Кіровоградців збираються навчати толерантності…американці

Опубліковано . в Суспільство

Кількість переглядів - 940

Ні для кого не секрет, що люди з особливими потребами у нашому суспільстві не сприймаються. Чи то через те, що їх просто не бачать, бо відсутні умови для їх перебування у соціумі, чи то просто таке ставлення до людей, які не схожі на інших, - сказати точно дуже важко. Втім поки подекуди журналісти згадують про таких людей у своїх матеріалах, про їх важкі ситуації і неприємні моменти життя, діти з неприйнятними у нашому суспільстві діагнозами і надалі залишаються футлярними, замкнутими і боязливими.
На жаль, з кожним роком таких особливих дітей з’являється дедалі більше, що не можуть пояснити ні медики, ні спеціалісти з генетичних наук. Зокрема, кількість дітей лише із захворюваннями на аутизм, згідно зі статистикою МОЗ України, лише з 2007 до 2011 року зросла майже на 8 % (у 2007 р. кількість таких дітей складала 28,2 %, а у 2011 р. ця цифра вже досягла позначки 35,7 %).  Причиною появи діагнозів ДЦП, аутизму, даунізму і т.п. у дитини начебто може бути якщо не генетична спадковість, то пологова травма або ж реакція на щеплення.  Проте, маючи таку ситуацію із цифрами, доцільніше вже не шукати причини появи тієї чи іншої хвороби у дитини, а визначати певні ходи, які б допомогли їй адаптуватися до цього суспільства. Та виявляється наше суспільство не готове прийняти особливих дітей!

14 лютого у приміщенні Громадської ради при Кіровоградській обласній державній адміністрації за головуванням Катренка Сергія засідала робоча група для підготовки круглого столу під назвою «Толерантність як основа сучасного суспільства». Ця зустріч мала на меті проінформувати представників соціального захисту, соціальних служб сім’ї та молоді, управління освіти та громадських організацій про відношення суспільства  та  влади області до людей та дітей з особливими потребами, і визначитися з датою проведення круглого столу, який стане першим кроком подолання існуючих проблем. Як повідомила під час засідання голова громадської організації «Серце матері» Людмила Шукрута, найбільша з проблем – це несприйняття суспільством дітей з порушеннями психофізичного розвитку, нерозуміння того, що вони мають такі самі права на навчання.

В Україні існує програма, яка б дозволила зробити рівноправними дітей з особливими потребами. Мова йде про інклюзивну освіту, про яку постійно у світлих тонах пише на своєму сайті Міністерство освіти і науки, молоді та спорту. Українсько-канадський проект «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні» наразі діє на експериментальних основах: інклюзивні класи відкрили у Львівській області та Сімферополі, втім вже починаючи з 2014 року таку освіту збираються надавати по усій Україні. Та чи зможуть вони це зробити?

Для того, щоб діти з особливими потребами могли навчатися у школі зі звичайними дітьми необхідні умови для пересування по навчальному закладу, окремі класи для психологічної розрядки (тут під час уроку з особливою дитиною, яка не може зосередитися, втомилася щось робити, можна відволіктися, пограти у різні ігри). Кожну таку дитину повинен супроводжувати спеціаліст-дефектолог, який допомагає учневі опановувати програму, вимоги до якої дещо нижчі. Таких спеціалістів в Україні небагато, тож їх потрібно ще підготувати, а вже потім і виділити кошти для оплати їхньої роботи. Якщо підготовка необхідних для інклюзії кадрів завдання не з надважких (можна, наприклад, ввести у вишах для психологів, соціальних педагогів, деяких медиків окремі дисципліни для вивчення), то з виділенням коштів на переобладнання навчальних закладів проблеми виникнуть. У цьому році на освітню галузь України, згідно із Законом про державний бюджет на 2013 рік, виділили 25 млрд. грн. (у минулому році на освіту було виділено 29 млрд. грн.), проте їх, скоріше за все на серйозні нововведення не вистачить, адже більше 23 млрд. грн. з цієї суми піде лише на утримання апарату Міністерства освіти і науки, молоді та спорту.

Введуть чи не введуть інклюзивну освіту в Україні питання звісно серйозне. Та чи призведуть такі запровадження до суттєвих змін у житті тисяч особливих дітей? Якщо зараз цієї категорії населення майже не бачать у суспільстві і при цьому їх зневажають, то що станеться, якщо дати їм можливість потрапити у соціум? Плюси: такі люди матимуть можливість спілкуватися з однолітками, показувати себе, розвиватися і ставати членами суспільства. Мінуси: скоріше за все суспільство не дасть їм такої можливості, адже вони інші. Тож ефективність ексклюзивної освіти у нашій державі буде дорівнювати нулю.

То чи не доцільніше зараз працювати над тим, щоб українці самі створили умови для перебування у суспільстві людей з особливими потребами? Тоді питання про інклюзивну освіту набере більших обертів і матиме результат. Аби це дійсно сталося, необхідно, щоб у суспільстві відродилося старе як світ правило толерантного ставлення до людей, що відрізняються від інших своїми психофізичними даними. Вигадувати велосипед навіть не потрібно! Аби запустити процес відродження звичайних етичних правил в Україну привезли навіть програму, американську.

Про програму «Не смійся з мене» («Don't Laught at me») від американської організації «Operation Respect» («Повага дією»), що був привезений в Україну її засновником Пітером Ярроу, журналістам «Гречки» розповіла Аліна Степаненко, член Міжнародної християнської спілки сім’ї та молоді «WMCA», волонтер та програмний координатор. Як зазначено на сайті організації «Повага дією», вона поширює освітні ресурси, які призначені для створення клімату, що зменшує емоційну  і фізичну  жорстокість дітей, займається соціальним та емоційним навчанням дітей. Програма  полягає у розповсюдженні з допомогою волонтерів серед учителів навчальних закладів електронного освітнього посібника «Не смійся з мене», що містить плани уроків, аудіо- та відеоматеріали, що виконуватимуть функцію виховання у школярів толерантності та поваги до ближніх. Проведення уроків з допомогою цих матеріалів повинно створити сприятливе для появи турботливого суспільства, яке варто виховувати вже з малих років, середовище.

За словами Аліни Степаненко, запровадження цього проекту у навчальних закладах нашого міста стане основою для інклюзивної освіти усієї Кіровоградщини. Аби програма «Не смійся з мене» почала діяти, необхідно забезпечити інформування вчителів про її існування взагалі.  В Україні до проекту вже долучилася співачка Марія Бурмака, що озвучила американські пісні українською мовою. Інформаційним полем у Кіровограді можуть стати тренінги, які могли б проводити підготовлені волонтери  спілки сім’ї та молоді «WMCA» у школах або ж в Кіровоградському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти ім.  В. Сухомлинського. На зустрічах розповсюджували б матеріали посібника  «Не смійся з мене» (його, до речі, можна переглянути на сайті організації «Operation Respect»), розповідали б про важливість і користь цієї програми, про способи її запровадження на уроках. Втім таку інформаційну роботу проводити неможливо без підтримки кіровоградського департаменту освіти і науки.

Чи приживеться у Кіровограді програма «Не смійся з мене», яка до речі, у США  діє вже у 22 тисячах шкіл, буде відомо вже після 20 березня – дати проведення круглого столу «Толерантність як основа сучасного суспільства», на який і запросять управлінців освіти, представників громадських організацій. Втім навіть якщо проект не викличе інтерес, його можна використовувати для виховання дітей вдома, на факультативних заняттях, під час післяшкільного навчання. Найголовніше у цій справі усвідомлення потреби у даних уроках серед населення, адже від цього залежатиме життя не лише людей з особливими потребами, а й взагалі стосунки у суспільстві.


Світлана Дубина

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити