Відтепер у тренді не охорона, а "глушилки"

Опубліковано . в Суспільство

Кількість переглядів - 718

Жити в умовах підвищеної безпеки стало модно десь років зо 20 тому. Спочатку всі стали масово «придбавати» тілоохоронців. Причому навіть ті, хто не мав жодних ілюзій щодо бойової ефективності своїх сек’юріті. «Мої бодігарди, в разі чого, бігтимуть, обганяючи мене, - іронізували бізнесмени. – Але без них у пристойному товаристві якось несолідно».
Потім настала черга кевларових бронежилетів та серйозних «тачок». Нові українці почали з купівлі банальних броньованих іномарок. Завершилася ж історія закупівлею бойових автомобілів на кшталт важкого армійського джипу «Хаммер». В Америці він коштує $50-60 тисяч, у нас- від $120 тисяч.

Дещо пізніше стало правилом гарного тону зміцнювати житло. Металеві двері, звісна річ, «не зараховувалися». Банально. Інша справа – встановити на дачі броньовані… вікна. Сам заходив у Києві до невеличких спеціалізованих магазинів, в яких підприємливі бізнесмени торгували куленепробиваємими склопакетами. Асортимент приємно вражав уяву: від легкого «протипістолетного» скла до важких вітражів, що витримують чергу з автомату Калашникова. Гарантія? «Якщо бажаєте, пристріляємо при вас!».

І ось настала нова мода. Бізнесмени й чиновники узялися обладнувати свої офіси й кабінети засобами активного захисту від прослуховування – «глушилками». Втім, каприз цілком актуальний. Погодьтеся, приємного мало – увімкнути ввечері телевізор і побачити себе у товаристві паньонок легкої поведінки. Або розгорнути газету і прочитати роздруківку твоєї конфіденційної розмови по стільниковому з кимось з народних депутатів. Або – почути у прямому ефірі SMS на твій телефон, після оприлюднення якого хочеться застрелитись.

З настанням певного часу спеціальне обладнання, що дозволяє вирахувати звукозаписуючу техніку, стало централізовано надходити до всіх регіональних управлінь податкової служби. Скажімо, спробує відвідувач-платник податків у розмові з інспектором чи офіцером податкової міліції непомітно вмикнути у кишені диктофон – а тут ось тобі, червона лампочка загорається.

За даними джерел, чимало депутатів Верховної Ради та рад нижчого рівня по встановлювали у своїх кабінетах спецтехніку. Цілком ймовірно, додаткові заходи інформаційної безпеки вживалися після знаменитого виступу депутата кількох скликань ВР Юрія Кармазіна, в якому констатувалося: вітчизняна Служба безпеки не пошкодувала казенних коштів і понакуповувала за кордоном, у тому числі у США, безліч одиниць найновіших систем електронного стеження за людьми. Серед яких «під’єднання» особистих стільникових телефонів до певного сервера СБУ – ще не найпідступніший варіант. Коли я читаю чергове інтерв’ю якогось олігарха-члена ВР, в якому колега-інтерв’юер схвально відгукується про пристрасть політика П. до постійного оновлення «парку» мобільних телефонів, то розумію: в такий спосіб олігарх П. заздалегідь «шле привіт» через газету чи телеекран своїм недоброзичливцям. Мовляв, все одно не підслухаєте, - бо для ведення секретних перемовин я користуюся «чистими» терміналами, придбаними багатократно перевіреними помічниками.
…На початку 90-х років до мого службового кабінету в газеті «Знамя коммунизма» (колишньому органі одеського обкому Компартії УРСР), а згодом незалежній газеті «Юг», систематично заходили дивакуваті постаті, переважно жіночої статі. Начитавшись «страшилок» у московських газетах рівня «Комсомольской правды» й тижневика «Собеседник», ці одесити й одеситки щодень скаржилися у високих кабінетах та у редакціях на «прослушку» чи на «примусове зомбування» шляхом опромінення їхніх квартир за допомогою встановлених на верхніх поверхах «особливих будівель» невідомими пристроями. Можливо, експериментальними. Жінки були настільки впевнені, що спецслужби міцно «причепилися» до їх мізків, що носили на головах каструлі. Маю зазначити: будь-хто з фахівців у галузі «зняття інформації» вам скаже, що це доволі розумний засіб зберегти інформацію від несанкціонованого доступу. Метал відмінно екранує радіохвилі.

У кількох телесеріалах російського виробництва (сценарії до них, між іншими, частенько пишуть мої земляки-українці) їх герої-олігархи «забивають стрілу» з людьми, що становлять певний інтерес, або у якійсь непроходимий лісовій гущавині, або… на біговій доріжці стадіону. Це робиться, знову ж таки, з міркувань інформаційної безпеки: всі розмови всередині приміщень конкуренти (або ж спецслужби) навчились записувати з високою якістю.

Рік тому, прибувши до пансіонату «Левково», що у Пушкінському районі Підмосков’я, на Другий з’їзд УМФР (Українського молодіжного форуму Росії), я вже не дивувався, коли організатори зібрання серед ночі влаштовували масові молодіжні забіги навколо футбольного поля. Ідеально доглянутого, між іншим, зі зручними трибунами й підтрибунними приміщеннями. У холі ж молоді люди, зібравшись докупи, обмежувалися співанням українських народних пісень. Минуло три тижні – і більшість делегатів того з’їзду УМФР опинилися в Києві та у столичній області. В ранзі спостерігачів на виборах до Верховної Ради. Яким досвідом підтасовування результатів виборів збагатилися молоді українці та українки, здогадатись неважко.

Про те, що вжиті напередодні їх вояжу до нашої країни заходи виявились не зайвими, автор цих рядків дізнався від обслуговуючого персоналу «Левково». З’ясувалося, що напередодні заїзду молодих українців з кількох регіонів Російської Федерації функціонування відповідної апаратури у їдальні пансіонату перевіряли елегантно вдягнуті чоловіки, які приїхали з Білокам’яної. Офіціанткам пояснили: приховані відеокамери та мікрофони встановлені, аби відпочивальники не намагалися запросити персонал випити з ними по чарчині (варіант: не вдавалися до сексуальних домагань). У пансіонаті, розташованому серед мальовничих лісів, справді частенько проводяться корпоративи, що в період міжсезоння є непоганим засобом його «фінансового підживлення». У випадку ж зі з’їздом УМФР спостереження за залою їдальні тривало три повні доби; «контролери» могли й не знати, що більша частина делегатів полишила гостинний підмосковний пансіонат ще вдень, одразу після закриття форуму.

…Наостанок – невеличка порада: якщо раптом побачите олігарха на бойовому «Хаммері» в армійській касці – голосно не регочіть.

Олег БАЗАК

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити