Кому потрібні "пілотні проекти" МОЗу ?

Опубліковано . в Розслідування

Кількість переглядів - 2617

Добре, коли твоя рідна держава дбає про здоров’я своїх громадян, здійснюючи все те цивілізованими методами та переймаючи кращі світові зразки (до Європи ж бо прагнемо!) надання медичної допомоги, маючи власних високофахових спеціалістів і гідну зміну їм, неабияк підготовлену значною кількістю медично-університетських вишів, які нині є чи не в кожному обласному центрі!

А дійсно, легше ж перерахувати обласні центри, де таких немає: Миколаїв, Херсон, Кіровоград, Черкаси, Житомир, Чернігів, Суми, Хмельницький,  Луцьк – тобто всього лише дев’ять. Всі ж інші, маючи на кожній зі своїх численних кафедр професорів та доцентів (в доробку кожного з них чи не космічна кількість монографій та методичок!), продовжують прикрашати університетську мапу держави, щороку випускаючи в широкий світ все нові і нові плеяди молодих спеціалістів, в тому числі й на державно-бюджетній основі. Лише уявляючи собі оту мабуть, що й незбагненну всій Європі кількість випускників тих університетів та університетиків, здається, що всі вони неодмінно повинні були б оббивати пороги в наших не менш розкішних (своїми фасадами та інтер’єрами) підрозділах «Служби зайнятості»…

 

Але не оббивають! В комунальній сільській та міській медицині їх чомусь теж немає, хіба що подеколи в стаціонарних відділеннях обласних установ чи лікарнях великих міст. Сьогодні в багатьох комунальних поліклінічних установах наймолодшим сімейним чи дільничним лікарям вже під 40! А ще ж років 20-25 тому в більшості наших поліклінік значно переважала доля молодих фахівців (першого-десятого років по закінченні вишу). Куди ж діваються всі ті, кого за державний кошт готують наші університети? Чому ж вони не поповнюють медичні лави комунальних закладів наших міст і сіл? Припустимо, що частина їх працює в приватних медичних установах, які нині є візитівкою переважної більшості вже згаданих вище університетських центрів. Ще частина їх надає перевагу не практичній медицині, а рекламним службам фармацевтичних виробників, завчивши механізми дії кількох медпрепаратів, за що їм і платять більше, ніж пересічному лікареві, і корпоративні транспортні засоби виділяють. Подібні спеціалісти, попри ті чи інші фінансові переваги, вже фактично втрачені для практичної охорони, адже напріч позбавлені того дару Божого, що називається клінічним мисленням. Інші, можливо, кидають медицину чи не одразу по випуску заради комерції або ще якихось економічних благ. Тож залишаються лише ті, кого виховала ще радянська медична школа, а це люди передпенсійного та пенсійного віку, але ж фахівці багатого життєвого досвіду…

Сьогодні МОЗ (Міністерство охорони здоров’я), абсолютно не переймаючись долею майбутнього комунальної медицини продовжує бавитися в ті чи інші так звані «пілотні проекти», по завершенні яких МОЗу рапортують відповідні чиновники від медицини про успішне виконання (а частіше – перевиконання!) поставлених урядових завдань в кращих традиціях пріснопам’ятних радянських часів. Саме так завершився пілотний проект з реорганізації всієї поліклінічної медицини в сімейну, хоча й був проведений він чомусь лише в університетсько-медичних областях (Київській, Дніпропетровській, Донецькій і Вінницькій), де на противагу вище означеним дев’яти кадри якраз є! Попри численні незадоволення лікарів та пацієнтів той «тріумфальний досвід» нині активно впроваджується іншими областями в життя. Щоправда ніхто не знає, як і чим все те скінчиться, адже «чистих» сімейних лікарів в наших поліклініках (за наявності повноціїних педіатричних закладів охорони здоров’я так ніколи й не було), бо всі вони, працюючи в тих же поліклінічних закладах, нічим не відрізнялися всіма своїми функціональними обов’язками від дільничних лікарів, хіба що меншою кількістю мешканців на дільниці та дещо більшою звітністю. Тепер же практичну медицину неодмінно націлюють саме на активність «сімейної» ланки, яка нехтуючи відсутністю достатнього досвіду в педіатрії, хірургії, неврології, отоларингології, тощо, змушена буде обслуговувати подібних пацієнтів сама, адже під це виділятимуться кошти. Подібні дії неодмінно матимуть руйнівні наслідки для значної кількості фахівців із вузьких медичних спеціальностей. І це замість того, аби підсилити сімейними лікарями із числа молодих спеціалістів сільську медицину, забезпечивши їх житлом, транспортом (вітчизняними «Славутами» чи «Ланосами») та ноут-буками з інтернетним зв’язком. Хай лише не переконують автора статті численні скептики, що все те неможливо, – змогли ж ми забезпечити тими ж ноут-буками всі наші виборчі дільниці на останніх виборах! Сільських же лікарняних дільниць буде значно менше. А то хворі з віддалених кутків наших районів не завжди доїжджають до своїх рай- чи облцентрів, тим більш зважаючи на не завжди доступний і не зовсім дешевий транспортний зв’язок…

Наступний «пілотний проект» і взагалі приваблює лише своєю гарною назвою, в якій зрештою таки вчувається турбота уряду до власних громадян із числа хворих. Судіть самі, чи не подобалася б кому така назва «Про реалізацію пілотного проекту щодо запровадження державного регулювання на лікарські засоби для лікування осіб з гіпертонічною хворобою». Хіба що, як зовсім невеличка ложечка дьогтю оте дещо дражливе «осіб» замість нас всіх – «громадян» цієї держави. Але ж зміст документу передбачає використання лише обмеженого кола препаратів, в т. ч. й дещо застарілих. І це тоді, коли наші лікарі мають власноруч відпрацьовані схеми із застосування препаратів нових поколінь. Тут потрібне роз’яснення для читачів, дещо далеких від піднятої проблеми. В практичній медицині дозволене застосування всіх лікарських засобів, які визначені «стандартами надання медичної допомоги» при тому чи іншому різновиді патології. І повірте, що тих груп препаратів значно більше, аніж в нашому «пілотному проекті». Та й будь-які звичайні широко відомі кожному лікареві комбіновані препарати там відсутні (наприклад комбінації гіпотензивного препарату із сечогінним). Даний пілотний проект неребуває на контролі головних спеціалістів міністерства, а тому є обов’язковим для впровадження всіма низовими комунальними установами охорони здоров’я нашої держави. Тут теж є свої «стахановці», адже передовиків ніколи не судять і не перевіряють, причому як серед обласних управлінь, так і серед окремих поліклінічних закладів. Тим же, хто не поспіває за новоявленими «стахановцями від медицини», МОЗ та обласні управління погрожують зняттям лікарських категорій, а їх керівникам – звільненням із посад. Скажімо, є такі лікувальні установи, де множать рецепти чи не підкопірку з рекомендованими пілотним проектом лікувальними засобами (в кількості 2-3-х) і розносяться медпрацівниками по під’їздах багатоповерхівок. Там, де хазяї відсутні, бланки рецептів вкидуються в поштові скриньки або засовуються в одвірки. Про те, що ними можуть скористатися діти або злочинники ніхто й не поспішає думати – так, нібито в нас і немає «клофелінщиків» чи ще когось на кшталт їх…

Що поганого, скажете Ви, ящо хворі люди отримають якусь, хай і мізерну, скидку, передбачену «пілотником» на необхідні для них препарати? І матимете рацію! Якби… Якби не той факт, що весь він – цей «пілотний проект» вже по суті своїй антизаконний, оскільки лобіює інтереси обмеженого кола фармвиробників та лише однієї-двох (!) аптечних мереж в кожній з областей, не зрозуміло в який спосіб визначених самим МОЗом. Тож, аби дістатися до аптеки тієї, визначеної «пілотником», мережі в пересічному обласному центрі потрібно скористатися послугами кількох маршрутних таксі, що геть знівельовує значення самого проекту. Ось Вам і ті «доступні аптечні ціни», які ще минулої зими обіцяв наш прем’єр при публічних відвідинах столичних аптек. Шкода лише, що очільниця МОЗу, якій вочевидь «стаханівська штурмівщина» надто дорога завдяки її власному донбасівському минулому, продовжує в особі головних спеціалістів свого міністерства і геть по-новаторськи пропагувати цей пілотник (почули б Ви емоційну тираду головного державного терапевта!), що злісно порушує «антимонопольне законодавство» України, змушуючи таким чином його порушувати й кожного з медичних працівників всіх ланок галузі. Хочеться пригадати, що згадувана «стахановщина» була організована керівними органами колишньої держави задля підняття продуктивності праці в умовах тотальної технічної відсталості тогочасної промисловості. Проводячи аналогії з теперішним станом медицини, можемо константувати, що медпрацівники бюджетної сфери в епоху тотальної компютеризації, продовжуючи працювати в умовах, що мало відрізняються від тих, що створювалися в епоху самого Стаханова, таким чином зобов’язані не лише лікувати своїх пацієнтів ліками вчорашнього дня, а й займатися нікому не потрібною штурмівщиною, бо в нас, як в інших цивілізованих країнах, куди ми так останнім часом прагнемо, ніколи і нічого не випробовували на добровольцях…

Олег Хоткевич

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв