Українським феміністкам знову «вправили мізки»

Опубліковано . в Суспільство

Кількість переглядів - 1130

Ось яке повідомлення розміщене на сайті скандально відомої жіночої організації:

“17 серпня близько 21.00 вечора у місті Одеса на лідера FEMEN Ганну Гуцол, активістку Олександру Шевченко і консультанта руху Віктора Святського напали співробітники українських спецслужб і жорстоко побили. Активісти FEMEN були перехоплені групою людей на виході з під'їзду одного з одеських будинків. Напад було скоєно за відпрацьованою схемою: співробітники спецслужб вели попереднє нагляд за активістами і, вибравши зручний момент, вчинили напад. Жорстоко побивши активістів FEMEN, злочинці поїхали на автомобілі з водієм, який чекав своїх колег віддалік від місця скоєння злочину.

Всі 3 члени руху FEMEN були шпиталізовані службою швидкої допомоги і доставлені до Шевченківського райвідділу міліції Одеси для дачі пояснень у кримінальній справі про напад і побиття.

Жіночий рух FEMEN нагадує, що кілька тижнів тому лідер руху Ганна Гуцол піддалася нападам і була побита спецслужбами в одному з київських кафе; також один з консультантів FEMEN Віктор Святський був жорстоко побитий співробітниками спецслужб; три активістки FEMEN разом із російським фотожурналістом Дмитром Костюковим були побиті спецслужбами, викрадені і насильно утримувалися співробітниками міліції в одному з відділень.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Безперервні фізичні знущання над активістами FEMEN в Україні - це політичний тиск, здійснюваний злочинним урядом диктаторської держави. FEMEN заявляє, що систематичні атаки проти членів руху організовані українською владою і здійснені за допомогою спецслужб з метою припинити діяльність жіночого руху FEMEN у диктаторських країнах, таких як Росія, Білорусь, Україна тощо. FEMEN закликає демократичну Європу допомогти протистояти кровожерливій диктаторській машині на території пострадянських країн”.

ПРО БРЕХЛИВУ МІЛІЦІЮ ТА “ХАЮ У ШКІРЯНИХ ШТАНЯХ”

Перше, що впало в очі журналістові “Гречки” - згадування про неіснуючий Шевченківський райвідділ міліції славного міста-героя.

В Одесі справді є проспект Шевченка. Багато десятиліть функціонує також Парк культури та відпочинку імені Великого Кобзаря; біля центрального входу до закладу культури височіє майстерно виконаний пам'ятник Апостолу Свободи, - місце урочистих “датських” (тобто прив'язаних до певної дати) мітингів та концертів.

Проте з присвоєнням прізвища геніального поета цілому району завжди виникали проблеми.
У мільйонному місті традиційно культивується “культ Москви”, в меншій мірі “культ Санкт-Петербургу”. Все це — наче “у пику” Києву.

Якщо згадати такий термін, як “україножерство”, - він в повній мірі характеризує ставлення переважної більшості обивателів до українців як нації. Періодично російські шовіністи здійснюють інформаційні кампанії щодо перейменування вже згаданого проспекту Т. Шевченка та вулиці Богдана Хмельницького. Привід? Обидва визначні українці ніколи не жили в Одесі.

При цьому вулицю Миколи Щорса, який теж наврядчи колись пов'язав свою долю з Південною Пальмірою, ніхто не чіпає. Можливо, завдяки його дружині — Фрумі Юхимівні Хайкіній?

Ось як описувалася діяльність цієї жінки у літературі: “...Тут головна особа — комісарша Х. , молода паньонка, курсистка, чи то телеграфістка, - не знаю. Вона тут все. Божевільна, як мовиться, ненормальна собака. Звір. Всі її слухаються. Вона сама обшукує, сама судить, сама розстрілює: сидить на ганку, тут судить, тут і розстрілює. А коли вночі біля насипу розстрілюють, то це вже не вона, там працював, як видно, ревком. І ні в чому не соромиться. Я навіть не можу при дамі розповісти, я краще розповім одному панові Аверченку. Він письменник, так він зуміє як-небудь у поетичній формі дати зрозуміти. Ну, одним словом, скажу, що простий червоноармієць іноді від ганку кудись відходить собі вбік. Ну, так от, ця комісарша нікуди не відходить, жодного сорому не визнає. Та це ж жах!”

...Журналістові “Гречки” довелося побачити вдову легендарного радянського комдива. І не просто побачити — впродовж трьох з половиною годин слухати ну дуже цікаві спогади Фруми Юхимівни та кількох близьких родичів Миколи Щорса про “особливості” встановлення радянської влади. Річ у тім, що “ворожа куля” настигла Миколу Олександровича 30 серпня 1919 року біля села Білошичі Коростенського району. Після того як у 30-ті роки радянський диктатор Йосип Сталін вирішив зробити з партизанського командира “взірцевого борця за народне щастя”, Білошичі швиденько перейменували на Щорсівку. У 60-ті роки Фрума Хайкіна із родичами Миколи Щорса приїхала на орденоносну Житомирщину, аби подумки знов поринути у буремні роки громадянської війни, вклонитись останкам свого першого чоловіка. У Житомирському обкомі партії, звісна річ, не могли не запропонувати високим гостям з Москви взяти участь у “зустрічі з громадськістю райцентру”. Народу, як мені здалося, у Зеленому театрі парку культури та відпочинку імені Миколи Островського тоді зібралася сила силенна.
Інша версія “лояльності” одеситів до Миколи Щорса дещо парадоксальна: його начебто застрелив... свій. Тобто червоноармієць. Йдеться про Павла Самуїловича Танхіль-Танхілевича. Йому було двадцять шість років, народився він у Одесі, закінчив гімназію, розмовляв по-французьки і по-німецьки. Влітку 1919 став політичним інспектором Реввійськради 12-ї армії. Через два місяці після загибелі Щорса він виїхав з України і прибув на Південний фронт в якості старшого цензора-контролера Військово-цензурного відділу Реввійськради 10-ї армії.

“ ЗА НАШЕ ПОБИТТЯ ВІДПОВІДАТИМЕ ЯНУКОВИЧ!”

Та повернуся до одеського скандалу, що мені здався нетиповим.

Як людина, котра вже понад 30 років як прописана/зареєстрована на благословенних теренах Північного Причорномор'я, стверджую: нарід, що населяє Одесу — напрочуд доброзичливий, гостинний. Одесити за цими параметрами ладні вважатися взірцем для решти жителів України. Веселунів-оптимістів не зуміли “перевиховати” ані жорстокі червоні комісари, ані румуни з нагайками, які щосили “наводили порядок” у період окупації Одеси гітлерівцями та їхніми сателітами.

Тому автор цих рядків припускає: на активістів жіночого руху, які приїхали до Морської Столиці автівкою з київськими номерами, нападали не місцеві жителі. А хтось “неодеського походження”.

Ось як оте скандальне побиття описала «Гречці» одна з постраждалих, Ганна Гуцол, координатор Femen:
- Це сталося біля під'їзду багатоповерхівки на вулиці Довженка у перетину з проспектом Шевченка. Ми вже повертали ключ у замку, як з темряви виникли чоловіки і, нічого не промовляючи, прийнялися завдавати мені та Віктору удари кулаками. Олександра Шевченко спробувала втекти. Невідомі її наздогнали, повалили на землю, вдарили кілька разів - і повернулися до нас.

- Щось з ваших особистих речей пропало?
- Ми абсолютно впевнені: нападали на нас не з метою щось вкрасти або пограбувати. Почерк спецслужб проглядається чітко. Без зайвих розмов підходять і приймаються «за роботу», тобто б'ють по найболючішіх точках тіла. У мене ось зламаний ніс, розбиті губи, пошкоджені щоки. У Віті пошкодження ще більш істотні.

- Як вас вирахували?
- У Донецьку, коли з нами стався схожий інцидент, хтось зі спецслужбистів «по-дружньому» дав пораду: «Дівчата, ви б хоч мобільники свої на частини розбирали...». Можливо, нас «пасли» завдяки білінгу. Візуального спостереження - ні в місті, ні на пляжі - ніхто з нас не помічав.  

- Ви в Одесі акції планували - чи приїхали з метою позасмагати і поплавати?
- Знаєте, ви не перший, хто нас про це сьогодні питає. Я відповідала вашим попередникам: «А що, якби ми приїхали до Одеси проводити акції, нас обов'язково треба було жорстоко бити?!» Ми ж - громадянський рух. Не хулігани, не терористи. Можливо, когось бентежать напівголі молоді жінки. Але це вже, вибачте, особливості підліткового виховання декого...

- До якого райвідділу вас запрошували?
- Міліціонери представляються співробітниками Шевченківського РВВС...

- ... але такого в Одесі не було і немає! Може, все-таки Приморський? Місце побиття - це територія якраз Приморського району...

- Де б нас не наздоганяли українські спецслужби, - відповідальність за їх злодіяння несе особисто Президент Янукович. Як гарант Конституції України. Хоча, можливо, він поки це не зрозумів. Що ж, світова спільнота з часом йому розтлумачить популярно. Прості люди, одесити, нам щиро співчувають. Нас би знівечили до невпізнання, якби не місцеві жителі. Вони звідусіль кричали: «Негідники! Що ж ви робите?! Припиніть негайно!». Вони ж і відливали водою мене й Віктора, тому що ми від завданих ударів втратили свідомість. А молодчики як ні в чому не бувало сіли до автівки, що на них чекала, і поїхали.

- Пані Ганно, прийміть від одесита щирі вибачення за негідний вчинок. Запевняю: ці покидьки — не наші! А щодо міліціянтів, які представляються “Шевченківським райвідділом”... Ви ж, мабуть, знаєте краще за мене: люди з високим коефіцієнтом інтелектуальності до наших силових структур, як правило, не поспішають працевлаштовуватись...

Олег БАЗАК

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити