Один день із життя Євромайдану у Києві: репортаж новоприбулої (ВІДЕО)

Опубліковано . в Суспільство

Кількість переглядів - 1597

 

Один день із життя Євромайдану у Києві.

 

3 грудня 2013
Україна. Київ.
10:00 Станція метро «Майдан Незалежності»
Піднімаючись із метро, я миттєво перейнялася спільною атмосферою єдності. Із першим прапором України, першим гаслом «Один за всіх і всі за одного» моє «Я» розчинилося в спільному, вільному, українському «Ми». А «Ми» в цей момент будувалися в колони, які піднімалися від Майдану до будівлі Верховної Ради, щоб її заблокувати. Організатори блокади кричали в рупор «Йдуть тільки чоловіки, жінки залишаються на Майдані». З усіх боків на крики «Слава Україні» відгукувалося «Героям слава», тричі. Люди з рішучими обличчями йшли туди, де можуть бити, але зараз в очах горіла надія, рішучість і готовність дати відсіч.
Сонячний ранок створював неповторну атмосферу свята. Мабуть, якби йшов сніг або дощ настрій був іншим. Але зараз, під самою будівлею Верховної Ради в мене склалося враження Різдвяного ранку, коли ти віриш в чудо і чекаєш на нього замруживши очі. Тут Арсеній Яценюк закликав людей стояти до останнього, не реагувати на провокації і дотримуватися порядку. Від будівлі людей відокремлювали автобуси з бійцями невідомих (роздивитися, хто саме там сидить – було не можливо) військ, машина швидкої допомоги, автобус з рупорами, з яких лунали голоси революціонерів. Ланцюжок з молодих людей не пускав роззяв і потенційних провокаторів. Люди стояли й чекали рішення Верховної Ради. Тут частували бутербродами і чаєм, на будівельних лісах (незрозуміло навіщо поставлених, ремонту ніде не спостерігалося) щосили працювали фотокореспонденти та оператори. Натовп чекав. Чекав дива. Дива, яке на жаль, так і не сталося.

12:00 Михайлівський Золотоверхий монастир
Один з самих красивих храмів України відкрив свої двері всім нужденним у притулку. У приміщенні люди сплять на лавках та матрацах, на вулиці стоять намети та бочки із вогнем. Навколо постійно ходять люди, які пропонують своє житло, медичну та психологічну допомогу, хтось молиться, хтось носить воду, інші рубають дрова і збирають теплі речі: матраци, пледи, спальники. Зараз людей, котрі пропонують допомогу більше, ніж тих, хто її потребує. Більшість людей на Майдані, але вночі ситуація кардинально зміниться і все, що пропонується зараз буде на вагу золота. Із кожним днем людей стає все більше. Їдуть звідусіль: США, Польща, Чехія, Германія – це ті, кого я зустріла особисто. Вони повернулися щоб підтримати свою країну, щоб підтримати тих, хто насправді є Україною – український народ. Вдивляючись в людей розумію що тут стоятимуть до кінця. До перемоги .

14:00 Будівля Київської мерії
Зайшовши сюди перше, що я почула:
- Чоловічі черевики 41-й розмір. Светр жіночий. Підходьте.
Це чоловік пропонує речі, які щойно принесли. Люди безперервним потоком несуть все, що можуть. Величезні купи одягу, під столами ящики з провізією: випічка, ковбаса, крупи, цукор, чай, кава, м'ясо і супи, ціла батарея банок з домашньою консервацією. Стомлені і змерзлі люди сплять, лежачи один на одному. Кілька годин сну, перекусити і знову на Майдан - графік , який ось уже четверту добу панує в будівлі Київської мерії.

16:00 Ялинка
Ялинка, котра стала посміховиськом в перший свій Новий рік не дожила до другої річниці. Тепер від неї на майдані залишився лише голий каркас, який громадяни на власний смак турботливо прикрашають українською символікою і не тільки: прапори України з різноманітними підписами різних міст і країн, плакати із зображеннями політиків котрі стали «анти символами» мітингу, прапори Євросоюзу.
«Красивіша, ніж була» то тут то там вигукує народ і задоволено посміхається. «Януковича на ялинку!» - вигукують трохи рідше ніж «Слава Україні. Героям слава!».

19:00 – 21:00 Майдан Незалежності. Барикади.
Втомившись від пішої прогулянки по місту я вирішила присісти. Я знаходжуся біля барикад, з боку вулиці Хрещатик. Барикади, до слова, збудовані з частин заборів, елементів розібраної ялинки (разом з гірляндами і прикрасами), дощок, шматків металевих труб і скріплено це все дротом. По периметру барикади стоять дві бочки, в яких постійно горять привезені волонтерами дрова. Люди рубають і привозять цілими причепами дрова, які готували собі на зиму. Біля однієї з бочок я і присіла. Моментально для мене звідкись взялася чашка чаю і бутерброд. Розмови мирні, люди приємні, зі сцени звучить музика. Зігрівшись і трохи відпочивши я зібралася йти, але тут звідкись підійшов молодий чоловік, які приніс пледи. Вовняні, нові, ще не розпаковані. Багато, штук десять. Він роздавав їх просто так. Він навіть нічого не говорив. Мене це настільки зачепило, що я забула про своє бажання кудись йти. Вдячні обличчя людей, слова про те, наскільки багато і часто допомагають люди мене розчулили. Я ніколи такого не бачила. Прийшла жінка, з мисками, загорнутими в пакети.
- Хочете вареників?
Я думала що недочула.
- Яких,- питаю,- вареників?
- Я вдома приготувала. З капустою, з картоплею. Тільки вилок не взяла. Поспішала, забула.
- Вареники їдять руками! - Відреагували інші. Але в нашій компанії всі були ситі і жінку відправили до «будиночків».
Будиночки - це три невеликі дерев'яні будівлі. В одній з них ведеться запис адрес мешканців, які пропонують до послуг своє житло у користування: гарячий душ, м’яка постіль. У другому будиночку гарячий чай, бутерброди, випічка - все бери не хочу! Третій будиночок надавав послуги зв’язку, підзарядки акумуляторів. Будиночки ці стоять якраз навпроти сцени і перед ялинкою. Зовсім стемніло. Нам біля бочки тепло, але розміститься можуть не всі. Компанія молодих хлопців знайшла футбольний м'яч, протягнула мотузки, щоб не заважати людям, збудувала імпровізовані ворота з дров і почався футбол. Розвага перетворилась на спорт, коли знялися куртки, розділилась на команди (одні в шапках, інші без), хтось знайшов змінне взуття. Гравці постійно змінювалися, але загальне видовище тільки закріплювало загальну атмосферу свята, я б зараз назвала його «Четвертий день народження нової України».
По всій центральній частині міста стоять туалети, сміттєві баки та столи із гарячими напоями. З кожною хвилиною з'являються волонтери, які носять їжу: юшка, плов, котлети бутерброди, салати. Часто проходять люди, що пропонують медичну допомогу і ліки. Співають пісні, малюють плакати, придумують нові лозунги. Люди живуть. Такого більше не зустрінеш ніде. Очі світяться, всюди посмішки, тут не має значення якою мовою ти говориш і звідки приїхав, неважливо ким ти працюєш і за кого голосував, тут, на майдані, на «мирному протесті», люди стоять за майбутнє без насильства, за владу без жорстокості, за країну зі світлим майбутнім.


АНАСТАСІЯ АНГЕЛОВА

 

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити