Як творилась антиукраїнська пропаганда і чи можна протидіяти їй?

Опубліковано . в Суспільство

Кількість переглядів - 882

У Кіровоградській ОДА знову зібрали обласну комісію з питань захисту суспільної моралі. Темами порядку денного є традиційні питання боротьби з алкоголізмом, дитячою злочинністю, насиллям, наркоманією та жорстокістю.

У світлі подій в Україні останнього року до топ-тем включили ще протидію антиукраїнській політиці з боку агресора. Поговорити про інформаційну політику зібрались недарма, адже на засідання приїхав голова Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі Василь Костицький, якому делегували озвучити стан та проблеми інформаційного сувернітету української держави.

Перед тим як дослівно подати усі доречні на цю тему цитати "українського моралізатора" Костицького, слід одразу навести апеляцію на закиди щодо взагалі компетенції цієї комісії давати подібні оцінки. Уточню, у другій половині цього року відбулась інформаційна хвиля в підтримку ліквідації комісії з питань захисту моралі. Деякі громадські діячі звинувачують цей орган в цензурі, необгрунтованих оцінках та "триньканні" бюджетних коштів. Голова комісії спокійно пояснює подібні оцінки й переходить до теми розмови.

"Один із аргументів наших опонентів є те, що 4 мільйони, які використовує держава на утримання комісії, можна було б відправити на фронт. Я не буду дискутувати із авторами ідеї ліквідації комісії і її надмірного фінансування, і доказувати потрібна вона чи не потрібна. Поки вона неліквідована я працюю і виконую свою роботу. До того ж хочу сказати, що автори цієї ідеї отримують зарплату розміром в 60 тисяч гривень на місяць. Якщо я помиляюсь, то я вибачусь. Але хотілося б, щоб працівники Інституту медіапправа, які про це говорять, оприлюднили свої декларації про доход, так само, як це роблять чиновники. Якщо 4 мільйони для держави це дуже багато і їх треба віддати на фронт, очевидно, що можна. Не дивлячись на те, що наші працівники, у яких не дуже висока зарплата, регулярно збирають гроші, харчі, одяг в АТО. Держава має вирішити потрібна їй комісія, чи ні" - апелює Василь Костицький.

За словами Василя Костицького, інформаційна політика, що ведеться з боку ворога, синхронізована з військовими подіями в Україні. Однак сила її ще й в тому, що вона готувалась заздалегідь до початку агресії і має перспективу подальшого впливу.

Як зазначає дослідник, антиукраїнська інформаційна політика розпочалась ще в 90- роках. Тоді вона стала підготовчим періодом для широкомасштабної інформаційної операції. Саме у той період розпочалось так зване рейдерське захоплення українського культурного плацдарму, витісняючи з ринку книг, кіно- та телепродуктів усі результати роботи американських, європейських та українських авторів.

"Із проаналізованих вже у 2013 році 192 серіалів, 60 мультфільмів, 100 телешоу, 40 телепередач було виявлено 80 % продукції російського виробництва" - говорить пан Костицький.

Завдяки поступовому тотальному населенню усього російського розпочався перший етап антиукраїнської інформаційної політики. Через героїв цих продуктів в Україні фактично насаджували нові життєві стандарти, побудовані на насильстві, алкоголізмі та корупції. "Хабар стає способом позитивного життя" - говорить Василь Костицький.

У 2008-2009 роках уся інформаційна політика вже в рамках другого етапу була спрямована на руйнування міжнаціональної та міжконфесійної злагоди, поширення расизму й антисемітизму, масове руйнування всього національного.

"Зараз я їжджу областями, спілкуюсь з різними національними общинами. У розмовах із представниками російської общини я чую, що ніякої ворожнечі ні з ким немає, вони її не вудчувають, але до нас їдуть танки, аби їх захищати" - розповідає Василь Костицький.

Третій етап інформаційної війни проти України розпочався разом з подіями на Майдані в листопаді минулого року. У цей час активно пропагується війна, ведуться розмови про втрату цілісності й конституційного ладу держави, а усіх громадян України незалежно від віросповідання, ідейних поглядів кидають під одну гребінку жидобандерівців та фашистів.

Останній етап брудної політики припадає на літо цього року, говорить Василь Костицький. Інформаційна політика перетворюється в психологічну агресію, сіяння паніки, страху та так званої депатріотизації українських військових та їх головнокомандувачів.

Інформаційна війна не припиняється. Найстрашнішим їи результатом може стати духовний розлад суспільства та руйнування світового порядку, що без перешкод може призвести навіть до Третьої світової війни. Втім це може статися, запевняє Василь Костицький, лише в тому разі якщо не буде вибудувана ефективна державна політика у всіх країнах Європи, у тому числі і в Україні.
Після таких пересторог логічно виникає питання як протидіяти такій інформаційній політиці. В першу чергу, запевняє голова Нацкомісії, це має стати функцією держави.

"Держава має контролювати інформаційну продукцію, як санітарно-епідеміологічна родукція перевіряє якість ковбаси, сиру чи масла, що виробляються" - зауважує Василь Костицький.

Якщо переглянути звітні публікації про заходи, що відбувались за участі Національної експертної комісії з питань суспільної моралі, то рятівними шлюпками в забрудненому інформаційному полі можуть стати переглянуті списки національних свят, видатних українських осіб, успіх і праці яких варто популяризувати. А ще, радять учасники зустрічей, присвячених цій темі, переглядати існуючі свята, патріотизувати їх і запроваджувати нові засоби культурної контрпропаганди.

Українцям же варто, говорить Василь Костицький, як-то кажуть, давати відпор і йти на випередження.

"У мене немає готових рецептів. Конкретних шляхів вирішення проблеми теж немає, але маємо працювати на випередження. У нас 10 мільйонів українців є користувачами Фейсбуку. Якщо кожен буде хоча б раз на день коментувати антиукраїнські пости, це вже дасть ефект" - запевняє експерт.

Головний акцент Василь Костицький зробив на журналістів, бо ж саме вони є активними учасниками інформаційної політики. Саме їм необхідно фільтрувати інформацію й не говорити в прямому ефірі тих подробиць, що підуть на руку ворогові.

"Суспільство має знати правду. Однак у війнах на Сході, наприклад, журналісти під час військових дій ніколи не скажуть про переміщення військ, місце дислокації частини чи блокпоста. Вони ніколи не скажуть імені загиблого, поки військові не прийдуть до рідних і не повідомлять їм цю новину. Там журналісти навіть не називають місце загибелі військового чи обстрілу загону. Зрозуміло, ми жили в інших реаліях, але що ще потрібно зробити, щоб до нас це дійшло?" - наголосив Василь Костицький.

Світлана Дубина

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити