Спогади про армію, або як кіровоградські чоловіки лося, фанеру й «дєдушкін» кулак пережили. Частина 2.

Опубліковано . в Суспільство

Кількість переглядів - 1518

 Кроком руш… по ієрархії
Про поділ різних призовників на касти під час служби чула неодноразово. Проте що кожен рівень екзекуцій супроводжувався певними обрядами чи ініціаціями - здогадувалася. Проте навіть не могла подумати про те, що фантазія людей, закритих фактично у чотирьох стінах може призвести до усього того, що мені пощастило почути від кіровоградських чоловіків.


Микола Гречуха, депутат Кіровської районної ради, 1994-1995 роки служби. Одеський військовий округ. В нас в принципі була ієрархія, мабуть, як і в усіх. Прийшовши ти був запахом. Аби стати духом, потрібно було витримати 6 ударів бляхою ременя по дупі і пари цьому від болю не випустити шапки з рота. Якщо так сталося, що шапка все таки випала, то проходив обряд повторно. З нашого призову цей ритуал витримали усі, можливо, через те, що діди були покладисті, чи може ми були терплячими.

 Перехід до черепа або черпака був не менш цікавішим. Для того обряду потрібно було знайти дві пляшки горілки по 0,5, черпака армійського, у який влазило 0,5 л. ритуал заключався фактично у тому ж самому, ще й при переході у духа: стоячи на стільці потрібно було витримати 12 ударів черпаком по дупі. Якщо ти витримував усе, то дід відкривав пляшку горілки і наливав у черпак, з якого потрібно було випити усе не відриваючись. Потім дід перевіряв скільки крапель горілки скапувало з черпака і додавав стільки ж ударів по дупі, скільки нараховував крапель. Ще були так звані золоті черпаки. Ними ставали, якщо під час цього обряду черпак ламався - тоді солдат автоматично був позбавлений усіх тих обов’язків, які повинен ще пройти солдат, служачи у діда, і ставав часом навіть вищим від дємбєля - до нього усі прислухалися, його думка була авторитетною. Наші коли йшли на «черпака» десь підсвідомо мріяли про те, щоб черпак зламався, дехто говорив про це, але їх ще більше били. У нас ні в кого черпак не зламався, але у сусідньому взводі комусь пощастило, розповідали.

Переходи в діди були ще більш цікавими, особливо для тих, хто переводив. Дєдушку ложили на ліжко, йому на попу клали три, а той чотири подушки. Брали нитку, зав’язували на ній вузликів стільки, скільки днів вже відслужив солдат і ляскали його типу. А молодий чи дух, який лежав під ліжком після кожного рахованого удару мав кричати і показувати, що дєдушкє типу боляче. Дєд звісно лежав собі і сміявся з того усього.
Але у нас після кожного переходу солдата по ієрархічній вертикалі можна було відрізнити по його зовнішньому вигляду. Вважалося, ну принаймні у нас було таке висловлювання, що любов дівчини, яка чекає солдата з армії, подібне солдатському ременю, бо ж той до кінця служби послаблювався. Так от саме по ременю можна було дізнатися, скільки служить солдат: якщо затягнутий - то дух. Мені, до речі, ремінь застьобували мої однопризовники, бо в обхваті він мав бути таким же як обхват ременем навколо обличчя. Мені його вперше так застібнули, я ходив так, а ввечері я сам розстібнути його не зміг. Ну і, відповідно, дєдушка міг з послабленим ременем ходити.

Якщо ти ставав черепом, то на підошви бєрців можна було набити дюбеля. Вони обрізалися, забивалися у підошву, і ще й до підошви підкладалися радянські копійки. І виходило, що коли марширували по плацу, з-під ніг наче вискакували іскри, а звук такий приємний ішов, неначе якийсь дзвоник дзвенів.

Також у дєдушек завжди була шапка на бєкрєнь. Більш того, старші ці шапки постійно підфарбовували: відпарювали, витягували їх більше і тушшю з водою фарбували шапки, від чого вони ставали ще більш темно-сині. Також старших можна було впізнати по складкам на одязі. Зазвичай під ременем складки куртки мали бути однаково зібраними. Але старші закладали їх конвертом, дуже рівно і строго, і це міг робити лише вже старожила. Ну це більше парадок стосувалося. Також ми обпалювали чоботи до такого блиску, що аж себе можна було побачити: ми обпалювали верх, був надзвичайно неприємний сморід від того, потім натирали жіночою безрозмірною панчохою.

Роман Бойко, кошовий отаман кіровоградського коша Українського дитячо-юнацького товариства "СІЧ". 2006-2007 роки служби. 3-й полк військової розвідки. У нас був обряд ініціації такий, коли дєд переводив свого масіка (так духів у нас називали) у кабана. Поки ти масік, ти не маєш права навіть у туалет без дозволу сходить, а перевод у кабана давав можливість уже робити багато чого без дозволу дєда: говорить по телефону, пити каву...У чому полягав обряд?Дєд типу викохав масіка і йому ще треба грошей на дємбєльську форму назбирать. Вона ж була така розцяцькована, усіляких значків заслужених і незаслужених треба було начіплять, їх ще тайком в чемоданчику один колишній прапорщик проносив і продавав. От щоб купити те все, треба були гроші, а обряд переходу в кабана коштував 150-200 грн. плюс могорич.От прослужив ти три місяці, тебе одводили в тайну комнату, ти знімаєш штани і тебе б'ють. В одних ротах били ремньом, в інших табуретом. Там ще якісь слова говорилися, після ударів тобі давали гранчак горілки і ти ж переходив в іншу категорію, вважалось, що ти вже перебитий. Але мене не били, і навіть не підходили з цими питаннями, бо я жив окремо сам. А 18-літні велися на те все.

Ще в нас вважалося, що поки ти не пройдеш обряд летючої миші, то не можна було носити шеврон на рукаві. А у нас же ж на шевронах намальовані летючі миші, які у десантників є їхнім символом. Так от молоді мали честь носити таку мишку лише після того, як нею побув. Потрібно було вчепитися за сітку двоповерхового ліжка ногами і руками і повисіти так, як летюча миша.

Ігор Дубина, мисливець. 1989-1991 роки служби. ОКПП «Москва», прикордонні війська. м. Москва. Я потрапив в елітні війська, то в нас так особливих традицій не було. Взагалі «неустав» заключався розподілі праці по строку служби. Молоді, зрозуміло, як і навіть за межами армії, у будь-якому колективі, робить найбруднішу роботу. Але були деякі моменти все одно.

Якщо півроку відслужив, то мав витримати 6 «піджопників» , якщо рік - 12 разів, півтора роки - 18, 2 роки - зв’язували там певну кількість ниток, в’язали на цьому жмуті вузлики і вже ними били 24 рази.
Ще в нас дємбєля після 2 років служби після виходу наказу ставали квартирантами, хоча їм ще треба було прослужити декілька місяців. Молоді, які вже більше року відслужили, витягували усі речі дідів, навіть тумбочки, виносили все на коридор або на вулицю і барикадували вхід. А дємбєля приходили і типу просилися у молодих: «Пустіть нас переночувати, пустіть ще пожить, поки звільнять?!»

Читайте продовження на "Гречці" згодом.

Світлана Дубина
Фото із соціальних мереж

 

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити