Федір Яковлєв про невигадані історії Афганської війни

Опубліковано . в Суспільство

Кількість переглядів - 1307

15 лютого – чергова річниця виведення радянських військ з Афганістану

 

ПРО АФГАН ТА КУОС
Яковлєв Федір Григорович, 1952 року народження, цивільна спеціальність - викладач російської мови й літератури, кандидат у майстри спорту по боксу. В органах КДБ із березня 1977 року. У січні 1979 року був скерований до Ближнього Підмосков'я на курси вдосконалення офіцерського складу Управління «С» Першого Головного управління КДБ СРСР. З липня по вересень перебував в Афганістані в першому складі групи «Зеніт». В 1980 році повторно відряджений до Афганістану до групи «Зеніт» (січень-лютий), потім служив в особистій охороні президента Афганістану Бабрака Кармаля (березень-липень). В 1981 році - у складі групи «Каскад» (січень-серпень). В 1987 році як радник оперативних батальйонів МДБ ДРА служив у провінціях Пактія, Пактика й в окрузі Хост (лютий-грудень). Нагороджений медаллю «За відвагу».

УВЕДЕННЯ «ОБМЕЖЕНОГО КОНТИНГЕНТУ» БУЛО ЗОВСІМ ЗАЙВИМ
- «Голос Америки» на початку 80-х стверджував: Бабрак Кармаль з'явився нізвідки й кличуть його ніяк. Буцімто спочатку радянські газети й радіо йменували нового лідера Афганістану Кармаль Бабрак, переплутавши ім'я й прізвище. І що псевдонім політик вибрав у молодості на знак преклоніння перед Карлом Марксом... Його насправді підбирали наші фахівці з Афганістану?

- Ніхто його не підбирав. Самі афганці обрали Кармаля керівником партії. А кого ж тоді було ставити? У свій час Нур Мохаммада Таракі обрали керівником Народно-демократичної партії тому, що він виявився найстарішим на з'їзді. Виявили повагу, - а не тому що він якийсь там досвід мав розбудови держави. Є таке поняття як „національні особливості”...

Афганістан у той час, як би вам сказати, був такою глухою й безнадійною радянською республікою. Ніхто жодної уваги на нього ніколи не звертав. Для всіх повною несподіванкою стало скинення Мохаммеда Захір Шаха, а потім розправа над Мухаммедом Даудом; згадайте, якими теплими посланнями обмінювався Леонід Ілліч Брежнєв з Даудом. Революція й поготів стала шоком, ніхто взагалі не думав, що там таке можливо в принципі. Одержали революційну державу в себе під боком – і задумалися: «А що з нею робити?! Закір Шаха повертати? Нелогічно. Дауда? Так його вбили…». Стали намагатися щось там налагодити.

- Під час телешоу «Велика політика» Євгенія Кисельова тодішній віце-прем'єр-міністр України Борис Колесников приписав вторгнення наших військ до Афганістану керівникові КДБ СРСР Юрію Володимировичу Андропову. На ваш погляд, чи можна було в якийсь інший спосіб впливати на внутрішньополітичне становище в тій країні?
- І друга, і третя, і четверта, і п'ята людина, що стояли в ієрархії за Хафізуллою Аміном, були налаштовані прорадянськи. Дай Боже, щоб так добре до нас ставилися впродовж усього життя, що залишилося, як вони ставилися до СРСР! Прийшовши до влади в 1979-му, Амін провокував зіткнення, щоб міняти командирів військових частин на своїх людей. У таких випадках не обходилося без стрілянини під приводом «придушення бунту» і радянські люди найчастіше опинялися в епіцентрі хвилювань. Отож, духанники заводили наших цивільних фахівців у безпечне місце або навіть до себе додому забирали. Телефонували до Посольства СРСР у Кабулі, щоб приїхали й забрали. Приїжджали посольські - а духан зачинений, наші співвітчизники сидять за накритим столом у домі духанника, чай п'ють. Ставилися до нас як до друзів, як до братів.

У Джелалабаді працювали тисяча наших фахівців на іригаційній системі. От вони снідали в Джелалабаді при новій владі, потім переїжджали на роботу на територію, що немовби душманська, обідали там - і верталися ввечері спокійно до Джелалабаду до нової влади.

Була пізніше одна провінція, де радянських військ взагалі не було. Командирові нашої групи поставили завдання, щоб жоден батальйон радянських військ туди не надіслали. Наші розвідники абсолютно нормально там жили, працювали, збирали відомості, їздили на зустрічі з душманами. Це було в 1981 році.

- Все-таки, чиєю помилкою було уведення військ? Генсека ЦК КПРС Леоніда Брежнєва? Міністра оборони СРСР Дмитра Устинова?
- Думаю, це була колективна помилка. І було бажання військових „обкатати” там армію. Я ж чудово знаю, що ми доповідали - і що доповідали люди із ГРУ. Ми доповідали: ніяких військ уводити не треба, лишень - ліквідувати Аміну й потім зробити з нього героя, який загинув у результаті перевороту, по-звірячому й підло вбитий...

- А військові?
- Військові були за операцію.
Кампанія в Афганістані - і це підтвердили недавні бойові дії в Лівії - показала: війна там інша й треба працювати точечно, активно, групами й за підтримкою місцевого населення. Було б просто ідеально, якби, одержавши інформацію, не місце висилали спецназ. Ліквідували бандгрупу - і все.

Я не допускаю, начебто такі вже дурні НАТОвці й американці, які вдерлися до Лівії. Вони використали спецназ. Втрати – понад 10 відсотків! На бойову підготовку, навчання й утримування одного тільки бійця SAS (Special Air Service – спеціальна авіадесантна служба збройних сил Великої Британії – авт.) зі скарбниці виділяється понад один мільйон фунтів стерлінгів. Це дійсно супер-аси. А що було б, якби до Лівії ввели регулярні війська? 20 відсотків гарантовані. А при висадженні були б і всі 30.

- США зараз стоять в Афганістані...
- Вони там не воюють і нічого взагалі не вирішують. Їхнє перебування в цій країні абсолютно безглузде. Ну сидять гарнізонами - і що? Як тільки вилазка кудись - обов'язково величезні втрати.

Є ще один нюанс. У нас у СРСР практично всі, хто безпосередньо працювали з афганцями, володіли мовою. Починаючи з 1980 року стали цілеспрямовано готовити людей зі знанням мов. В американців перекладачі - це місцеві жителі, які знають англійську, німецьку або французьку мову. Хто може гарантувати, що вони не агенти Талібану або Аль-Каїди? У нього ж родина живе там. Він приходить і сумлінно все розповідає, що вдень записав.

А колишній Радянський Союз, ідучи, залишив цілком нормальний уряд Наджибулли, що протримався ще два з половиною роки.

- Позаминулого року загинув ще один колишній президент Афганістану...
- Раббані ліквідували заслужено. Згадаєте: адже Наджибулла у свій час пропонував всім уряд національної єдності. А інші вожді думали: ми грамотніше, розумніше, авторитетніше й зможемо правити країною. На сьогоднішній день Наджибулла залишився єдиним керівником, який користувався дійсно всенародною підтримкою. 2 роки тому одна велика радіостанція провела опитування за допомогою операторів мобільного зв'язку. Охопили Кабул і 5 провінцій. 97 відсотків респондентів заявили, що хотіли б жити при Наджибуллі. Якби тоді вожді погодилися - був би Афганістан зараз цілком нормальною стабільною державою.

- Кого це не влаштовувало?
- Американців насамперед.
- Якщо вже ми згадали про Раббані - чи траплялися під час вашого перебування в Афганістані спроби пронести вибухівку в тюрбані або в телекамері, як 11 років тому вчинили «тележурналісти»-смертники з легендарним польовим командиром моджахедів Ахмад Шах Масудом?
- Ні. Такі спроби припинялися ще на далеких підступах. Бо ж ми ще й агентурну роботу вели, і маршрути руху проробляли. Хоча з Кармалем це непросто було. У нього ж батько жив у Кабулі, у районі Зеленого Базару, і він два рази на місяць їздив до нього в гості. Ми, «Альфа» і «Зеніт», прекрасно знали столицю, чітко перекривали де тільки можливо, знали бічні, задні завулки. Хлопці, які були з ним поруч, відпрацьовували дуже професійно. Кілька разів, у необхідних випадках, довелося на нього натягати бронежилет.

- Такі заходи вживали тільки на час поїздок до батька?
- Не тільки. От він улаштовує збори улемів, приходить чотириста чоловік з вулиці; спробуй угадай!.. Якщо радянська система будується на тім, щоб охоронців не було видно, - ми скоріше за американською системою працювали. Щоб усі бачили: є охорона й вона ситуацію тримає під контролем. Якщо ти під чалму щось сховав - кулю в чоло
одержиш раніше, ніж піднімеш руку.

- Охоронці Бурханутдіна Раббані, виходить, елементарно зловили гаву?
- Будь-яку охорону можна натренувати. Але з ними потім увесь час хтось зобов'язаний працювати однаково. Цілком імовірно, що деякі з охоронців Раббані проходили підготовку й у нас у СРСР, і вдома (президент Афганістану з 1992 по 2001 рік за національністю таджик – авт.); вся справа в тому, що це не кампанійщина, це щоденна робота.

- ...яку місцевим товаришам довірити не можна?
- У випадку з Бабраком Кармалем занадто вже великою була ставка. Тому поруч із ним в одному корпусі жили 23 співробітника особистої охорони: 11 чоловік з «Альфи» і 12 з «Зеніта». Потім були прикордонники, за ними десантники, а вже зовнішнє кільце було віддано афганцям. Було там досить і досить складно. Убити Бабрака міг хто завгодно. Звади внутрішні між прихильниками фракцій парчам і хальк були не менш небезпечні, ніж зовнішні погрози.

ВАС ПРЯМО НЕ ВПІЗНАТИ! НЕСІТЬ ПАСПОРТ 
Про існування унікального спецназу в системі КДБ відомо небагатьом. Як і про КУОС - курси
удосконалення офіцерського складу, що готували універсальних фахівців для виконання завдань практично в будь-якій точці земної кулі в умовах війни між державами. Підготовку на КУОС проходили як люди спеціального набору, так і офіцери територіальних органів КДБ, призначені в спеціальний резерв на особливий період. По закінченні курсів усе поверталися на місця колишньої служби. У КУОС використалися методики підготовки іноземних підрозділів - «рейнджерів», «зелених беретів», «морських котиків». Над психологічною підготовкою бійців працювали фахівці Центральної науково-дослідної лабораторії психофізіології й корекції КДБ СРСР.
- З 1993 року КУОС більше не існує. Чи можна назвати сьогодні його колишнє місце розташування?
- Звичайно. Балашиха. Зупинка «ДорНДІ», від неї відразу довга зелена огорожа починалася.
- Жили в Москві чи на території курсів?
- У Балашисі, у двоповерховому будинку, що зведено десь у 20-х роках минулого століття. А заняття проходили в Московській області. Тільки коли відпрацьовували риття землянок-схронів, виїжджали до Владимирської області. У березні й у квітні, на відміну від України, там ще сніг лежить. До Владимирської відвезли чотири групи, кожній дали по ділянці. Ранком приїхали - до вечора вже повинні були показувати схрон. Приймав роботу місцевий лісник, йому треба було виявити: чи з'явилося що-небудь нове на його землі чи ні? Лісник - і той не міг виявити! Нині можу підтвердити перевагу цієї підготовки: усе робилося в реальній обстановці. От, приміром, ще одна тема заняття: «Закладка міни в залізничне полотно». Ми приїжджаємо на діючу гілку залізниці, розбиваємося на групи по три чоловіки через 50 метрів. І потрібно викопати ямку 20 на 20 глибиною 40 см. Ці самі трійки працюють, а над ними проносяться поїзди далекого слідування, електрички, вантажні склади. Зверху по шпалах ходять прапорщик і два солдати. Знаходять вони хоча б одну ямку - прапорщикові той хто «проштрафився» підносить пляшку горілки, солдатові надається відпустка. Вони ходять постійно взад-вперед, ракети сигнальні пускають. На насипі верхні камінчики чорні (від мазуту), нижні - білі. Треба взяти фанерку 30 на 30, першу верству знімаєш і укладаєш на фанерку. Риєш
далі. Як тільки поїзд наближається, - ямку накрив і в кущі. Поїзд пройшов - риєш знову. Весь щебінь на шматок брезенту складаєш. Ті, хто йдуть зверху, засікають «підступ» за кольором щебінки. Все це виколупуєш скобою. Мороз мінус 20, біганина постійна, напруга (то контролери з ліхтариками йдуть, то поїзд), треба встигнути сховатися. Руки в усіх до кісточок збиті були - суцільне криваве місиво.
- Напевно, прийоми рукопашного бою теж відпрацьовували?
- Гумовий ніж був у нас тільки на першому занятті. Далі – або ніж розвідника, або обоюдогостра фінка. Олександр Іванович Долматов, інструктор по фізичній підготовці, якщо бачив, що люди сачкують, б'ють не на повну силу, відразу міг ціпком проїхатися по чиїйсь спині: «Чого ж ти сачкуєш? Тебе ж, недоумка, заріжуть!».
Прийоми самбо, кидки відпрацьовували взагалі на асфальтовій доріжці. Якщо заняття в залі проходило - тоді на дерев'яній підлозі, без матів. Кожна виїмка або горбок на асфальті потім так на тілі „віддруковувалися”!..
- На закриті об'єкти проникали?
- На аеродроми, НДІ, на заводи з реальною охороною.
- Поруч Москва...
- ...але ми Москву не чіпали, в інший бік нас возили.
- Проколи траплялися?
- Не смертельні, але були. Якщо у Фрязіному на номерний завод було проникнення, - у цей же самий час міліція й місцеве відділення КДБ проводили операцію по виявленню диверсійно-розвідувальної групи супротивника. Тобто ми не просто прийшли на об'єкт. Усе, що нам потрібно було на 3-5 днів, ми несли із собою. Викидали нас із машини по одному, потім у заданій точці треба було зійтися по трьох. Після цього трійки збиралися в групу. Уже перед ранком ми виходили безпосередньо до міста. Група базується, а два, три або чотири чоловіки виходять у місто.
- Фрязіне - один із самих охоронюваних російських наукоградів!
- Тоді він таким теж був.
Приходимо туди й приступаємо до виконання завдання. Треба визначити, що цей завод випускає, дістати креслення. Ми зустрічалися зі співробітником ПГУ, що виконував роль зв'язкового. Один передавав йому матеріали - інші працювали як групи прикриття. Співробітник повинен був дати описову характеристику: хто, на його думку, прикривав цієї людини. «Світився» тільки той, хто передавав, ми ж «світитися» не повинні були.
От такі ґрунтовні схеми операцій розроблялися в КУОС. Усе в реальному обчисленні. Коли потрапили ми потім в Афганістан - у порівнянні з КУОС він був далеко не найгіршим місцем. Притім що в Афганістані нам теж діставалося.
- Як проходила вогнева підготовка?
- Ми заходили в клас, протягом 20 хвилин Бистряков (підполковник, викладач стрілецької справи – авт.) розповідав принципи, за яких працює зброя (є поворотні механізми, газові, пружинні). Після цього йдемо по класу, розбираємо цей, інший, третій кулемет. А у величезному приміщенні зібрано, здається, усе, що здатне стріляти: китайські, англійські, ізраїльські гвинтівки, пістолети, автомати. У всім цьому ми копошилися, усі перебирали своїми руками - розбирали-збирали.
На заняттях по мінно-вибуховій підготовці ставилося завдання - «підрив чогось там». Були штатні заряди, але в основному ми робили всі самі. Так і напрацьовувався досвід.
- Однокурсників усіх пам’ятаєте?
- Ми ж під вигаданими прізвищами вчилися. Дотепер плутанина певна серед нас зберігається...

kabul

Олег БАЗАК

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити