Спогади про Анатолія Кашпіровського від кіровоградської колеги

Опубліковано . в Суспільство

Кількість переглядів - 1304

Лікар вищої категорії з психіатрії та психотерапії Наталія Костюк – одна з небагатьох на Кіровоградщині, хто має офіційне право проводити лікувальні сеанси гіпнозу. Вона застосовує цей метод при лікуванні неврозів, алкоголізму, інших розладів психіки. А починала Наталія Іванівна у Вінницькій обласній психіатричній лікарні, де тоді працював Анатолій Кашпіровський. Кореспондент нашої газети попросив лікарку згадати ті часи.

– У Вінницьку обласну психлікарню я влаштувалася у 1976 році, – каже Наталія Костюк. – Позаду були Вінницький медінститут та курси у Харківському інституті удосконалення лікарів, на яких викладачі кафедри психіатрії навчали нас практичному гіпнозу. Ті курси, до речі, раніше закінчили Анатолій Кашпіровський та Олександр Довженко, широко відомий своїм методом лікування алкоголізму. Так от, про Кашпіровського. Я з ним працювала в психлікарні протягом чотирьох років, поки мого чоловіка, військового, не перевели на службу в інше місце. Кашпіровський, як і я, – вінничанин, він старший від мене років на двадцять. У вісімдесятих він був лікарем 12-го відділення – відділення для пацієнтів зі складними хронічними захворюваннями, які фактично там перебували десятиліттями і від яких часто відмовлялися рідні. Я, хоча й не працювала з Кашпіровським в одному відділенні, знала про його невдоволення дорученою йому ділянкою роботи. Кашпіровський вважав, що не може повною мірою реалізуватися як психіатр у 12-у відділенні. Він мені запам’ятався як неординарна людина і талановитий лікар. Але через свої величезні амбіції іноді чинив так, як, вважаю, медик робити не має права. Наприклад, якось ми відзначали на роботі 23 лютого. Оскільки більшість у лікарні – жінки, і в такому колі святкувати «чоловічий день» не годилося, ми запросили в гості представників місцевої військової частини. Прийшов майор, привів солдатів. У процесі святкування Кашпіровський не минув нагоди продемонструвати свій гіпнотизерський талант. Стандартним на той час номером Кашпіровського був такий: він пропонував кому-небудь із присутніх сховати ключі, після чого, торкаючись плеча цієї людини і наказуючи їй думати про місце схованки, розкривав цей секрет. Після цього номера (звісно, він пройшов вдало) Кашпіровський ввів у гіпнотичний стан одну з наших працівниць – дев’ятнадцятилітню медсестричку, дуже скромну, після чого показав їй на майора і навіяв, що той – чоловік її мрії. Дівчина усілася тому на коліна, обійняла його. Майор почервонів, а солдати: «Га-га-га!». Оскільки дівчина перебувала у гіпнотичному стані третьої, найглибшої, фази, вона після виведення з нього уявлення не мала, що робила перед цим. І коли їй хтось про це сказав, то з нею трапилася істерика… От таких номерів я не схвалюю.

До мене Кашпіровський ставився добре. Щоправда, критикував за нерішучість. «Тобі треба більше авантюризму», – казав. Самому йому авантюризму не бракувало. Наприклад, він узяв за правило улітку, під час відпусток (у психіатрів вони – тривалі), їхати на Далекий Схід, щоб там надавати морякам психологічну допомогу. Бував він і на суднах. Оскільки моряки – люди грошовиті, то й Кашпіровський повертався від них із добрим заробітком. І він грошей не шкодував. Наприклад, щороку жертвував тисячу карбованців у Фонд миру. А ми, інші лікарі, віддавали туди раз на рік лише одноденний заробіток, більше не могли собі дозволити. Жертвуючи чималі кошти на загальне благо, Кашпіровський діяв як патріот своєї країни. Але одного разу цей факт допоміг йому у вирішенні особистого питання матеріального характеру. Щоправда, на якісь незаконні блага він не претендував. Трапилося ось що. Ордер на квартиру, яка, відповідно до черги, мала дістатися Кашпіровському, було вручено іншому працівнику лікарні. Кашпіровський, довідавшись про цю несправедливість, самовільно вселився в ту квартиру. Виник такий скандал! Але Кашпіровський відстояв своє право на те житло. І цій його перемозі, повторюся, сприяло те, що він жертвував великі суми у Фонд миру.

Я була серед тих, кого Кашпіровський запросив на новосілля у відвойовану квартиру. Прийшла я з чоловіком, він Кашпіровського боготворив (на відміну від мене, я ставилася до колеги трохи скептично), аж в рота заглядав йому. А тодішня дружина Кашпіровського (потім він ще двічі одружувався), така пишна брюнетка, як Руслана Писанка, пригадую, скаржилася мені на чоловіка: мовляв, той забороняє їй працевлаштовуватися, мотивуючи це тим, що сам спроможний забезпечити сім’ю.
Частувалися ми у Кашпіровських, сидячи на килимі, розстеленому на підлозі (меблів у квартирі ще не було). Їли пироги, спечені дружиною Кашпіровського. А ще – бутерброди з дефіцитними червоною рибою і такою ж ікрою. Пили з крихітних чарочок уссурійський бальзам. Кашпіровський саме повернувся з Далекого Сходу, звідти і привіз цей дефіцит. Звучала приємна музика з магнітофона «Шарп», його Кашпіровський також привіз з Далекого Сходу. Вечір вдався чудовий! Коли настав час прощатися, Кашпіровський дав мені почитати на вихідні книжку Дейла Карнегі «Як завойовувати друзів і впливати на людей», що саме входила в моду. Це була навіть не книжка, а примірник поширеного в ті часи самвидаву (дефіцитна література передруковувалася на домашніх друкарських машинках типу «Ятрані», аркуші зшивалися в брошури).

Ще я чула від тодішніх співробітників, що Кашпіровський, аби переконати їх у своїх надзвичайних здібностях, проводив такий експеримент. Він кермував своїм червоним «Москвичем» із закритими пов’язкою очима, а за дорогою стежив через посередника – колеги, який клав йому руку на плече.

Кашпіровський користувався славою у Вінниці задовго до того, як його почало показувати центральне телебачення. Місцеві хлопчаки бігали за ним юрбами, оскільки він займався карате (навіть мав чорний пояс), а саме слово «карате» для радянського юнацтва було оповите ореолом таємничості і екзотики.

Коли я, виїхавши з Вінниці, працювала в Миколаївській області, то дізналася, що Кашпіровський зробив у лікарні революцію – змінив керівництво. Як це йому вдалося? Тоді уже перебудова йшла, трудові колективи отримали права вибирати собі керівників, от Кашпіровський повів за собою людей.

Як я сприйняла згодом те, що Кашпіровський став знаменитістю? Я цьому не здивувалася. Кашпіровський свідомо й наполегливо ішов до цього і заслужив популярність. А як спеціаліст ще раз скажу, що не схвалюю масових гіпнотичних сеансів, оскільки вони – непродуктивні. Потім Кашпіровський двічі приїздив у Кіровоград, проводив тут свої сеанси. На одному із цих фактично естрадних заходів, у філармонії, була присутня і я, пішла з подругами заради цікавості. Зустрітися з Кашпіровським я собі за мету не ставила. До того ж, охоронці так берегли Кашпіровського, що це відбило б охоту поговорити з ним, якби вона й була.

Віктор КРУПСЬКИЙ

Матеріал видання "З перших уст"

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити