Волинська трагедія: чому страшні події 1943-го знову набули актуальності

Опубліковано . в Статті

Кількість переглядів - 922

Волинська трагедія, яку в Польщі називають "Волинською різаниною", належить до суперечливих сторінок Другої світової війни, коли відбувався черговий перерозподіл територій у наслідок приєднання Західної України до Радянського Союзу. У 1943 році українські та польські партизани вели на Волині війну, яка призвела до значних жертв серед мирного населення. Метою цих жорстких дій було бажання перешкодити майбутнім претензіям сторін на ці землі після завершення Другої світової війни.

 

За історичними даними, сили ворогуючих сторін були не зовсім рівними. Влітку 1943 року на Волині УПА мала від 3 до 5 тисяч бійців, а наприкінці року досягли 8-12 тисяч. Натомість польські партизани нараховували лише 1300 бійців і ще близько 3,5 тисячі належали до загонів сільської самооборони. Тож українці мали чисельну перевагу і це вплинуло на перебіг цих трагічних подій.

У результаті кровопролиття – десятки тисяч жертв. За різними підрахунками, з польського боку загинуло від 35-40 до 60 тисяч людей, з українського – від 15 до 25 тисяч. У тих складних умовах було важко порахувати жертв протистояння Української Повстанської Армії та Армії Крайової.

Нещодавно, 22 липня, сейм Польщі проголосував за резолюцію "Про встановлення 11 липня Днем пам’яті поляків, жертв геноциду, вчиненого ОУН-УПА". Як було зазначено, у своєму рішенні польський парламент віддав данину "громадянам Другої Речі Посполитої, по-звірячому вбитими українськими націоналістами".
Чому ця проблема знову стала актуальною. Чим вона є: геноцидом чи трагічною сторінкою історії наших народів. З лекцією на цю гостру тему у обласному художньому музеї виступив кіровоградський краєзнавець Юрій Митрофаненко. Він розповів, що в контексті кривавого братовбивчого конфлікту йдеться про спільну трагедію двох народів – українського і поліського. Як доказ, демонструвалися кадри документального фільму, у яких звучали інтерв’ю людей (українців), що пережили ті страшні події.

За історичними дослідженнями, лише на території одного Володимир-Волинського району поляки вбили майже 1500 цивільних українців. На території Рівненської області виявлено понад 10 тисяч жертв від рук польських комуністичних, шовіністичних, колаборантських формувань та польської самооборони, а кількість встановлених злочинів, скоєних поляками, вже перевищила 1500.

Оцінка тих страшних подій була дана на українсько-польському рівні ще у 2003 році. Головним результатом роботи стала декларація президентів України та Польщі, що розставила усі крапки над "і". Проте примирення не стало закінченням цих історично-політичних суперечок. Польська сторона поступово напружувала ситуацію. Сьогодні знову ті страшні події стали каменем спотикання між Україною та Польщею.

Тож під час заходу у художньому музеї до дискусії долучилися Олександр Ратушняк, голова місцевої ГО «Просвіта», Олександр Сікорський та Анатолій Авдєєв, керівники обласної спілки польських журналістів. Вони зауважили, що через близькість розташування наші народи мають спільну історію, яка не завжди складалася гладко. Літературною ілюстрацією цьому є поема Тараса Шевченка «Гайдамаки». Проте позитивних фактів братнього співіснування на багато більше. Наші народи проживали на спільних територіях за часів Речі Посполитої. З цього веде свій початок свідомість єдності походження, історико-культурної та етнічної близькості.
Багато відомих українців відіграло важливу роль у долі Польщі. Та велика кількість поляків зробила вагомий внесок у розвиток України. В нашій державі творили польські письменники, композитори, художники політичні, культурні діячі, меценати. На благо нашої країни працювали відомі польські історики, які відроджували українську історію, дух і культури та зуміли зберегти їх. За походженням вони були поляками, але той внесок, який вони зробили у розвиток історії України, неоціненний для нашого народу. За словами Олександра Сікорського, місто Кам’янець-Подільський Хмельницької області, звідки він родом, є прикладом мирного співіснування поляків та українців.

Завершуючи захід Юрій Митрофаненко, розповів, що перебуваючи в Варшаві, він вирішив відвідати пам’ятник Тарасові Шевченку. Очікуючи на хрестоматійне (похмуре, насуплене) зображення Кобзаря, він був здивований, коли у сквері на перетинанні вулиць Спацерова, Говорка і Хотиньська побачив кам’яну постать молодого Тараса. А біля постаменту напис з віршу Шевченка «Полякам».

«Подай же руку козакові,
І серце чистеє подай!
І знову іменем Христовим
Ми оновим наш тихий рай».

Ці слова, на думку краєзнавця, і мають бути лейтмотивом подальшого існування двох сусідніх держав. «Пам’ятаючи про помилки історії, ми маємо рухатися у майбутнє без обопільних образ, а працювати для збереження миру», - наголосив він.

Ольга КИЗИМЕНКО

 

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв