини, Костянтин Яриніч. Шкода тільки, що людей, готових відкинути популізм та працювати - виявилося тільки два...

Кіровоградський лікар вважає, що для того, щоб сьогодні щось змінити в галузі, потрібно дати нормально працювати профільному Міністерству, опрацювати законопроекти щодо реформування фінансування системи охорони здоров'я, виправити можливі недоліки, але не затягуючи. «А до адекватно вмотивованого медичного працівника (який має гідну оплату своєї праці та належні умови для неї) - мають бути чіткі вимоги і щодо професійності і щодо людяного ставлення до пацієнта та колегіальності по відношенню один до одного. Також має бути адекватний та чіткий контроль за дотриманням таких вимог та чіткий зворотній зв'язок (як від пацієнтів, так і від лікарів), який допоможе із налагодженням такого контролю», - вважає Андрій Гардашніков.

Наталя Андрусенко, Зоя Лебідь

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв