Доброволець Кіровограда: нарешті закінчу вищу освіту і піду служити за контрактом (ФОТО)

Опубліковано . в Суспільство

Кількість переглядів - 1716

Торік Юрій Молоков несподівано для себе став десантником знаменитої миколаївської 79-ї окремої аеромобільної бригади. Хоча ще зі школи Юра – родом він з міста Южноукраїнськ, Миколаївської області – хотів бути інженером. Навчається в КНТУ за спеціальністю «технологія машинобудування». Вже на відстані двох сесій від завершення навчання. Минулого літа Юрій отримав диплом бакалавра, склав іспити для вступу до магістратури і відразу пішов добровольцем на війну. У військкоматі не сказав про зір «мінус п’ять», дружині взагалі нічого не говорив про свої плани, зателефонував вже після того, як пройшов медкомісію і був зарахований до лав батальйону «Фенікс», створеного волонтером Юрієм Бірюковим.

«Дружина була в шоці, – посміхаючись зізнається Юрій Молоков. – Вона й досі не розуміє мого вчинку. А я вважаю, що кожен чоловік повинен, у разі небезпеки для його батьківщини, піти і воювати за неї. Або активно допомагати фронту. А не так, як у нас є люди, з яких знімають податок 15 грн. на місяць і вони вважають, що більше нікому нічого не винні. Якщо кожен буде сидіти вдома і думати, що війна десь далеко і нехай вони там самі розбираються, то через місяць війна прийде сюди».

Після закінчення школи в 2005 році Юрій Молоков не вагався при виборі професії – тільки інженером на завод. Подобається йому створювати, конструювати різну техніку. В його рідному місті, взагалі, по Україні достатньо машинобудівних підприємств, тому Юрій був упевнений, що без роботи не залишиться. Подав документи на спеціальність «технологія машинобудування» в Одеський національний політехнічний університет і Кіровоградський національний технічний університет. З Кіровограда зателефонували раніше, сказали, що буде зарахований, якщо привезе оригінали документів. Юра порадився з батьком і вдвох вони вирішили, що «краще синиця в руках»: Кіровоград набагато ближче до дому, ніж Одеса, добиратися простіше, та й жити там значно дешевше, ніж у Південній Пальмірі.

Спочатку навчання дещо не задалося. Юрію довелося відновлюватися в університеті після відрахування, а ще через чотири роки – фактично починати навчання заново. У 2008-му він одружився, влаштувався на постійну роботу і був змушений перевестися з денної форми навчання на заочну, але на перший курс. Проте, плани на майбутнє залишалися незмінними: отримати вищу технічну освіту і влаштуватися на інженерну посаду.

Плани відкоригувала війна. Влітку 2014-го Юрій Молоков отримав диплом бакалавра, склав вступні іспити до магістратури, потім побачив у групі «Крила Фенікса» на «Фейсбуці» оголошення волонтера Юрія Бірюкова про створення на базі миколаївської 79-ї окремої аеромобільної бригади батальйону «Фенікс». Туди якраз набирали добровольців, які раніше не проходили військову службу. Головна вимога – бажання захищати Батьківщину. Так Юру Молокова, який не мав досвіду строкової служби, який не займався яким-небудь видом спорту взагалі або бойовими єдиноборствами зокрема, записали в елітний рід військ – десантники.

– Я вирішив, що зір – не перешкода для служби, – розповідає Юрій. – Пройшов медкомісію у військкоматі, в кабінеті у окуліста показали таблицю: «Бачиш»? Бачу. Але я не сказав, що був в контактних лінзах. Вже після медкомісії зателефонував дружині, вона навіть не знала, що я в перший день відпустки поїхав до Миколаєва. Взагалі-то, я думав, що прийду до військкомату (за адресою, яку прочитав на «Фейсбуці»), там зі мною переговорять, а потім відпустять додому на день-два, зібрати речі. А вийшло, що відразу після медкомісії зателефонував дружині повідомити, що я вже в армії.

У перший місяць нас перевіряли, насамперед, на «фізику»: якщо ти здатний витримувати великі навантаження – то підходиш. Потім тебе навчать поводитися зі зброєю. ФІЗО було складним, особливо біг у бронежилеті і повній амуніції, а робота зі зброєю – не складною. Це дуже цікаве заняття! До армії я один раз в житті тримав в руках автомат – в школі три патрони відстріляв. А тут давали стріляти з усього, з чого тільки можна. Тільки з танка хіба що не стріляли. Бойова підготовка була з ранку і до вечора. Нас вчили всьому: тактиці, основам першої медичної допомоги, саперній справі, кидати гранати, виживанню в екстремальних умовах. Кожен день щось нове і цікаве, не заїжджене, не так, що тільки ходили строєм.

– За «географією» який склад батальйону «Фенікс»?

– Найбільше у нас бійців з Миколаївської області. Багато з Кіровоградської області. Є хлопці зі Львова, Донецька. Фактично, у нас в батальйоні представлена вся Україна. Є дідусь з Олександрії, йому 62 роки, хоча він бігає швидше деяких молодих. В армії раніше не служив. Теж доброволець.

– Якщо в батальйоні зібралося багато добровольців, які до цього не були в армії, скільки часу зайняла підготовка перед відправкою на Схід?

– Після першого місяця занять – випробувального відбору, нас відправили на полігон в Миколаївській області, потім – у Херсонську область під Крим, там ще пару місяців постріляли. З листопада 2014 батальйон «Фенікс» вже знаходиться в зоні АТО. Наша зона обслуговування – весь південь Донецької області, сектор «М», навколо Маріуполя.

Далі в ході розмови з'ясовується, що Юрій служить в екіпажі БТР-80 (індекс підказує: техніка й озброєння зразка 1980-х років) оператором-навідником і стрільцем великокаліберного кулемета. Як думаєте, чому за оптичний приціл і гашетку БТР посадили хлопця з неідеальним зором, та й ще без будь-якого досвіду поводження з кулеметом?

– Спочатку в «учебці» батальйону мене поставили в номер розрахунку АГС – станкового автоматичного гранатомета, допомагати стрілку АГС, – розповідає Юрій. – А вже на стрільбах на полігоні під Сивашем виявилося, що у мене непогано виходить керувати озброєнням БТР, і мене перевели в оператори-навідники бронетранспортера. Допомогли, до речі, комп'ютерні ігри. Одного часу я багато грав у Silent Hunter – комп’ютерний симулятор підводного човна. Там є перископ, а в БТР – оптичний приціл з одноразовим і чотириразовим наближенням, потрібно враховувати поправки при стрільбі тощо. Хороший досвід, як виявилося, є і позитивний момент в комп'ютерних іграх.

– Бірюков часто присилає «своєму» батальйону якісь військові новинки?

– Озброєння нам видає Міністерство оборони. На жаль, волонтер мало що може вибити. В принципі, озброєння, аж до великокаліберних кулеметів «Утес», хоч і стареньке, нам видали, не скаржимося. В умілих руках навіть лопата – страшна зброя (посміхається). Бірюков привозить інші «вкусняшки». У батальйону «Фенікс» зовсім інші норми постачання. Наприклад, у нас одних з перших, або навіть найперших, з'явилася експериментальна форма нового зразка, нова «цифра» українського виробництва.

Широкіно. Лютий-квітень

Після «Мінська-2» одна з найбільш гарячих точок фронту – район Маріуполя: Широкіно, Гранітне, Павлівка – бойові зіткнення тривають постійно.

– Мінометники, артилерія батальйону «Фенікс» працюють у зоні АТО ще з листопада минулого року, а нас направили в Широкіно не так давно, – розповідає Юрій. – Лютий став найгарячішим місяцем: перші серйозні бої, перші втрати. Ми нашою штурмової ротою перший бій прийняли 19-24 лютого під Маріуполем. Нас тоді «обкатали» по-нормальному. П'ять діб практично незгасаючого бою, п'ять діб пекла. Спали години три на добу, решту часу – тримали оборону. Коли повернулися на базу, дізналися з телевізора, що ми, виявляється, контролюємо Широкіно. На місці такого не скажеш...

Всі бої свого підрозділу Юра умовно ділить на «нудні» і «ненудні». У чому різниця?

– Коли на нас йде піхота супротивника – це не нудний бій, у нас є робота, – пояснює десантник батальйону «Фенікс». – Коли працює артилерія противника – ми тільки ховаємося, це – нудний бій. Але в будь-який момент противник під прикриттям артилерії може підібратися до наших позицій і тоді нудний бій стає ненудним. Як тоді в Широкіно: 47 хвилин поспіль працювали міномети, а поки ми ховалися від мін, противник тихенько підійшов і, раптом, звідки не візьмись, вони вже за 70 метрів від нас! Реально – дуже близько. Вони могли вже кидати гранати, якби у них вийшло підібратися ще трошки. Першим противника помітив замкомвзводу, що служив миротворцем ще в Придністров'ї. Випадково виглянув у вікно будівлі, – ми знаходились в чотирьох цегляних будівлях, що залишилися від дитячого табору, – побачив ворога, відразу дав команду «До бою!». Незважаючи на мінометний обстріл, всі підійшли до вікон, почали стріляти з автоматів, кулеметів, – я в тому бою був в якості рядового стрільця-медика (з великої аптечкою), і відігнали противника назад...

Хоч у нас в батальйоні і воює багато добровольців без спеціальної підготовки, всі командири – бувалі офіцери ВДВ. Командир роти встиг послужити в миротворчому контингенті в Косово, Іраку. Офіцери з самого початку прищепили нам знання, що таке ВДВ і як ми повинні себе поводити. Якщо є наказ тримати позиції, навіть коли в одному будинку виявилося тільки три бійці – стояли і билися на смерть...

– У Широкіно ж залишилися місцеві жителі? Як вони ставляться до нашої армії?

– Ми стояли тільки на околиці села. На непідконтрольній нам території залишалося кілька дідусів-бабусь. Молоді там давно немає. Перша причина, чому люди похилого віку залишаються: нікуди їхати. Там у них все: будинок, господарство і так далі. Бояться все втратити, бояться мародерів.

В інших селах навколо Маріуполя молодь, підлітки, діти – вони всі за нас, вітають. Дорослі більш насторожено ставляться, часто кажуть: «Навіщо сюди приїхали?». Там люди мало інформації отримують. В основному, вони дивляться російські ЗМІ, супутникове ТБ не заглушиш, а у багатьох на будинках є супутникова антена. Зрозуміло, дорослі більше підпадають під вплив пропаганди, а у нас практично немає ніякої контрпропаганди ...

Так вийшло, що Юрій Молоков приїхав в університет здавати сесію безпосередньо з передової. Якось, повернувшись на базу з Широкіно після одного з «нудних» боїв, йому повідомили про позитивну відповідь командира підрозділу на прохання про невелику відпустку.

– Батько ще в листопаді минулого року приїздив до університету, передав мою заяву про перенесення зимової сесії на весну, – розповідає Юрій. – Уже навесні, коли потрібно було їхати на сесію, я запросив відпустку. Питання довго ніяк не вирішувалось. А потім, тільки вийшли з бою, командир роти каже, що прийшла відповідь і в батальйоні прийнято рішення дозволити з'їздити в тил до університету. Чесно кажучи, несподівано. Вранці ще стріляв, в обід вже дозволили відправитися у відпустку.

– Після подій останніх місяців не переглянули свої плани на майбутнє? Все ще хочете працювати інженером, не думали про військову службу за контрактом?

– Думав (посміхається). Для початку потрібно нарешті здобути вищу освіту, мені ще до зими вчитися в магістратурі. Потім, не виключено, піду працювати за військовою спеціальністю. Умови служби зараз нормальні, тому можна залишитися в армії і спробувати отримати офіцерське звання.

У серпні минулого року, коли йшов до військкомату, я абсолютно не замислювався про службу за контрактом. Тоді були інші мотиви: котли, оточення, хлопці гинули, хто піде захищати країну, якщо не я?.. Ще коли навчався на денній формі, нас запрошували на військову кафедру. Але я її не проходив, бо тоді навіть не думав про службу в армії. Та й взагалі, тоді про армію ніхто не думав. Ставлення до людей у формі було таке, що всі розуміли: в армії робити нічого. Зараз ставлення до професії військовослужбовця вже змінилося. Зараз Україна згадала, що у неї все-таки є армія, що її треба забезпечувати, годувати. Держава теж згадала, але вже коли припекло…

І в продовження слів про забезпечення армії. Зрозуміло, що батальйон «Фенікс» перебуває під крилом волонтерської команди Юрія Бірюкова. Але крім «Крил Фенікса» цьому підрозділу 79-ї окремої аеромобільної бригади допомагають волонтери з Миколаєва, Маріуполя, Южноукраїнська, Кіровограда. Підтримують десантників дійсно усім світом. «Бійці не голодують, – говорить Юрій. – Я за час служби точно не схуд, навпаки, кажуть, навіть поправився. В Україні вже почали нормальні армійські сухі пайки робити. Щоправда, в комплекті немає ложки і нічого не передбачено для розігріву їжі. Буває, їмо холодне і з ножа, але коли більше нічого немає – вся їжа відмінно йде. Окрім перлової каші. У нас вже накопичено цілий ящик тієї перловки і не знаємо, куди її дівати».

Записав Олександр Виноградов

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити