Смерть назавжди змінила життя Ірини Криницької (ФОТО)

Опубліковано . в Суспільство

Кількість переглядів - 1705

 

Майже 15 років тому підступний постріл впритул обірвав життя люблячого сина, чоловіка і батька, гідного правоохоронця з Кіровоградщини– Олега Криницького. Та спогади про нього живуть завжди у серцях його рідних, колег і навіть тих, хто за певних обставин не вважав його товаришем…


- За всі ці роки чула від людей про Олега тільки хороше, – розповідає вдова Ірина Аркадіївна, – найбільше зворушує історія чоловіка, який колись став заручником наркотичної залежності. І досі, зустрічаючи мене деінде, дуже тепло відгукується про Олега Івановича. Нині він прислужник в церкві і не в останню чергу завдячує своїм виправленням і зусиллям розшуковця, який відкрив йому очі на інше – порядне життя.
Олег Криницький, старший оперуповноважений відділу карного розшуку кримінальної міліції Голованівського райвідділу, дуже відповідально ставився до своєї роботи, вболівав серцем за кожну людську долю, що була зломлена. До його дому, двері якого були завжди відчинені, йшли зі своїми проблемами ті, хто шукав допомоги. Люди знали, що він обов’язково відгукнеться на чужу біду, не залишиться осторонь.

 

Ніхто і подумати не міг, що так трагічно у розквіті сил він загине від руки зловмисника. Дружина Ірина пам’ятає ту страшну осінню ніч 1998 року в усіх деталях. Чоловік завжди телефонував, якщо затримувався на роботі, але цього разу їх домашній телефон не працював, а мобільних тоді ще не було. До самого ранку, коли Олег так і не повернувся, жінка не змогла заснути від тривожних думок, а потім дізналась про поранення.
Горлицею летіла у лікарню, відмовляючись повірити у те, що сталося. А він, прийшовши до тями, намагався заспокоїти її і запевняв, що через кілька тижнів лікування все буде, як раніше. Та не судилося… куля, випущена впритул у живіт, пройшла навиліт: тож ні три операції за чотири дні, ні переливання крові не допомогло…

- Ми були знайомі з дитинства, навчалися в одному класі, – з легким хвилюванням у голосі пригадує Ірина Аркадіївна. – Я взагалі родом з Ульяновського району, але згодом з сім’єю переїхали до Голованівського. Після закінчення школи разом з Олегом вирішили вступати до інституту, та, не пройшовши відбір, рік працювали на місцевому заводі. Потім мого тата-міліціонера перевели на службу до Красноярського краю, тож вся родина вирушила в Росію. Через рік Олег також переїхав до нас і ми з ним побралися. Нам було всього по 19 років. Там удвох закінчили педагогічний інститут, чоловік відслужив в армії, пішов працювати в школу, а потім став дільничним інспектором міліції у селищі Єпішино. На той час у нас уже підростала маленька донечка. Склалося так, що у 1992 році, після розпаду Радянського Союзу, ми всі разом повернулися на батьківщину, адже родичі залишилися на Кіровоградщині, а Росія стала закордонною країною. Я працювала в школі, потім на заводі. Олега перевели на службу в Голованівський райвідділ міліції у карний розшук, в якому він сумлінно трудився шість років до тієї фатальної ночі…

Після загибелі чоловіка Ірина залишилася одна з двома дітьми: 11-річною донечкою та трирічним сином. Мала самостійно ставити їх на ноги, шукати роботу. Через два місяці жінка за сприяння Міністерства внутрішніх справ, куди звернулася з клопотанням, працевлаштувалась в місцеву кримінально-виконавчу інспекцію, з якою тісно пов’язані останні 15 років її життя. Зараз Ірина Аркадіївна вже в званні підполковника, очолює Голованівський міжрайонний відділ кримінально-виконавчої інспекції. Вона стала гідним прикладом для своїх дітей, як і їх тато. Дочка вирішила піти саме його шляхом і також працює в органах внутрішніх справ, а син нині навчається в медичному університеті та мріє бути хірургом.

Переглядаючи фотографії, на яких вони зображенні всією родиною, Ірина Криницька ще і досі запитує себе, а як склалося б їх життя, якби Олег залишився живим. Згадує той час, коли вони щасливі й усміхнені йшли попід руки вулицями рідного селища, а за їх спинами шепотілися: «Яка гарна пара!».

Ті спогади та гордість за дітей, що виросли достойними людьми, додають жінці сил справлятися із щоденними трудовими та життєвими труднощами. Ірина Аркадіївна знає, що завжди за допомогою може звернутися до керівництва місцевого райвідділу чи УМВС України в Кіровоградській області. Тішить душу те, що не забувають про її Олега, його добросовісну службу в міліції і того, як він віддавав всього себе улюбленій справі. Головне – це пам’ять, доки вона житиме в серцях, доти і він буде поряд…

СЗГ УМВС України
в Кіровоградській області

 

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити