Походження Єлисаветградського міфу. Частина І

Опубліковано . в Суспільство

Кількість переглядів - 1559

70-річчя від перемоги над нацистськими загарбниками Україна зустрічає новою боротьбою за право бути. Війна сьогодні знову відбирає життя сотень і тисяч українців, лишаючи по собі згарища і незагойні рани. Але ця війна також змушує нас і прокинутись від анабіозу, змушує бути рішучими. Вона спонукає нас рвати вікові ланцюги, якими ми були приковані до колишньої метрополії. Які так довго зв’язували нас, що навіть стали майже рідними, близькими серцю і пам’ятними. Пориваючи, з колоніальним минулим, ми часом почуваємось так, ніби без нього в нас нічого не зостанеться, ніби втрачаємо опору і мусимо починати життя з чистого аркуша, не маючи можливості озирнутись на своє вчора.

www.gre4ka.info

І найважче в цьому сенсі розлучатися саме з символами, з милими серцю міфами, які за роки свого існування обросли тисячами подробиць і деталей, зробивши глибокі зарубки на душі.

Одним з таких міфів для жителів нашого міста є романтичний спогад про Єлисаветград, його славне минуле міцно переплетене з красивою легендою про заступництво святої праведної Єлисавети, матері Іоана Хрестителя.

Попри своє значне поширення, цей міф не є надто давнім, кіровоградці підхопили його і почали розкручувати не пізніше як з середини 80-х років, а час піку його майже безальтернативної популярності, коли більшість осіб з тонкою натурою, чи нагальною потребою самоствердитись, різко почали йменувати себе єлисаветградцями, припадає десь на кінець дев’яностих, початок двотисячних.

Раптовий обвал комуністичної ідеології, яка мов в солодкому сиропі десятиліттями маринувала мізки мільйонів громадян великої, спільної для всіх, радянської держави, призвів до жахливої фрустрації, яка охопила за малим не все населення колишніх соціалістичних республік. Відчуття зради і похмільного розчарування, а з ними і глибокої порожнечі люди кинулись компенсувати кожен у свій спосіб, бо ж нових чітких орієнтирів ніхто не задавав суспільству, яке звикло вірити, що прямує у світле комуністичне майбутнє.

І багато хто порятунок для себе знаходив занурюючись у далеку ще дорадянську епоху, яка з відстані мала вигляд більш красивої, духовної, більш справедливої і перспективної, більш яскравої і барвистої, більш вишуканої. І все здавалось кращим в порівнянні з безпросвітним, похмурим і нестабільним сьогоденням. І мери міста дбали про громаду, і бали влаштовували, і концерти, і будинки красиві будували, і відомі особи навідувались, і воїнська слава у міста була.

Одним словом класична, втеча від дійсності, характерна для підлітків пубертатного періоду і людей, яким доводиться жити на зламі епох.
Ніжна, зранена свідомість шукає казки і воліє закривати очі, на незручні факти, що можуть цю казку зруйнувати. А фактів більш ніж вдосталь, якщо читати історію повністю, а не обираючи найбільш приємні параграфи, пролистуючи все нудне і некрасиве. І серед таких фактів можна згадати те,наприклад, що спершу фортеця святої Єлисавети, а далі місто Єлисаветград будувалося на кістках корінного населення краю, українців, козаків, які каторжно працювали на будівництві, на місці чиїх обжитих хат колонізатори ставили свої будинки, з чиєю думкою не рахувалися, на свій розсуд змінюючи назви поселень і цілих територій, чиї землі щедро роздавали чужинцям, плануючи повністю знівелювати будь-які ознаки окремішності нових суб’єктів непомірної імперії.

Романтики впиваються спогадами про культурне життя міста, що існувало з кінця ХVIII століття і зникло з карт 80 років тому , намагаючись не думати про те, що в цьому ж місті почались перші єврейські погроми, коли ще задовго до Гітлера людей почали убивати лише за етнічною ознакою.

І про те, що променадними були лише кілька центральних вулиць, а решта з кожним дощем потопали в багнюці, що красивими були будинки лише багатіїв, які й сьогодні активно будують такі ж, а може й більш розкішні, а так звані прості люди животіли в халупах. Тай всіма перевагами нібито бурхливого культурного життя далеко не всі могли користуватись, та й решта чудових особливостей епохи навряд так сильно б надихали сучасних її пошановувачів.

Зрештою навіть Інгул, так само пересихав влітку, перетворюючись на смердючу калабаню, а зважаючи не те, що бетонну обшивку для нього зробили значно пізніше, та й мости будувались на пам’яті наших сучасників – вигляд він мав на той час далеко не поетичний.

Апологети Єлисаветграда мертвою хваткою тримаються за одну коротеньку фразу в якій його назвали Маленьким Парижем, пропускаючи повз своєї уваги безліч спогадів в яких невеличке повітове містечко гості і жителі зображали сірим, провінційним і так само безпросвітним.

Я не не маю на меті зараз повністю очорнити минуле, я лишень прагну показати, що як і сьогодні в минулому так само все було не зовсім однозначним. Минуле на те й минуле, щоб лишатись позаду, слугувати наукою, базисом для майбутнього, але не замінювати собою поступу вперед .

Власне ми б могли не зважати на чужі психологічні особливості сприйняття часу і простору, якби ці люди не почали вимагати обов’язкового повернення так званої історичної назви сучасному місту, дві третіх якого насправді ніколи не називались Єлисаветградом. В уявлені лобістів цієї назви це стане актом вищої справедливості, виправленням тяжкої помилки і спокутою важкої наруги , яку вчинили більшовики над Єлисаветградським спадком. Вони переконують, що назва місту як і ім’я людині дається один раз і на весь вік і змінювати його не можна ні за яких обставин. Навіть якщо воно тобі не подобається, навіть якщо з віком ти розумієш, що воно зовсім не відповідає твоєму характеру, та й давали його батьки-засновники думаючи не про тебе, а про власні амбіції. І такий догматизм хоч і видається дивним для сучасного світу, в якому панують досить вільні і ліберальні погляди, вважається одним з ключових і найбільш сильних аргументів. Що ми можемо протиставити не вдаючись в довгу світоглядну дискусію, ну те наприклад, що міста досить часто змінюють назви і фатального в цьому нічого нема. Причини цьому можуть бути різні, найприроднішою є звичайно розвиток, при якому найперша назва поселення змінюється на більш солідну , як в прикладі з Юзівкою-Донецьком(важко було б місто мільйонник йменувати Юзівкою). Іншим містам доводиться змінювати назви опиняючись під владою нових урядів, або у складі інших держав, при цьому склад населення може так само майже докорінно змінюватись. Найбільш ілюстративним прикладом в цьому сенсі, на мій погляд , є місто Білгород-Дністровський Одеської області, яке за понад 2500 років свого існування неодноразово було завойоване і змінювало підданство, відповідно змінювалась і його назва. Воно було і Тірою, і Офіузою, і Аккерманом, і Альбою, і Альбою-Юлією, загалом до десятка різних назв. І нічого смертельного в цьому нема. І це не заважає місту пам'ятати свою історію, пишатись нею, називаючись сьогодні мовою тієї країни до якої належить порівняно не так давно.

За час , від коли Кіровоград не є Єлисаветгадом місто змінилось радикально. Збільшилась майже втричі територія, зросла кількість населення від 15 тисяч до 250 тисяч осіб. Змінився етнічний склад населення, якщо Єлисаветград населяли переважно росіяни і евреї, то сучасне місто на 85%- складається з українців. Змінилась система господарювання і напрямки економічної діяльності. Та й змінився статус міста, яке з повітового осередку стало лідером і адміністративним центром цілого регіону – центральної хліборобної області України. Змінився міський ландшафт, архітектурне обличчя міста– намагатись втиснути все це назад в рамки Єлисаветграда, все одно, що сподіватись одягти на дорослого його дитяче пальтечко. Так воно, колись йому належало і він досить милий вигляд мав одягаючи його, але ж час назад не повернути. Цього ніби не розуміють ті, хто мріючи за колишньою славою міста, намагається повернути йому хоч стару назву. Таке ж не розуміння того, що минуле залишилось в минулому демонструє сьогодні й російський уряд, який прагне повернути під свій вплив нашу країну керуючись тією ж логікою – бо так було колись. І на цьому шляху його схоже не спиняє ні війна, ні ядерний апокаліпсис, яким кремлівські пропагандисти погрожують всім хто посміє втрутитись, або стати на захист України. Саме від подібного загравання з історією якось влучно застеріг охочих до повернення історичних назв мер міста Івано-Франківська(колишній Станіславів) Віктор Анушкевічус: «Перш за все не треба ворушити те, що було, стріляти з рушниці в минуле, тому що можна отримати звідти зворотній постріл з гармати».

Так, повернення історичної назви в процесі декомунізації - це шлях найпростіший, але підходить він далеко не всім, бо ж можна як у випадку з нашим містом змінити шило на мило, червоного ката на поневолювачку України, царицю Єлисавету Петровну. Чому версія про присутність в назві Єлисаветград святої не є переконливою ми погоримо вже наступного разу. А зараз завершимо тим, що наше місто виросло з вузеньких і куцих штанців конкретно- історичних, заідеологізованих назв і для подальшого розвитку потребує нової назви і нового початку.

Олена Горобець

Сподобалася стаття?
Поділитися:

Коментарі  

 
+2 # Юля 14.05.2015, 14:25
Мій чоловік запропонував назву Інгульськ, це найкраще з усього, що пропонується. Річка, є була і буде у всі часи!!! Безліч міст названі гідронімами, що з ними повязані. Інгульськ і крапка. До речі буде привід зробити прекрасну набережну, яка б стала символом нового міста!!!
Цитата
 
 
0 # Левицький 12.05.2015, 23:12
підтримую мудрого Автора! додам: смішно, що оті "старомалопариж ці" та "єлизанці" завчено повторюють про "первоє історічеськоє названіце" - ПЕРШЕ - НЕ ОЗНАЧАЄ КРАЩЕ. раніше було рабоволодіння - може повернемося до "першовитоків"? ?))
Цитата
 
 
-3 # Влад 01.05.2015, 10:08
Якщо назва від фортеці св. Єлисовети - значить Святоєлисаветин ськ
Цитата
 
 
-2 # данаш 30.04.2015, 19:07
Ще можна назвати мистецтвоград - від багатьох митців народжених в місті.
Місто пішло від фортеці св. Єлисовети нагадаю може хтось забув, таким чином назва Єлисоветград є найбільше історично обґрунтованою, місто вояків і митців, шанують яких і по нині, на фортечних валах.
Цитата
 
 
0 # Олег 29.04.2015, 21:52
никакой романтики у меня нет. все просто, Украинский театр родился в Елисаветграде, не в Кировограде, не в Златополе, а именно в Елисаветграде, так это записано во всех учебниках по истории и искусству. все остальное не имеет значения. а предлогаемый вариант Златополя, это вообще ворованное название и как минимум кроме пригорода Новомиргорода, так называется еще три поселка в том числе и в России. объясните мне как мы будем рассказывать детям. что это за название и почему, почтальон путает письма и адреса.
Цитата
 
 
-3 # Кіборг 29.04.2015, 15:44
Вважаю кращею назвою міста КІБОРГОГРАД !!!!
герої будуть пишатись , вороги - боятись, і ніхто не спутає і не перепитає що за "географіческіє новості" !!!!
Я вже так і називаю наше місто, і ще ніхто не перепитав і ні з чим не спутав!!! Славу міста здобувають Герої сьогодня !!!
Цитата
 
 
+8 # Сергій 29.04.2015, 11:35
Цікавий матеріал.
Згоден з авторкою, що повернення до імперської назви не личить нашому місту.
Але й принижувати минуле не варто. Маленькі неточності породжують велику недовіру
Скажімо. Єлисаветград був чималеньким і перевищував губернський Херсон. Єлисаветградськ ий повіт за населенням був найбільшим в тодішній Україні (перепис 1897 року).
Таки треба знайти історичну назву, яка би всіх примирила.
Була Київська Русь. Був Ярослав Мудрий.
Чому б місту не дати його ім'я - Ярослав?
Область Центральноукраїнська.
Не варто зациклюватись на театральній історії.
Вносьте свої пропозиції.
Ми обов'язково дійдемо до згоди.
Цитата
 
 
-8 # Григорій 29.04.2015, 08:47
Всеціло підтримаю автора в тому, що дивно змінювати одну "тотолетарну" назву міста на таку ж тотолетарну, але історичну.. Якщо брати за основу причетність до імені Святої Єлисавети,- то вже краще назвати місто без русизма - просто ЄЛИСАВЕТ чи ЄЛИЗАВЕТ... Взагалі дуже цікаво до чого прийде автор в подальшому: до Златопілля, чи Златополя, або Вінніченківська ??....
Цитата
 
 
+5 # Volodymyr 29.04.2015, 00:42
дуже гарний текст, чекаємо на продовження
Цитата
 
 
+14 # olgagel 28.04.2015, 11:47
Місцеві Кіровоградські телеканали активно пропагують імперсько-росій ську назву Єлисаветград. Раніше вони прославляли партію регіонів і януковича й обливали брудом Майдан. Хто їх фінансує й визначає пріоритети? Пора це з'ясувати!
Цитата
 
 
-12 # Грек 28.04.2015, 09:02
Якщо без політики - Єлисаветград - гарна назва.
Цитата
 
 
+15 # леся 28.04.2015, 09:57
так в тому то й справа, що це назва апріорі з політикою. ніяк не нейтральна і ніяк не українська чи хоч словянська...
Цитата
 
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити