Олімпійські ігри-2016: погляд із Кропивницького

Опубліковано . в Статті

Кількість переглядів - 2348

ХХХІ Олімпійські ігри в Ріо-де-Жанейро стали історією після яскравої церемонії закриття на головному стадіоні Бразилії - Маракані. Понад 10 тисяч спортсменів з 207 країн світу розігрували рекордну кількість - 306 комплектів нагород у 42-х олімпійських дисциплінах. 17 найзапекліших днів, підготовці до яких більшість учасників віддали більшу частину свого життя визначили володарів 2102 медалей.

rio2016Чи гідно наша країна виступила на головних змаганнях чотириріччя, яких результатів домоглися у Ріо представники Кіровоградщини, чим вона запам’ятається? Про все це – читайте далі.
Під українським прапором виступали 206 українців у 27 видах спорту. У підсумковому медальному заліку в нас 31-е місце та 11 завойованих медалей: 2 золоті, 5 срібних та 4 бронзових. Багато це чи мало? До прикладу в лідера, команди США  121 медаль (46-37-38). Друге місце у Великої Британії (67 медалей: 27-23-17). Китай третім став (70 медалей: 26-18-26).

Виходячи з сухої статистики, результати наших спортсменів на Олімпійських Іграх у Ріо-де-Жанейро за часів Незалежності стали найгіршими. Саме Ріо став найбільш невдалим для нашої олімпійської команди. Причин цьому багато, але вона, на відміну від попередніх Олімпіад, показала глобальні проблеми в українському спорті вищих досягнень. Це колись мало статися, адже завойовані медалі на попередніх Іграх не відображали реальний стан справ в українському спорті, а завойовані медалі в Афінах-2004, Пекіні-2008, Лондоні-2012 виборювалися скоріше всупереч, а не завдяки. Застаріла матеріально-технічна база, відтік кваліфікованих тренерських кадрів та провідних спортсменів за кордон, конфлікти у федераціях, в Міністерстві молоді та спорту, недофінансування галузі, проблеми в розвитку масового спорту, анексія Криму, війна на Донбасі… Всі ці та багато інших факторів суттєво вплинули на загальний стан справ в українському спорті загалом та спорті вищих досягнень зокрема. Не випадково на Іграх у Ріо-де-Жанейро наших спортсменів було найменше за всю історію виступів на головних літніх змаганнях чотириріччя.  На Олімпійські ігри в 1996 році Україна делегувала 231 спортсмена. На наступній Олімпіаді наших атлетів було майже стільки ж (на одного менше). У 2004-му наших на Іграх було вже 239. Олімпіада в Пекіні за кількістю українських спортсменів стала рекордною - 254 учасника. На минулій Олімпіаді в Лондоні - планка була трохи опущена: 245 спортсменів представляли Україну. На Олімпіаді в Бразилії не було жодного українського колективу з командних видів спорту, ні жіночого, ні чоловічого.
Солідні призові, які пообіцяла держава українським призерам олімпійських ігор були серйозним мотиватором - $125 тис. за золото, $80 тис. за срібло та $55 тис. за бронзу. За них члени олімпійської збірної України боролися відчайдушно як і за честь країни. Заробити ж загалом всім нашим 11-м медалістам вдалося дещо більше 22 мільйонів гривень.
Найбільша кількість медалей Україна здобула на Олімпіаді в Пекіні - 27 комплектів. Після 2008-го намітився явний спад в нашому Олімпійському русі, що триває донині.

Перед стартом головних ігор чотириріччя найбільші сподівання українців були у греко-римській боротьбі, художній і спортивній гімнастиці, кульовій стрільбі та легкій атлетиці,
Та кожні Олімпійські ігри тим і прекрасні, що завжди непередбачувані. Щирі емоції, почуття гордості нам подарували перший український медаліст стрілок Сергій Куліш, срібна та бронзова медалістка Ольга Харлан, олімпійські чемпіони гімнаст Олег Верняєв і каноїст Юрій Чебан, та, зрештою, всі спортсмени, які принесли українській збірній олімпійські медалі. Були і ті, хто лишився незадоволеним – передусім борець Жан Беленюк, якого позбавили «золота» упередженим суддівством; багато наших спортсменів, які зупинилися на прикрих четвертих, п’ятих місцях.

Наші в Ріо

Не чужими на олімпійському святі були спортсмени з Кіровоградщини. Після невдалого відбору до Лондона-2012, де наша область не була представлена жодним спортсменом, три представника у Ріо стало неабияким досягненням. Ще троє спортсменів-земляків, представляли інші регіони, тож загалом «наших» у Бразилії було шестеро.
Офіційно за нашу область виступали дзюдоїст Кеджау Ньябалі та легкоатлети Дмитро Яковенко і Тетяна Мельник. У вазі до 90 кг Кеджау за жеребом у першому колі трапився срібний призер Ігор-2012 кубинець Аслей Гонсалес. Він і зупинив нашого борця у першому колі на стадії 1/16 фіналу.

Не зумів подолати кваліфікаційний бар'єр у стрибках у висоту Дмитро Яковенко. Кропивничанин із другої спроби взяв планку 2,26 метра і з цим результатом посів 20-е місце.
Найуспішніше виступила легкоатлетка з Олександрівки Тетяна Мельник. У жіночій естафеті 4х400 метрів вона разом із партнерками по команді посіла п’яте місце. Вона мала всі шанси піднятися на олімпійський п’єдестал, адже у кваліфікації з дівчатами показала третій час - 3:24.28, але у фіналі команда погіршила результат - 3:26.64 і задовольнилася п’ятим місцем.

Серед трьох спортсменів-олімпійців Кіровоградщини, які виступали за столицю, жодному не вдалося продемонструвати гідні результати. Великі сподівання були на срібного призера Чемпіонату світу зі спортивної ходьби 2016 року Ігоря Главана у спортивній ходьбі. Однак у фінальних змаганнях зі спортивної ходьби на 20 км спортсмен із села Назарівка прийшов до фінішу 31-м (1:23:32). У ходьбі на 50 км  він під час змагань втратив свідомість і не фінішував.
Вихованець Знам’янської та Кропивницької велошкіл Андрій Хріпта у чоловічій шосейній груповій гонці на 237,5 кілометра не фінішував, як зрештою ще 62 велосипедисти серед 144 які стартували у гонці.

На передостанньому, 25-му місці у вітрильному спорті у класі "470" на Олімпіаді-2016 завершив змагання світловодчанин Борис Швець разом із партнером Павлом Мацуєвим.
Виступав у Ріо ще один наш земляк, представник вільшанської веслувальної школи, каноїст Андрій Крайтор. З початку 2013 року вихованець свого батька-тренера Сергія Петровича Крайтора отримав російський паспорт і цілеспрямовано готувався до підкорення найвищого спортивного Олімпу. У 2016 році він виграв Чемпіонат  світу на 200-метрівці каное-одиночкою та був одним із головних претендентів на медалі. Андрій Крайтор упевнено пройшов до фіналу, де стартував разом із нашим тріумфатором Юрієм Чебаном. До фінішу уродженець вільшанки прийшов лише з шостим часом.

Медальні втрати України

Чи можна звинувачувати українських спортсменів, які у Ріо-де-Жанейро виступали за інші країни? За 25 років незалежності України українське громадянство змінили 135 спортсменів. Після літньої Олімпіади в Лондоні 2012 року з української збірної пішли п’ятеро потенційних претендентів на нагороди в Ігор-2016. На те в кожного були свої причини, можна лише констатувати факт – п’ятеро українців виграли медалі Ріо для інших країн. Такими медалістами стали: Валентин Дем’яненко - «срібло» для Азербайджана у веслуванні в каное-одиночці 200 м; Марія Стадник – «срібло» для Азербайджана у вільній боротьбі до 48 кг; Микола Куксенков – «срібло» для Росії у спортивній гімнастиці в командному багатоборстві; Інна Осипенко-Радомська – «бронза» для Азербайджана у веслуванні в байдарці-одиночці 200 м; Наталія Синишин – «бронза» для Азербайджана у вільній боротьбі до 53 кг. Шостим у цьому списку міг бути каноїст Сергій Тарновський, який виграв для Молдови «бронзу», але потім медаль в нього забрали через виявлену позитивну допінг-пробу.

Суддівство

Суддівське свавілля в українців передусім асоціюється з двома епізодами, через які ми не дорахувалися двох золотих медалей. Гімнаст Олег Верняєв був одним із фаворитів у багатоборстві і до останнього виду лідирував у підсумковому заліку, однак у вправі перекладині судді йому поставили несподівано низьку оцінку і в підсумку він однією сотою бала програв японцеві Кохею Утімурі.
Великі питання є до суддівства фіналу греко-римської боротьби. У вазі до 85 кг виступав третій в історії України чемпіон світу серед «класиків» 2016 р., чемпіон Європи Жан Беленюк. Та він лишився без золотої нагороди у сутичці з росіянином Давітом Чакветадзе. Як могло статися, що сутичку українця з етнічним грузином із російським паспортом обслуговував рефері Темо Казарашвілі - грузин, який проживає в російській Тюмені? У тій зустрічі Жан Беленюк програв «золото» в досить спірній боротьбі.

Ми не спеціалісти у греко-римській боротьбі, щоб давати оцінку суддівству, але є питання до нашого Міністра молоді та спорту Ігоря Жданова, президента НОК Сергія Бубки, головного тренера збірної Ураїни з Греко-римської роботьби Артура Дзигасова. Президента Асоціації спортивної боротьби Ельбруса Тедеєва… Щонайменше частина з них мала б знати хто судитиме фінальний поєдинок і чим це скінчиться для Беленюка. Вони могли б подати протест і вимагати зміни суддівської бригади, аАле не зробили цього. Навіть після оголошення результатів, ніхто з них не подав протест на суддівство Темо Казарашвілі. Все на що спромігся наш профільний міністр Ігор Жданов - написати своє обурення у Facebook. Повернувшись додому, він ще заявив журналістам, що Україна подаватиме апеляцію,  і цим лише продемонстрував свою некомпетентність.
В час, коли Україна вже третій рік воює з російськими окупантами, спортивні перемоги над спортсменами країни-агресора є особливо важливими та цінними. Вони піднімають морально-бойовий дух наших захисників, всіх українців, а чинуші, які поїхали до Ріо-де-Жанейро туристами, не зробили нічого, щоб захистити результати наших олімпійців, які потом і кров'ю у надважкій конкуренції, серед провідних спортсменів світу здобували для нашої країни такі цінні нагороди!
Відповідальність грузинський горе-суддя понесе мінімальну. Разом зі ще двома суддями Олімпіади-2016, боксерськими рефері Тон Кін Чоном і Сергієм Новаковським його тимчасово відсторонили від обслуговування поєдинків через «підозріле суддівство». Стосовно них буде проведене розслідування, але для постраждалих спортсменів від цього втіха невелика – результати змагань ніхто не переглядатиме.

Антидопінговий урок

Олімпійські ігри-2016 запам’ятаються ще й найгучнішим та найзухвалішим за всю історію допінг-скандалом. Головним його новинарем стали російські спортсмени. Напередодні Ігор Всесвітнє антидопінгове агентство (ВАДА) оприлюднило дані розслідування про масштабне застосування заборонених препаратів російськими спортсменами під час літньої Олімпіади 2012 року і зимових Олімпійських ігор 2014 року, дії яких покривало  найвище керівництво держави, зокрема Міністерство спорту РФ і ФСБ. Важко повірити, що вони це робили без вказівки президента своєї держави. Ними була вибудувана недержавна допінгова програма, що дозволяла спортсменам досягати високих результатів на міжнародних змаганнях. Куратором злочинної схеми був міністр спорту РФ Віталій Мутко. Задовго до Ігор-2016 Міжнародна федерація легкої атлетики (IAAF) відсторонила  Всеросійську федерацію легкої атлетики (ВФЛА). Перед початком Олімпіади взагалі розглядалося питання про відсторонення всієї збірної Росії, однак Міжнародний Олімпійський комітет в останній момент не прийняв доленосного рішення  і дав можливість росіянам позмагатися за олімпійські нагороди в Бразилії. Найбільше постраждали важкоатлети які не були допущені в повному складі та легкоатлети, яких представляла лише одна спортсменка Дар’я Клішина. В окремих видах спорту не допустили спортсменів чиї прізвища згадувалися у доповіді канадського професора права та юриста Річарда МакЛарена. Його дослідження замовила Всесвітня антидопінгова агенція (ВАДА) і в ній Макларен детально описав схему масштабних фальсифікацій. Згідно з доповіддю, розробка цієї системи державного покривання допінгових порушень, що розпочалася відразу після Ігор у Ванкувері 2010 року. Працювала вона, щонайменше, до серпня 2015 і стосувалася російських спортсменів з переважної більшості видів спорту, як зимових, так і літніх.
Для багатьох країн допуск росіян став болючим, адже після такого скандалу багато  олімпійців були обурені цинізмом країни, яка забула про олімпійські ідеали заради здобуття медалей за будь-яку ціну.  Вони підпадали під обґрунтовані підозри у нечесності боротьби. У Ріо збірна Росії завоювала 56 медалей (19 - золоті, 18 – срібні, 19 – бронзові) та посіла четверте місце в медальному заліку.
Неприпустимо, коли в одній країні, щоб довести свою перевагу над іншими, допінг стає нормою, а застосування заборонених препаратів - частиною державної програми. Саме тому відсторонення значної частини російських олімпійців було адекватною, а багато хто вважає, недостатньою реакцією на нехтування олімпійськими ідеалами.
Дійшло до того, що наш північний сусід запустив програму з широкого застосування допінгу та його покривання найвищим керівництвом держави серед спортсменів-паралімпійців. З російськими спортсменами-інвалідами вчинили безапеляційно та жорстко – Міжнародний паралімпійський комітет прийняв рішення про недопуск російських паралімпійців не лише на Ігри 2016 в Ріо-де-Жанейро, але і на зимову Паралімпіаду-2018 в Пхенчхані.
Цим закінчилися для найвищого керівництва держави спроби завдяки нечесній боротьбі, вдавати з себе лідера у світовому спорті. І це, очевидно, ще не кінець історії.

Нововведення у Ріо

Ця Олімпіада була унікальною тим, що вперше в історії її приймала Південна Америка.
Порівняно з Іграми 2012 року в Лондоні до програми Ріо були включені два нові види спорту - гольф і регбі-7. Запам’ятався Ріо-де-Жанейро і першим в історії допуском до змагань боксерів-професіоналів. Там вони одразу ж довели разючу відмінність цього виду спорту. Жодному титулованому професіоналу не вдалося пройти навіть до чвертьфіналу.

Цікаві спогади

Особливе місце займають події, що стрясали світовий інформаційний простір під час проведення Олімпійських ігор. Пограбування олімпійців різних країн у готелях, на вулицях, пляжах, напад на автобус із журналістами, забруднені водойми. Інколи вони викликали сміх та іронію як от «…байдарочник на Олімпіаді-2016 перевернувся після зіткнення з затонулим диваном під час тренувального запливу», або коли тренерський штаб збірної Монголії влаштували голий протест у поєдинку за бронзову медаль фінальних змагань із вільної боротьби.

Зовсім несмішно було сімом відвідувачам Олімпійського містечка на яких з висоти 20 метрів впала камера, які, на щастя, відбулися легкими травмами.

Легенди

У Ріо-де-Жанейро ми стали свідками рекордів, які навряд чи комусь колись вдасться повторити.
Американець Майкл Фелпс на Олімпійських іграх в Ріо завоював п’ять золотих медалей  і одну срібну. Разом зі ще 18-ма перемогами на попередніх Олімпіадах Фелпс завершив найуспішнішу олімпійську кар’єру всіх часів – він має 23 золотих, три срібні і дві бронзові медалі. Здобувши 13 золоту олімпійську медаль в індивідуальних запливах – батерфляєм на 200 метрів він побив рекорд всіх часів за кількістю золотих медалей. Він перевершив навіть античного Леонідаса Родоського. Рекорд Леонідаса тримався майже понад 21 століття, а здобувався він у змаганнях із бігу. Тепер цей рекорд належить Майку Фелпсу.
Другою легендою став Усейн Болт, який, вигравши у Ріо «золото» на 100-, 200-метрівці та естафеті 4х100 м у складі збірної Ямайки, навічно вписав своє ім'я в історію, ставши дев'ятиразовим олімпійським чемпіоном.  Раніше ямайський бігун заявив, що Олімпіада в Ріо стане останньою в його кар'єрі.

Попереду - Токіо

На Церемонії закриття Олімпіади – 2016 був загашений олімпійський вогонь, відбулася символічна передача естафети від Ріо-де-Жанейро до Токіо, міста господаря наступної XXXII літньої Олімпіади, яка пройде в 2020 році.
Експресія, радість вистражданих перемог, розчарування – все це лишилося в історії.
Олімпіада у Бразилії як і її попередниці, обіцяла стати незабутньою, яскравою,  неповторною, і ці сподівання виправдала.

 

Євген Савранський

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв