Дружини кіровоградських спецпризначенців намагаються визволити з полону коханих (ФОТО)

Опубліковано . в Статті

Кількість переглядів - 1941


Катерина Глондар и Юлія Корінькова - дружини спецназівців з Кіровограда, кадрових військових, які стали заручниками так званої "ДНР", - щосили домагаються звільнення чоловіків.

 

Днями обидві жінки разом з іншімі родичами полонених пікетували російське посольство в Києві, перекривали Повітрянофлотський проспект, закликаючи повернути їхніх чоловіків, синів, братів додому.

Бесіду з журналістами "Цензор.нет" і Катя, і Юля починають зі слів, скільки їхні чоловіки перебувають в полоні. Сьогодні вже 430 днів. Обидві жінки, схоже, зневірилися, що питанням обміну Сергія і Олександра займаються ті, від кого це залежить. "Після останньої поїздки до Києва мені зовсім не хочеться більше зустрічатися з тими, хто займається питанням полонених, - Катерина зітхає - Вони кажуть: " Чекайте, ми робимо все можливе Але ми цих дій не бачимо". "Наші чоловіки пішли захищати не тільки свої сім'ї, але в першу чергу батьківщину, а держава абсолютно не зацікавлене, щоб витягнути своїх воїнів з небезпеки. Наскільки нам відомо, на даний момент в полоні знаходиться тільки двоє кадрових військових - це наші чоловіки. Решта - мобілізовані ", - додає Юлія.

Сергій Глондар і Олександр Коріньков 16 лютого 2015 року супроводжували колону українських військових, що виходила з Дебальцевського котла. Її розстріляли, броньовану техніку спалили, багатьох українців взяли в полон. Були серед них і спецназівці.

- В групі, в складі якої виїхали наші чоловіки, було дев'ять осіб, - каже Катерина. - Двоє загинули, двоє були важко поранені. Їх незабаром віддали бойовики. Двох звільнили через 50 днів. Ще одному вдалося втекти. Саша і Сергій в полоні досі ... На останній зустрічі в Києві нам сказали, що місяць тому звільнили 12 осіб. Але я знаю про вісьмох. Ми ж знаємо про всі обміни, спілкуємося практично з усіма сім'ями, які чекають повернення своїх близьких, знаходимо тих, хто повернуся - вони можуть нам хоч щось розповісти про наших чоловіків. Так що відстежуємо, кого коли відпустили. Після пікету під Адміністрацією президента і Верховною Радою, на який ми приїжджали в кінці березня, нас запросили в будинок, з нами зустрілися Ірина Геращенко і представник СБУ Юрій Качанов. Вони сказали, що в пріоритеті хворі, поранені та ті, хто найдовше сидить ... Але вийшли ті, хто нормально себе почуває. А у мого Сергія голова в двох місцях розбита. Це добре видно на першому відео, яке ми знайшли в інтернеті. Воно таке страшне, що мамі чоловіка його не показує
мо. Ще іноді нам передають знімки з полону. Не можу сказати, як ми їх отримуємо, щоб нікому не нашкодити.

Останній раз Катя бачила чоловіка в Кіровограді 4 лютого 2015 року. У той день Сергій поїхав у зону АТО.
полон

- А в день, коли чоловік потрапив в полон, я дізналася, що чекаю другу дитину, - продовжує жінка. - Зробила тест. І він виявився позитивним. Чи не планували ще одного малюка. Все вийшло спонтанно. У нас вже росла доця. В той момент їй був рік і вісім місяців. Але ми домовилися з чоловіком: якщо завагітнію, будемо народжувати.

- Як ви дізналися, що Сергій в полоні?

- Його мамі подзвонили козаки війська донського і сказали, що її син у полоні у "ДНР". Майже місяць після цього Сергій не виходив на зв'язок. Подзвонив мені в березні. Я йому відразу і сказала, що у нас буде ще одна дитина.

Майже весь час вагітність була під загрозою. Але і на збереження я лягти не могла - ні з ким було залишити Марійку. Постійно пила заспокійливі таблетки. Сергій час від часу телефонував, але про себе нічого не говорив і не говорить. Ми з Юлею постійно вивчаємо інтернет, знаходимо там відео і фотографії полонених. Бачили, що наших чоловіків водили прибирати біля якоїсь церкви ... Це дає невелике полегшення - живі

Коли на світ з'явилася друга дочка, Катя з пологового будинку повідомила про це рідним полонених, які перебували разом з Сергієм в будівлі донецького управління СБУ. На той час жінка знайшла багато сімей, які опинилися в такій же, як вона, ситуації.

- Я попросила всіх: якщо хтось подзвонить з "ісбушкі", нехай Сергію скажуть про народження дочки і попросять передзвонити мені, - каже Катерина. - І через кілька годин чоловік набрав мене ... Привітали один одного.

З пологового будинку жінку забирали друзі Сергія, які продовжують служити в полку.

- Маленьку звати Аня, - Катя продовжує. - Марія і Анна - два імені, які вибрав чоловік ще до появи у нас старшої дочки. Марійці вже 2 роки і 10 місяців. Вона пам'ятає тата. Чекає його. Вважає, що він на роботі. Іноді Сергійко по телефону говорить їй "Привіт". Ані півроку. Вони з Сергієм ще не знайомі ...

У Юлі і Олександра дітей поки немає. "На жаль", - говорить жінка. У пари взагалі-то все ще ... медовий місяць.

- Ми розписалися 10 січня 2015 року, - каже Юля. - Саша якраз приїхав додому після довгої служби в зоні АТО. І ми вирішили зіграти весілля. До того моменту були знайомі майже три роки. Про розпис не раз говорили. Але я навіть не уявляла, що все це станеться взимку. Не можу сказати, що Саша поспішав, щось передчуваючи. Був спокійним. Просто несподівано так вирішили. А 5 лютого його викликали в частину. Медовий місяць ми не відгуляли. Тому я і кажу, що він у нас ще триває ...

Я завжди переживала за Сашу. Він скритний, не розповідав, де воював. Щастям було, коли дзвонив. А якщо його телефон знаходився поза зоною, я була в паніці.

Ми постійно чекаємо Мінських переговорів, чергові повинні відбутися днями. Кожен етап для нас важливий. Ми в будь-якому випадку сподіваємося і віримо, що наші чоловіки найближчим часом будуть вдома. Але поки це ніяк не відбувається. Так що говорити. Наші чоловіки не повинні бути в полоні. Адже їх взяли в полон вже після підписання мінських домовленостей 15 лютого. Але коли сепаратисти дотримувалися своїх обіцянок або домовленостей?

Юлія працює вчителем молодших класів. Практично ніхто з колег не знає про її біду.

- Не хочу співчуття, жалості, сумних очей, - каже Юлія. - Від того, щоб не зійти з розуму, рятує робота, спілкування з учнями. За підтримку і бажання допомогти ми вдячні новому командиру 3-го полку. Він сам намагається знайти людей, які змогли б домовлятися про обмін його бійців. Саша і Сергій - єдині з підрозділу, що знаходяться в полоні.

На акцію до Києва приїхали родичі з різних міст: Кривого Рогу, Дніпропетровська, Рівного, Львова, Тернополя ... Перекриття дороги було проявом відчаю.

- Зрозуміло, що люди поспішають у справах, у них своє життя, але ж нас так довго не помічають, - каже Юля. - А наші чоловіки воювали і постраждали якраз за те, щоб в Києві був мир, щоб можна було їздити на своїх машинах, не боячись, що їх відберуть. Нам потрібна допомога. Ми хочемо побачити якісь дії. Поки - лише слова. "Рано чи пізно ваші рідні будуть вдома Ви чекали більше, почекайте ще.", - Більше року нам говорять одне і те ж. А чоловіків вдома все ще немає. Під час акції в столиці ми тільки нецензурщини наслухалися. Одна водійка, розфуфирена, з силіконовими губами взагалі з кулаками накинувся на одну їх учасниць акції.

Приїхавши люди написали і передали в російське посольство колективний лист на ім'я Путіна. У ньому попросили відпустити полонених. Ця акція була попереджувальною. Якщо ніякого руху по обміну не буде, рідні полонених обіцяють робити більш конкретні дії.

- Ми ходимо по якомусь замкнутому колу, - продовжує Юлія. - Коли йшли активні бойові дії, наші чоловіки не вагаючись, пішли захищати країну. А потрапивши в полон, виявилися не потрібні Батьківщині. Америка та Ізраїль за кожного свого бійця готові боротися. Головне - повернути його додому. У нас, на жаль, не так ...

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв