Пам’яті фотографа, підприємця і діяча з Кіровограда Володимира Соколовського (ФОТО)

Опубліковано . в Суспільство

Кількість переглядів - 1356

Минув рік з часу, як пішов з життя кіровоградець, великий життєлюб, борець за справедливість, патріот, учасник Помаранчевої революції та революції Гідності – Володимир Соколовський.

 www.greka.info

Він помер у Кіровограді 20 липня 2014 року, після дуже стрімкої хвороби. Лептоспіроз досі вважається важкою недугою, але успішно лікується при вчасному діагностуванні. У цьому випадку лікарі вчасно не роздивились хворобу. Саме тому в смерті пана Володимира рідні і друзі вбачають вину людей в білих халатах, які надто довго зволікали, лікуючи неіснуюче ОРЗ.

В ці пам’ятні дні, Володимира Соколовського згадують всі, хто його знав і любив. «Гречка» зустрілась з дружиною Володимира, поспілкувалась з людьми, з якими пліч о пліч він стояв на Майдані.

Катерина Соколовська, дружина:

- Він був дуже доброю, глибоко сімейною людиною, великим оптимістом. Друзі все згадують, що в будь-якій, здавалося б безвихідній ситуації, коли руки опускаються, він щось та й вигадає. Змусить піднятись, йти щось робити, не киснути. І в сім’ї він нас всіх заводив як моторчик, а без нього така порожнеча…

www.greka.info

Він любив Україну, вірив у неї. Ми з ним разом дуже активно брали участь в Майдані 2004 року, їздили до Києва, допомагали. І цього разу він одразу включився вже в Євромайдан, коли я була більш скептично налаштована… А він вірив і боровся.

Весь час рвався на Київ, дуже хвилювався, пачками їв таблетки від серця і тиску. Хотів їхати, а я ставала в дверях, казала: «Не пущу! У тебе там інфаркт буде!»

- А чим пан Володимир займався по життю, чим захоплювався?

- За професією він був фотографом. Пропрацював більше 20 років у дитячій фотостудії «Чебурашка», це на в районі «типографії» була така. Знімав діток, сімейні портрети. Ми з ним так і познайомились. Я була вихователем в садочку, а він фотографував діток на святі. Він був хорошим фотографом. Більше як пів міста в нього перефотографувалось. Буває приходиш до когось в гості вперше, а там портрети дитячі - Вовина робота. Дуже любив фотографувати, але в 90-ті мусив покинути цю роботу. Тоді всі почали купувати ці мильниці, фотографували самі, а ще ж скрута. І фотопортрети вийшли з моди. Треба було заробляти гроші і він зайнявся бізнесом. Але завжди шкодував за своєю роботою, дуже любив її. Фотографував потім, але суто для задоволення.

www.greka.info

Але найбільшим його захопленням, я би навіть сказала пристрастю, була риболовля. Він там стільки часу проводив! Казав навіть, що як і доведеться колись померти, то щоб з вудкою в руках. Щоб на лікарняному ліжку довго не лежати. І бачте, це ж певною мірою так і сталось. Він же на риболовлі ту хворобу і знайшов.

www.greka.info

- Чому цілком виліковна хвороба стала смертельною для Володимира?

- Так, це правда. Таня Бородіна(друг родини, - авт.) ще тоді мені казала, що треба боротись. Але в мене не було жодних сил вести цю боротьбу. Таня - вона боєць, Вова мій був боєць, він би точно добивався, а я знаю, що не змогла б тоді. Це зараз я вже трохи прийшла до тями, можу про це говорити на холодну голову. А тоді я не хотіла нікого бачити, особливо тих лікарів. Мені й досі це такого болю завдає. Я проїжджаю повз лікарню на Валах, коли їду до мами на Олексіївку і в мене все в середині стискається і далі всю дорогу плачу.

- Чи шукали лікарі з вами контакти після того як все сталося, чи може просили вибачення?

- Ні, ніхто з нами не зв’язувався. Хоча той лікар, завідуючий реанімацією першої лікарні, він так мене обнадіював, казав все нормально буде. Ми привозили і з обласної реаніматолога на консультацію. Я скільки їх питала може щось потрібно, може треба їхати в Київ. Вони казали: «Ні, все під контролем, все є, не розводьте паніку. Це таке тяжке протікання цієї хвороби.» І все у них було добре, а 20 липня о 5.15 його не стало. Але головне, що призвело до смерті – це звісно те, що було згаяно забагато часу на початку, коли 4-та лікарня швидкої допомоги нас відправила додому лікувати ОРЗ. Якби вчасно зробили аналіз крові, він би показав цю хворобу. А нам лікар напівжартома казав: «Що Ви, такий здоровий мужчина, тут паніку розводите?!» Я кажу: «Він 5 разів за день втрачав свідомість, хіба це не привід для хвилювання?» А лікар з посмішкою відповідає, що це звичайне ОРЗ, ідіть додому і лікуйтесь. А якщо буде потреба, викликайте дільничного лікаря. І написав в історії хвороби, що патології не виявлено, в госпіталізації нема потреби. А якби вони його залишили, якби я наполягла зробити аналіз крові…. Але ж мені так само могли сказати: «Що ви тут командуєте, хто тут лікар?!»

- Для мене він був не просто чоловік, а в першу чергу друг. Мені подруги не потрібні були, яким можна пожалітись, у мене Вова був. Він був моїм життям. У нас так все було добре, що певно зурочив хтось. Бо дуже добре не може тривати довго.

www.greka.info

Тетяна Бородіна, громадська активістка, волонтер:

-Він був моїм дуже хорошим товаришем, справжньою Людиною. Буває так, що достатньо зовсім мало часу, щоб зрозуміти, хто поряд з тобою... Ми познайомились під час Майдану. Володя був чесним, принциповим, відчайдушним і безкомпромісним, коли справа стосувалася категорій моралі, коли потрібно було поступати по - совісті. Іноді, я запитувала у нього поради, коли не знала як вчинити. І жодного разу Володя не підвів. А потім він захворів на підступну і дуже тяжку хворобу, яка вбиває людину за лічені дні. Лікарі, на жаль, проявили халатність, коли ще можна було порятувати. І Володі не стало... Залишилися дружина, дві доньки й онуки. Я вдячна їм за те, що не рушать сторінок друга в соцмережах і здається, що він поряд...

Коли в нашій родині трапилась біда, так само - через недбалість лікарів, Володіна дружина Катя, зателефонувала і сказала мені, що маю будь-що боротись, що вона шкодує, що їй тоді не стало сил покарати тих, хто допустив щоб хвороба, яка вже сто років як лікується, вбила її чоловіка. Вони з доньками весь час передавали гроші для військових і зараз ось на лікування мого онучка. Дуже хороша родина, шкода, що їм довелось все це пережити.

Микола Гречуха, громадський активіст:

- Володя був завжди попереду. Попри різницю у віці, ми з ним одразу здружилися, це була дуже близька мені по духу людина. В часи Майдану завжди було так, що там, де починались якісь провокації, там одразу опинявся Вова, щоб їх припинити. 26 січня, коли тітушки кинулись на людей, ми з Вовою перші стали плече до плеча, почали відгороджувати їх, щоб не почалося побоїще.

Потім був Київ і небезпечні дні, і я був впевнений, що в разі чого він не залишить мене і так само я був готовий прикрити йому спину.

- Як ви сприйняли його загибель?

- Це був шок. Та злощасна рибалка, на яку до речі він і мене запрошував.. Відразу після неї став погано почуватись. Він ще прийшов на раду Майдану і в нього вже був нездоровий вигляд. Тоді як все сталось ми не могли повірити, щось намагались допомогти організувати для похорону, але не усвідомлювали, що Вова помер. Те, що його не стало - величезна втрата…

Він був людиною не бідною, досить мудрим і дорослим чоловіком. Це дозволяло йому ні під кого не прогинатись і коли починались якісь чвари він їх на кореню гасив. До нього дослухалися.

www.greka.info

www.greka.info

www.greka.info

Валерій Лебідь, журналіст:

- Пан Володимир був чудовою, доброю людиною. Коли почалась окупація Криму, він вважав, що краще ніж закритивати російські магазини та банки в Україні – треба змусити їх власників вивісити українські прапори та платити податки в Україні.

Познайомився я з ним під час останнього Майдану. Весь лютий місяць він возив своєю машиною апаратуру на кіровоградський Євромайдан. І він ніяк не міг поїхати на улюблену рибалку, бо щонеділі проводили Віче і треба було везти озвучку… Пам’ятаю, коли потрібно було відновити постамент- стелу Небесної сотні(де раніше стояв пам’ятник Кірову), Володимир привіз перфоратор, кувалди, ремні та організував весь процес. До нас долучились кілька хлопців з самооборони. На початку ніхто навіть не уявляв як встановити на місце вирвані гранітні блоки. Потім зацементували шви, а наступного дня змонтували щити з фотокартками загиблих на Майдані.

www.greka.info

Коли розпочалися люстраційні процеси, Володимир активно підключався до всіх акцій під прокуратурою, їздив до маєтку екс-очільника обласної ДАІ.

З посмішкою зустрічав труднощі. В його машині навпроти пасажирського місця завжди лежали м’ятні цукерки, а в багажній частині - двигун для моторного човна, бо весь час сподівався вирватись на рибалку…

Володимир Соколовський прожив яскраве життя, а його смерть освітила одну з найстрашніших проблем в нашій країні – відсутність відповідальності лікарів за професійні помилки, недбалість і байдужість .

Кажуть, людина живе доти, доки про неї пам’ятають. Найкращою пам’яттю про Володимира Соколовського може бути прагнення українців бути чесним перед собою, відстоювати інтереси громади і жити щасливо в щасливій країні. А ще, про нього завжди пам’ятатимуть рідні, знайомі та друзі. Володимир Соколовський – частина історії нашого міста та становлення країни.

Підготувала Олена Горобець

Сподобалася стаття?
Поділитися:

Коментарі  

 
+3 # Соколовская Оксана 21.07.2015, 00:02
Папочка, ты всегда будешь с нами... И не потому что тыбыло самым лучшим папой, мужем, дедушкой, а потому что таких как ты уже никогда не будет на планете Земля...
Цитата
 
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити