Війна позначилась на долі українських жінок

Опубліковано . в Статті

Кількість переглядів - 990

Один з парадоксів збройних конфліктів – участь у них переважно беруть чоловіки, а найбільше потерпають жінки та діти. І це доводять нинішні події на сході України. Про те, як вони позначилися на долях багатьох наших співвітчизниць, йшлося під час нещодавньої навчально-консультативної зустрічі «Жінки в часи конфліктів: дії і надії». Захід за підтримки Програми МATRA Європейське партнерство Міністерства закордонних справ Королівства Нідерландів провів Інформаційно-консультативний жіночий центр. Його метою було обговорити роль жінок у встановленні стійкого миру в Україні.

 

Історії випробувань та героїзму
Варто зазначити, що в навчально-консультативній зустрічі взяли участь представниці і представники громадських організацій та державних органів влади, які опікуються формуванням та реалізацією сучасної ґендерної політики в Україні, вирішенням соціальних питань, питань внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Також тут було чимало учасниць, які представляли східні регіони України і безпосередньо стикнулися з наслідками військового конфлікту, що триває вже понад два роки. Деякі з жінок поділилися своїми непростими та вражаючими історіями.

Історія перша. Колишня луганчанка Олена Черенкова за фахом - учитель історії, опанувала ще й професію журналістки. Тож весь час відзначалася активною життєвою позицією. І що особливо – саме проукраїнськими поглядами.

День 4 червня 2014 року вона запам’ятала на все життя. Разом зі своєю старенькою мамою їла полуницю, коли неподалік почувся потужний вибух. Той самий, який розділив їхнє життя на мирне та воєнне.
Олена вже бачила, що в місті посилювалися сепаратистські настрої, які ставали дедалі агресивнішими. А після вибуху зрозуміла, що доведеться робити непростий вибір: кидати добре облаштовану трикімнатну квартиру та виїжджати з міста.

Після поневірянь родина опинилася в Луцьку, де відтоді й мешкає.
«Всі, хто виїхав із зони бойових дій, мають посттравматичний синдром, - розповідає Олена Черенкова. – Коли в Луцьку лунають салюти, моя дитина питає – мамо, це не війна?»

Згодом жінка очолила громадську організацію «Переселенці Криму та Донбасу». Наразі вона залишається єдиною на Волині, що складається суто з переселенців.

«За два роки, - додала Олена Черенкова, - ми багато що зробили. Наші діти і діти-лучани в місцевому парку посадили «Алею Єдності». Зараз діють безкоштовні навчальні тренінги для внутрішньо переміщених осіб і воїнів АТО. Це своєрідний проект від жінок нашої громадської організації. Також працює грантова школа англійської мови для всіх дітей міста. Її теж запровадила жінка-переселенка. Все це є свідченням успішної роботи наших жінок і такої ж успішної їх інтеграції в місцеву громаду. Ми дотримуємося принципу: переселенці - це не проблема, а величезний ресурс, який треба активно використовувати».

Історія друга. Наталія Скачкова - мешканка Донецька. За її словами, дотепер у місті залишилося чимало людей з проукраїнськими настроями. Інша річ, що відкрито не виказують їх через те, що на боці опонентів груба сила. Бо ж важко дискутувати з автоматами.

Жінка нагадала, що коли проросійські найманці зайняли Донецьк, то встановили комендантську годину. І вже невдовзі було вбито молодого хлопця, який у заборонений час вийшов на вулицю. Знайомі припускають, що він прямував до кіоску за цигарками. І оскільки був у навушниках, то не почув команд військового патруля. Ті просто пристрелили хлопця.

Наталія Скачкова також розповіла, як озброєні ДНРівці серед білого дня розстріляли молоду дівчину через її відмову приєднатися до їхньої компанії.

Обидва сини Наталії воюють на боці України. Молодший був тяжко поранений у січні 2015 року під час захисту Донецького аеропорту, а старшому довелося на собі відчути всі жахіття ворожого полону.
Проте навіть такі випробування не похитнули жінку. Вона продовжує вірити в людську порядність і гідність. Каже, що оптимізму додає історія, яка сталася в одному з супермаркетів Слов’янська. До її молодшого сина, котрий перебував у відпустці та був одягнений у військову форму, підійшла бабуся. Вона простягнула йому невеличкий пакунок з покупками та сказала – передай його своїм бойовим побратимам.

«Це був її внесок у нашу перемогу», - прокоментувала Наталія Скачкова. І додала: «Я хочу, щоб ми і надалі жили за принципом – чим я можу допомогти іншій людині, аби вона була щасливою. Війна все одно закінчиться, а цей принцип має залишитися. Він допоможе нам збудувати нову країну».

Історія третя. Ірину Довгань нині добре знають в Україні. Впізнають її і за кордоном, куди виїздить для того, аби на власному прикладі розповісти міжнародній спільноті, як порушуються права людини у так званих ДНР/ЛНР, яких принижень та тортур зазнають мирні мешканці.

Позаторік увесь світ облетіла світлина Ірини Довгань. Жінка на ній була прив’язана до стовпа в центрі Донецька, на плечах – український прапор, а в руках плакат «Вона вбиває наших дітей. Агент карателів». Перехожі били та принижували її. Видно було, який жах вона переживала.

Сьогодні Ірина той момент пам’ятає погано, бо перебувала в шоковому стані. Але каже, що то були не найстрашніші випробування, які в ті дні довелося пройти. Хоча, зрештою, саме реакція світової громадськості на страшну світлину врятувала їй життя: бойовики змушені були відпустити жертву з полону.

Вони карали жінку за її проукраїнську позицію. Ірина Довгань займалася волонтерською діяльністю, постачала харчі та ліки українським воякам. А проросійським найманцям її виказали близькі люди та сусіди. За словами Ірини, це були найбільші втрати, найбільший біль.

Чи зневірилася Ірина після тих катувань? На це запитання вона відповіла наступним чином: «Я заборонила собі зневірюватися. Розчарування забирає сили, віру, а треба жити і рухатися далі. Ніхто не знає, як повівся б у ситуацій, в якій ми опинилися. Війна в одних посилює гірші якості, а в інших – кращі. Тому головне – аби не було війни. Вона у нас виникла не випадково. Тривалий час ми не мали держави як об’єднуючої сили. Тепер ми її будуємо. Будуємо в конвульсіях, але правильно».

Задокументувати порушення
Усі ці історії лунали під час навчально-консультативної зустрічі не випадково. Річ у тім, що в Україні ведеться процес документування фактів грубого порушення прав людини, спровокованого військовим конфліктом на сході України. Зокрема йдеться про випадки сексуального насильства, викрадення людей, їх приниження, тортур, торгівлі людьми тощо. Подібні свідчення стануть підставою для розслідувань, в тому числі, на міжнародному рівні, скоєних злочинів, притягнення винних до відповідальності.

До документування згаданих фактів долучаються громадські організації. Серед них – Інформаційно-консультативний жіночий центр, Коаліція «Справедливість заради миру на Донбасі», Українська Гельсінська спілка з прав людини (УГСПЛ) та низка інших.

На думку координатора центру документування УГСПЛ Олексія Біди, робота, пов’язана з документуванням фактів грубого порушення прав людини у зоні військового конфлікту, має велике значення. Деякі деталі можуть із часом забуватися, а вони здатні відіграти вагому роль у майбутніх судових розглядах. Бо давній принцип, за яким «війна все спише», не повинен спрацьовувати в цивілізованому суспільстві. Щоправда, наразі процес фіксування порушень відбувається доволі непросто, і це зумовлено не лише специфікою подій на Донбасі, де тривають бойові дії, але й відсутністю відповідних кадрів, які можуть кваліфіковано проводити таку роботу.

Координатор Коаліції «Справедливість заради миру на Донбасі» Володимир Щербаченко зазначив, що деякі задокументовані злочини не надто активно розслідуються державними органами. Приміром, відомі факти, що такі порушення скоювали й представники окремих добровольчих батальйонів України. Судовий розгляд цих справ затягується, однак ми маємо розуміти, що чинне законодавство повинно поширюватися на всіх без винятку.

За словами Володимира Щербаченка, фіксуються факти привласнення чужої власності, квартир та автомобілів, а також факти обстрілів, фізичного насильства тощо. Уже 162 особи дали свідчення щодо здійсненого насильства. Однак самі потерпілі визнають, що їх не стільки вражали втрати майна, скільки зрада найближчих людей – родичів, сусідів, просто знайомих. Непоодинокі випадки, що колишні друзі виказували тих, хто підтримував Україну, займався волонтерською роботою. Саме з цієї причини багато нинішніх переселенців не хочуть в майбутньому повертатися до рідних домівок після встановлення Україною контролю над всім Донбасом.

Разом із тим Володимир Щербаченко звернув увагу на парадокс: ті, хто пережив зраду близьких людей, сьогодні не вимагають їх неодмінного покарання. «Постраждалі кажуть: ми не хочемо поводитися з ними так, як вони поводилися з нами», - пояснив він.

І цей момент є поворотним. Його можна вважати першим кроком до майбутнього примирення. Адже сьогодні найбільшим бажанням і найбільшою надією всіх мешканців України є припинення війни і встановлення стійкого миру. Про це говорили учасниці та учасники навчально-консультативної зустрічі. А також обговорювали перспективи миротворення.

На думку керівниці Інформаційно-консультативного жіночого центру Олени Суслової, війна не закінчується з простим припиненням пострілів. Це підтверджує ситуація в деяких «гарячих точках» на карті світу, в яких вона побувала. Олена Суслова згадала про Боснію і про те, наскільки крихким є тамтешній мир. Тому підкреслила, що насамперед потрібно шукати першопричини, і, відповідно, вирішувати проблеми, які спричинили збройне протистояння, аби воно не поновилося.

Готуватися до мирного життя
Україні теж необхідно вирішувати багато питань, пов’язаних із збройним конфліктом на Донбасі. І на них наголошували учасниці та учасники навчально-консультативної зустрічі. Вони висували претензії до влади, яка досі не наважилася на ухвалення комплексної програми допомоги переселенцям. Для багатьох із них справжнім шоком стала нова тарифна політика на житлово-комунальні послуги, яка значно загострила їх фінансове становище.

Розчаровує жінок і та обставина, що для декого війна перетворилася на своєрідний фінансовий проект. На ній збагачуються окремі недобросовісні ділки, які переганяють на окуповану територію контрабандні товари і мають із того зиск.

Окрема проблема стосується людей, які проходять крізь горнило військових дій, а потому повертаються до мирного життя. Багато з них потребують лікування, психологічної допомоги, працевлаштування та уваги з боку держави й суспільства. Але в умовах нинішньої економічної кризи не завжди вдається домогтися бажаного результату. Це призводить до конфліктів у родинах, ґендерно обумовленого насильства.

Жінки готові долучитися до вирішення цих проблем. На цьому вони особливо наголошували під час зустрічі.
На думку народного депутата Ірини Луценко, події на сході країни докорінно змінили українських жінок. За останні два роки вони «від планування перейшли до активних дій». Жінки почали захищати країну, а не лише своїх дітей.

Ірина Луценко також нагадала, що кілька років тому про ґендер в Україні говорили лише десятки людей, сьогодні говорять тисячі. Це – європейський вибір. У Верховній Раді вже готуються до ратифікації Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (Стамбульська конвенція). Невдовзі основну роботу треба буде приділити імплементації її положень, і до цього процесу активно долучатимуться громадські організації.

Активну участь вони мають взяти і в реалізації Національного плану дій на виконання Резолюції Ради Безпеки ООН №1325, який також розроблений в Україні. Ця Резолюція має принципово важливе значення, оскільки присвячена впливу конфліктів на жінок і внеску, який вони можуть зробити у зміцнення миру.
Народний депутат Світлана Войцеховська вважає великим досягненням встановлення в законі про місцеві вибори 30-відсоткової ґендерної квоти. Такий підхід можна вважати справжнім проривом, адже до нинішньої Верховної Ради потрапили лише 12% жінок. Причому вони не представлені в одному з найважливіших Комітетів – у бюджетному. «Так склалося, що жінки гроші не розподіляють ані в родині, ані у Верховній Раді. Здебільшого вони займаються питаннями дітей, сиріт, людей похилого віку та іншими соціальними питаннями».
Між тим, нове виборче законодавство вже дає перші позитивні результати. Учасники навчально-консультативної зустрічі повідомили, що серед 42 депутатів міської ради Краматорська 12 жінок. Такого високого представництва у цьому органі влади вони досі не мали.

Зміни, які відбуваються в сучасному українському суспільстві, відзначила й народний депутат Марія Іонова. На її переконання, «для нас сьогодні найголовніше – верховенство закону». Відбувається самоідентифікація нації. «Ми не просто одягаємо вишиванки, ми почуваємося українцями», - зазначила вона.
Учасники навчально-консультативної зустрічі підкреслювали в своїх виступах, що стійкий мир в Україні обов’язково запанує. Тому важливо вже сьогодні подбати про облаштування мирного життя, розвитку демократичного суспільства. Думка жінок, їх активні дії будуть дуже важливими.

Ініціатива, підтримана на місцях
Влітку-восени минулого року ГО «Інформаційно-консультативний жіночий центр» провела регіональні тренінги в Києві, Одесі, Краматорську і Львові на тему «Попередження та вирішення конфліктів, культура миру, залучення жінок до процесів миротворення». По їх завершенні було оголошено конкурс на реалізацію малих грантів з подібної тематики в місцевих громадах. Про те, як вони втілюються, також йшлося під час заходу.
Клавдія Пінтяк представляла село Старосілля Саратського району, що на Одещині. Вона розказала, що її односельці чимало здивувалися, коли дізналися про тематику проекту, який вона взялася реалізувати. Бо йшлося не про участь жінок у сільськогосподарському виробництві, як це донедавна практикувалося, а про їх залучення до процесу миротворення. «Як потому з’ясувалося, ця тема була вкрай актуальною та доречною, - пояснила вона. – Події на сході України розкололи нашу сільську громаду, бо не всі однаково їх розуміли. У рамках проекту ми провели потужну тренінгову роботу, до участі в якій залучили двох матерів учасників АТО і одну дружину українського вояка. З першоджерел селяни почули про те, що насправді відбувається на Донбасі. Відтоді дійшли одностайності, що ми живемо в незалежній Україні і маємо все зробити, аби збройний конфлікт на сході країни якомога скоріше завершився».

Наталка Захарків розповіла про роботу львівського Благодійного Фонду «Центр підтримки ініціатив» з внутрішньо переміщеними особами. І зазначила, що в рамках різних проектів вони здійснюють велику роботу, аби переселенці щонайшвидше інтегрувалися в місцеві громади. Вони знайомили ВПО з культурою, традиціями, побутом місцевих жителів. Особливу увагу приділяли опануванню досвідом ведення індивідуального сільськогосподарського виробництва, і пояснюють це тим, що переважно переселенців селили саме в приватному секторі районних центрів. За словами Наталки Захарків, їх знайомили з вирощуванням ягідних, овочевих культур, навчали доглядати за худобою, займатися кролівництвом тощо. Таким чином, людей забезпечували роботою, а надлишок продукції вони могли реалізовувати через сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи.

Така робота з ВПО була продовжена і в рамках проекту Інформаційно-консультативного жіночого центру.
Один із грантів реалізується у Вінниці. Тут збирають і опрацьовують інформацію про участь жінок області у київському та місцевому Євромайданах. І хочуть показати, що жінки є прихильницями ненасильницьких методів протесту.

На Рівненщині свій проект зосередили на підготовці театральних вистав, присвячених конкретними історіям жінок і тим проблемам, з якими вони стикаються. Йдеться про жінок-переселенок, про сільських жінок тощо. Всі вони реальні, а сценарії до таких вистав пишуть самі учасниці проекту.

Проекти, які за сприяння Інформаційно-консультативного жіночого центру сьогодні реалізуються в різних регіонах України, покликані активізувати місцеву ініціативу і посилити роль жінок у миротворчих процесах. На цьому наголошували учасниці навчально-консультативної зустрічі.

У навчальній частині заходу його учасниці та учасники обговорили реалізацію в Україні Резолюції Ради Безпеки ООН №1325 з питань «Жінки, мир, безпека» і особливості локалізації Національного плану дій на виконання Резолюції, а також виконання Україною Рекомендації Комітету з ліквідації дискримінації щодо жінок №30 «Роль жінок у попередженні конфліктів, жінки під час конфліктних та постконфліктних ситуацій».

Роман НЕЧИПОРУК,
Національний прес-клуб «Українська перспектива»

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв