Полуничні гастарбайтери: історія кіровоградок

Опубліковано . в Суспільство

Кількість переглядів - 4339

У той час, як Донбас переконаний що він нас годує, як це на прикро, багато українських родин годують заробітчани в Італії, Іспанії, Португалії, Польщі. не гребують таким заробітком і кіровоградці.
Відправитись на заробітки у ці країни цілком легально пропонує безліч фірм, а українці їдуть на важку роботу, з надією заробити більше, ніж вони можуть на Батьківщині. З такою надією відправилась на сезонний збір полуниці у Польщу Тетяна з Кіровограда.

- Ми звернулись в агентство, нам запропонували кілька видів роботи. Ми обрали збір полуниці. По-перше тому, що моя сестра вже їздила на подібну роботу студенткою, щоправда в Англію. По-друге, я могла поїхати лише на місяць, а заробіток обіцяли дуже хороший. – згадує Таня.

Дівчатам обіцяли одноразове харчування, проживання у гуртожитку та переконували, що щодня вони зможуть збирати 200-250 кошиків полуниці. Якщо ж за кожен кошик платитимуть хоча б один злотий (1 злотий дорівнює 4 гривням), то заробіток вийде дуже серйозним.

Коли дівчата погодились, їм прислали запрошення на роботу, що полегшало отримання візи, допомогли оформити документи і відвезли автобусом до самого місця роботи.

Працювати вони мали на фермі за 20 кілометрів від Варшави, але перевізник щось наплутав, тож потрапили вони також на полуничну ферму, але за 50 кілометрів від польської столиці.

Тут їм оголосили графік роботи: без вихідних з 6.00 до 12.00 і з 14.00 до 19.00. Робота мала бути лише у суху погоду. Після перших робочих днів була страшенна крепатура, її вдалось побороти за тиждень.

- Перші кілька днів ішли дощі і ми не працювали. Але, полуниця почала переспівати і гнити, тож далі нас виганяли на роботу і в дощ. На щастя ми хоч гумові чоботи з собою взяли, бо сестра мала поняття про роботу. Але шість годин на холоді і мряці це щось. Уявіть, іде дощ, господар заганяє корів у хлів, а нам покинути поле не дозволяють. Після одного з таких днів у мене схопило спину і я просто не могла зігнутись. Лишилась у гуртожитку. Хазяйка пропонувала мені звернутись до лікаря і всяко турбувалась за моє здоров’я, а позаочі розповідала, що аби мала заміну, то звільнила б мене. Пройшло два тижні і на роботу приїхала жінка, що вже не вперше приїздить у Польщу на полуницею. Коли ми під дощем продовжили збирати ягоди, вона обурилась. Виявляється, на такий випадок нам мали видавати форменні дощовики. Ми спитали в хазяйки і вона їх моментально видала. Тобто вони були, але нас просто за худобу вважали! – згадує Тетяна.

На обід замість обіцяного харчування господиня ферми приносила їм сякі-такі продукти, за які вираховувала з робітників гроші, із них обід треба було готувати самостійно. Дівчата від «харчування» відмовились, адже набагато вигідніше було самому купити ті ж харчі у магазині.
Робітниця розказує, жили як у хліву.

- Нас поселили у старезному не ремонтованому будиночку. На 9 людей була одна газ плита. Зручності на дворі. Був літній душ, але погода була така, що вода не нагрівалось, тож часом по кілька днів навіть помитись не було як. У кімнаті нас було четверо: ми з сестрою і двоє хлопців. У мене над ліжком у стелі була така щілина, що в дощ із неї підтікало. Одного дня до нас прийшла хазяйка і привела ще чотирьох заробітчан з Молдови. Запропонувала нам спати по двоє на ліжку. Мовляв, ви ж працюєте разом, то чого спати не разом не можете. Ми категорично відмовились, тож новеньких поселили в гаражі.

Зрештою, збирати по 200 кошиків у день виявилось нереально. Одна луб’янка (кошик за який платили гроші) вміщувала два з половиною кілограма полуниці. Тетяні вдавалось зібрати лише 50 за день, сестрі 100. Більше не вдавалось і іншим робітникам.

Умови швидко розчарували працівників. Деякі хотіли поїхати вже за два тижні. Але тут сюрприз: хазяї заявили, де допрацюєш до кінця сезону, не отримаєш оплати і з вже пророблену роботу. І де шукати правди? Адже жодного трудового договору не підписано.

Прикрість трапилась, і коли дівчата мали їхати додому. Саме тоді мали підрахувати, скільки кошиків вони зібрали та заплатити їм. Так Таниній сестрі хазяї нарахували на 46 кошиків менше. Чи випадковою була помилка, чи це звична практика економії, знає лише Бог.

Врешті за важку 12-годинну працю Тетяна привезла додому 1000 злотих, її сестра – вдвічі більше. Нині дівчата переконані, більше таких заробітчанських експериментів не повторюватимуть, хоча переконані, що їм просто не пощастило з працедавцями, а в іншому випадку все могло бути краще.

Як не опинитись у стані, коли за тяжку працю вам не хочуть платити? Правозахисники радять, перш за все заключати трудовий договір, де прописані усі умови. Якщо роботодовець не хоче оформляти офіційну угоду, то просіть хоча б розписку, де хазяї засвідчують умови оплати. У разі, якщо ви таки опинились в рабських умовах, сміливо звертайтесь до поліції, попередньо повідомивши про це господаря. Якщо питання вже навіть не в оплаті, а вас утримують силою, пробуйте всяко зв'язатись з посольством України.

За матеріалом "Нової газети"

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити