Суто українські розвідники на Кіровоградщині(ФОТО)

Опубліковано . в Суспільство

Кількість переглядів - 848

20 років тому, 29 грудня 1992 року, Мінюст щойно посталої у світі Держави Україна зареєстрував скаутську організацію “Пласт”.

Але точніше буде сказати — відновив діяльність цієї організації в Україні офіційно. Адже “Пласт”, завдяки старанням галицьких студентів Івана Чмоли і Петра Франка (син “Каменяра” Івана Франка), було покликано до життя ще далекого 1911 року. А натхненником і розробником унікальної виховної системи був доктор Олександр Тисовський — він, взявши за основу статути скаутських організацій тодішньої Європи, доповнив їх суто українськими нотками (Відповідником терміну “скаутинґ” (англ. scouting, — розвідник) став термін “пластування”. Саме ж слово “пласт” походить від назви козаків-розвідників, які називались пластунами. Прим. авт.)…

Через важкі випробовування довелося пройти “Пластові”. По-суті, ця молодіжно-патріотична організація діяла легально лиш під час нетривалого існування Української Народної Республіки — її не шанували та переслідували і польські, і німецькі, і совєтські окупанти. Але, як-то кажуть, все, що не вбиває — робить нас міцнішими: умови жорсткої конспірації лише загартовували бойовий дух і мужність тодішніх “пластунів”. Серед яких — видатні постаті Степана Бандери, Романа Шухевича, Василя Кука та інших дійсно українських героїв. Через “Пласт” пройшли і майбутній предстоятель Української греко-католицької Церкви Любомир Гузар, і поет-воїн Олег Ольжич-Кандиба, і науковець Орест Субтельний, і тисячі інших звитяжців у боротьбі за волю України. Серед більш наближених до нас у часі видатних “пластунів” варто згадати значимих людей українського походження — американську астронавтку Марію Стефанишин-Пайпер та колишнього генерал-губернатора Канади Романа Гнатишина. Адже, попри заборону “Пласту” в СССР, він активно діяв і розвивався у середовищі української еміграції в країнах вільного світу — у західній Європі, США, Канаді, Австралії тощо. Між іншим, членство у “Пласті”, на відміну від тієї ж піонерії (про це — нижче) є довічним. Тому-то у середовищі українства світу (не плутати із змосковщеними хохлами-гречкосіями, що чкурнули на Захід, типа, по “Грін-карткам”) можна зустріти ледь не 90-річних “пластунів”.


1356781605 sut2-300x200…Раз український “Пласт” є десь за тисячі кілометрів, не може такого бути, щоби не було його і в нашому Світловодську(Кіровоградська обл.). Тим більше, що під час якихось урочистих офіційних церемоній (чергова шевченківська дата або вшанування жертв Голодомору — зазвичай не обходиться без почесної варти в одностроях “Пласту”). І виявилось, що він у нашому місті існує аж з 1995 року. І Світловодськ тут виявився попереду і всієї Кіровоградської області, і навіть всього центрально-українського регіону взагалі… Про це та про багато цікавого ми й поговорили з Леонідом Паськом, керівником радіо-гуртка при ЦДЮТ, який вже понад 10 років очолює тутешній “Пласт”. Розмову із ним ми, як водиться, розпочали із такої собі ретроспективи. “Пласт”, сказав Пасько, було покликано до життя у Світловодську прогресивною громадськістю міста, яка тоді все ще перебувала під впливом ейфорії з приводу відновлення державної незалежності України. Зокрема, неабиякого зростання зазнав український інформаційний простір між теренами новопосталої держави, які, всупереч старанням різних окупантів, виявили головне: і там, і там живуть українці. От тільки знають одне про одного критично мало. І тоді такі національно-свідомі городяни, як Надія Мальцева та нині покійні Олександр Офіленко і Ніна Білоус, яка і стала першою керівницею світловодських “пластунів”, і “матеріалізували” “Пласт” у нашому місті. Сам же Пасько перебуває на чолі цієї організації вже понад 10 років. Тоді, сказав він, — у середині 90-х, — “пластунів” було набагато більше, ніж зараз. І тут же пояснює кілька причин такого скорочення. Ну, по-перше, тоді, як було сказано вище, у свідомих українців міста було переконання, що держава українська буде нормальною, як у тих же поляків, чехів та прибалтів, а не бандитсько-олігархічною, де керівні посади зберегли за собою ті ж самі “комуняки”, які оперативно (у дусі часу) “зжерли” свої партбілети та “присобачили” Тризубці на свої довбешки. А відтак вона (держава) приділятиме щільної уваги національним інтересам (і “Пласту” — у тому числі). А по-друге, — причиною є відсутність родинних традицій щодо “Пласту”… Тут Пасько пригадав розпач одного львівського таксиста, з яким він розговорився, перебуваючи у місті Лева. Таксист той бідкався йому, що вже котрий місяць не може влаштувати своє дитя до тамтешнього “Пласту” — така там черга.


1356781612 tur-3-300x205“Ось дивіться, — каже головний світловодський “пластун”, — у того таксиста, напевне, у “Пласті” перебував дід, батько або якийсь інший родич, який досяг якихось кар’єрних вершин. А діти його знайомих (чи сусіди) у “Пласті” не перебували… І вони, на відміну від них (“пластунів”), мають набагато скромніші досягнення. Тобто люди, на підставі таких порівнянь, можуть робити висновок однозначно на користь “Пласту”. У нас же таких традицій немає”.

— Ну так закладіть першу цеглину до цих традицій у Світловодську: раз “Пласт” у нас діє від 1995 року, значить через його горнило пройшли люди, які вже встигли увійти до дорослого життя…

— Я зрозумів вас. І залюбки назву таких людей — колишніх “пластунів”, якими я можу пишатися. Адже система “пластунського” виховання — це концентрація методики та настанов передової педагогічної думки, накопичених за сотні років… А щодо конкретних осіб, то варто назвати Сергія Гайдука — сьогодні він очолює оргвідділ міськвиконкому, Оксану Полякову — харківську бізнесвумен у сфері поліграфії, Сергія Сергєєва — працює лікарем у Києві, у тому ж Києві, але у представництві однієї бельгійської фірми, працює провідним програмістом Максим Безнос, там же — у столиці — кореспондентом “5 Каналу” працює також наш колишній “пластун” Олександр Аргат, а Гліб Співаков, закінчивши Одеський інститут нетрадиційних енергосистем, нині розробляє для США перспективні технології відновлювальних джерел енергопостачання, у Кіровограді в обласній організацій політичної партії “Фронт змін” працює ще одна наша “випускниця” — Зоя Лебідь. І це — лиш ті, яких я згадав, особливо не занурюючись у спомини.

…У нашій розмові ваш кореспондент висунув іще одне припущення не масовості “Пласту” на наших теренах: у пам’яті ще живі ностальгійні спомини про піонерів та комсомольців, від яких тутешні “гомо-совєтікуси” ладні ледь не з піною у роті волати “про наше щаслівоє дєцтва”. І чи є якась відмінність між цим атрибутом тоталітарного минулого і “Пластом”?.. Між ними відмінність, відповів Пасько, на перший погляд, не значна. Та воно й не дивно — на початку 20-х років минулого століття, на прохання тодішніх більшовицьких лідерів, основні засади майбутньої піонерської організації розробляли представники європейського скаутського руху. Багато чого було запозичене саме від нього. Навіть відповідь на клич про готовність до боротьби — “Завжди готові!” — ідентична скаутському “Ве Prepared!” (англ.). А от сам клич “Будьте готові!” більшовики доповнили початком: “За справу Комуністичної партії…”. В цьому і криється основна розбіжність між скаутами і піонерами. І ця розбіжність, за словами Паська, по-суті, нездоланна, бо вона — світоглядна. Якщо піонер має бути рішуче налаштованим до боротьби за справу конкретної політичної сили, у даному випадку — комуністичної, для якої, як відомо, людина була лиш таким собі безликим гвинтиком, то скаути (у даному випадку — українські) завжди були готові служити своєму народові, Богові та розвивати свої індивідуальні здібності, щоб служіння це було ще більш ефективним і дієвим…


1356781605 sut2-300x200Звісно, головний світловодський “пластун” ані словом не дорікнув властям (як тутешнім, так і більш високим) за дефіцит уваги з їхнього боку до перевірених часом методам виховання справжнього громадянина та патріота своєї країни. Відтак він і займається “пластунською” справою у вільний від основної роботи час. І юридична адреса “Пласту” знаходиться фактично за адресою його місця проживання. А збори свої місцеві скаути проводять просто неба — ходять пішки на природу, або їздять туди велосипедами. А більш дальні рейди — як-то скаутські табори (головно, у мальовничих Карпатах) — здійснюють власним коштом. Бо не в правилах благородних “пластунів” канючити грошей або якихось інших преференцій у держави. Навпаки — вони самі мають дбати про свою рідну землю і думати про те, яку користь принести для неї. Адже невипадково лозунгом українських скаутів, з яким вони вже понад століття вивіряють свій шлях є “Служити Правді, Добру і Красі!”.

Віталій Асауленко

“Світловодськ-Інформ”

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити