Спогади про армію, або як кіровоградські чоловіки «дєдушкін» кулак пережили. Частина 3.

Опубліковано . в Суспільство

Кількість переглядів - 2210

 

Ця частина є найбільшою і, мабуть, найціннішою нішею у скрині армійських традицій. Цінність їх не в тому, які вони є, а скоріше в тому звідки вони пішли. А от значимими для солдат вони скоріше були через те, що їх постійно контролювали і намагалися викорінити.


Замість прологу

 

Всі ці ганебні традиції, які ви називаєте дєдовщиною, самі себе вже віджили з відміною строкової служби. Нам в один час пояснювали, що ці традиції з’явилися після того, як видали розпорядження і дозволили служити у Збройних Силах України людям, які мали судимість. Після того як вони відбували покарання, усі традиції, що були там, вони перенесли до Збройних Сил і так вони там вкорінилися.

Виховні методи, командні і контролюючі заходи у сукупності давали можливість боротися з проявами позастатутних відносин. Більш того, в нас було багато підрозділів, де ці речі абсолютно викорінювалися. Я вам скажу, що в нормальних колективах достатньо однієї розмови командира і на тому все закінчувалося. До речі, я починав службу за кордоном, в ФРН, то там, у військовій частині, де була організована бойова підготовка у повному обсязі, про такі речі як позастатутні відносини взагалі не знали, бо там не було коли цим займатися.
Ярослав Кучер, головний військовий комісар Кіровограсдької області

Разрешите доложить
сколько дедушке служить.
До вашого счастливого дня
Осталась фигня.
пусть они пролетять,
как мой кулак.

Богдан Березобальський, студент. 2012-2013 роки служби. 249-й окремий полк радіоелектронної боротьби. м. Київ. Дідам ми стоднєвку рахували. В учебці наші цигарки приносили дідам і на кожній писали скільки залишалося служити. 100-днєвка - то взагалі окрема тема. Вона ділиться на декілька етапів:
• 25/75 - «сутки доброго деда». Ми в цей день нічого не робили, ну точніше нас діди не чіпали взагалі.

• 50/50 - цього дня ми чекали як нічого іншого. День навпаки: міняємося місцями і знущаємося над дідами. Коли я був дідом, то духи мене змушували шукати їм цигарки, хоч я і не курив, віджиматися від полу, з гирею присідати. Били нас заради розваги шапками. Вередували то їм те принеси, то те. «Кукушку» робили ми: сідаєш на бильці ліжка і кукуєш, поки в тебе подушкою не залушпарять. «Вулика» робили: засовуєш у тумбочку голову і жужиш.

• 75/25 - «сутки злого деда». Дєди знущалися над нами як хотіли, бо відривалися за 50/50. Коли я був молодим, то в нас цей день прошов як і всі, як я старшим став, то теж особливо нічого не робили і не згадували.

• 100 днів. Дєд нарешті отримує своє масло і не віддає молодому. 100 днів дєд не їсть масла, віддає молодому - типу платить за все те, що той для нього робив. Під час останнього прийому їжі, він підкидає масло вверх, до стелі. В нашій їдальні така стеля обляпана була.

Микола Гречуха, депутат Кіровської районної ради, 1994-1995 роки служби. Одеський військовий округ. 100 днів дєдушкам наші молоді рахували замірами, які використовують швеї. Старшим після кожного дня вони відрізали по сантиметру з кінця, а, у тих у кого їх було два, на другому відрізали по сантиметру з початку, щоб знати скільки залишалося дєдушкі служить.

Коли починалася у дєдов стоднєвка, вони повинні були віддавати своїм молодим хліб, масло, яйце і шоколад, який нам давали щодня. До речі, у мене на очах був такий випадок: у їдальні, коли молодий прийшов до свого дєдушки аби забрати те, що він заробив і той дав йому по рукам, інший старожила встав, попустив цього дєдушку фізично і пояснив, що ці традиції вводив не він, і не йому їх відміняти. У результаті цей солдат увесь час, що залишилось йому служити прав молодим одяг, чистив їхнє взуття і робив по суті усе те, що мали робити духи.

Головною традицією у переломні періоди стоднєвки це було розпиття алкогольних напоїв. Так як пронести алкоголь у частину було дуже важко, ми вирішили зробити власний самогонний апарат з підручних засобів: це були машини, що стояли на НЗ, на яких були мідні трубки, які ми і зрізали, взяли у радистів олово, знайшли консервні банки і склепали звичайний самогонний апаратик, який працював від звичайного тена, яким гріли каву. Цінність була не в самій горілці, її там виходило півлітри за декілька місяців, а у тому, що це був ковток свободи. А так звичних традицій для стоднєвки у нас не було.

Ще у нас було прийнято, що якщо ти приїжджаєш з відпустки , то своєму дєдушкє ти мав обов’язково привезти банку кави, пачку цукерок, блок цигарок з фільтром. Ну останнє було дуже дороге, то не дуже вимагалось, а усе інше було як закон.

Роман Бойко, кошовий отаман кіровоградського коша Українського дитячо-юнацького товариства "СІЧ". 2006-2007 роки служби. 3-й полк військової розвідки. У нас як молоді приходили, то їх старослужащі масіками називали. Так от розібрав кожен собі масіків, зібрав один якось і каже: "Так, масікі, пробийте мені на обід кетчупа?! Не знаю де його взять, просто хочу, так що де хочете там і беріть". Кетчупа молоді не дістали, то їм дєд заявляє: "Банку сгущенки мені заряди". А такі накази зарядами у нас називалися. Теж не найшли, то діди, після того як командири розійшлися, збирають усіх молодих у світлиці, раніше то називалося ленінською кімнатою, де телевізор стоїть у солдат. І говорять: "Масікі не виконали завдання дєда- несіть сюди простині!" А до відбоя ж не можна було розстеляти, то молоді акуратно витягали з-під покривала простинь, застеляли стіли і клали туди молодого, який не виконав завдання. "Розставляй ноги-зараз будеш рожать...сгущенку!" І суть полягала у тому, що дух починає кричати, типу народжувати, а усі сидять і дивляться на це. Сміятися не можна було, бо змусять віджиматися. Все це звісно було смішно до моменту поки дєд не вставав з криком: "Так, вся рота піднялася і віджалася 100 разів. А все це через те, що якийсь масік не знайшов можливості порадувати свого дєдушку лише банкою сгущенки" Так от усе супроводжувалось: щось не зробив, рота на кулаки і страждає через тебе.

У нас була своя валюта. Солодкого не вистачало страшне, цукор лише в чай кидали, то у нас за долари Снікерси ходили. Ото як хочеш щось порєшать, дай дєду снікерса. Мені дружина через вікно їх носила...
Сергій Шевченко. 2004-2005 роки служби. Авіація. м. Сімферополь. А коли я вже потрапив у бойову частину, то дєдовщина дуже присікалася. Навіть бували випадки, коли ВСП (Військово службовий патруль) приїжджав, відводили солдатів в сторону або в окремі кімнати і вимагали сказати, хто побив, бо за співучасть підуть по статті. Якщо ловили когось на дєдовщині, то відправляли кудись. В нас двох людей відправили незрозуміло куди і чого. Сказали, що відправили у стройбат, ходили чутки про те, що продовжили терміни служби, але це наврядче.

У нас кожен по статуту мав носити фляги з водою. В принципі усі не носили, бо під час пробіжок вони такі синяки на заду залишали. Але молоді носили їх з собою постійно. Бо якщо старожилі захочеться попити, а в духа не було води, то він отримував конкретних «п…люлєй».

Вночі в казармі взагалі Бог зна що коїлось. Дєди молодих через форточки за горілкою посилали, самі бухали, а потім їм ставало нудно і вони тих же молодих починали ганяти: то водіння здають під ліжками, їзду на мотоциклі зі шлагбаумами (сидиш на ліжку і в тебе запускають подушку або навіть табуретку чи ногою б’ють і тобі треба нагнуться, щоб не довбануло). Дрібні приколи, як, наприклад, лося стріляти чи фанера - то взагалі святе було. Фанера - сильний удар у груди, трохи вище сонячного сплетіння, а лось - це коли схрещуєш руки біля лоба, і в них бють.

Будь-який непослух - зальот. Старшим - печиво «Лакомка», сигарети, обов’язково на столах у старших мала бути приправа «Мівіна» (це було одне із правил).

У мене такі було стосунки з верхівкою - був прямий зв'язок з начальником штаба, з командиром, - що лізти у дєдовщину було б, м’яко кажучи, не вигідно. Тому над молодими я не знущався, не пив, намагався порушувати щось по мінімуму, а якщо порушував, то про це хтось знав.

В’ячеслав Шевченко, голова Кіровоградського обласного осередку Всеукраїнської федерації Фрі-Файту та контактних єдиноборств. 1997-1999 роки служби. Автобат.м. Одеса. Я ні в якого дєда не був молодим. Сам коли став сержантом, в мене був цілий взвод, то вони знали, що мене краще не драконить. Як щось тільки я починав надуватися, вони: «Товариш сержант, мы сами!», бо знали, що за зальотного будуть відповідати усі. Ніби дідівщина, ніби б’ють, але у той же час, це відповідальність і бійці мене в кінці трохи не цілували. А в мене був молодий - Саша Свірідов. Він спочатку зрадів, що я не курю, але потім я його обламав - він мені кожен день по цукерці приносив. Як зараз пам’ятаю, я його щось просив, а він так важко вдихнув і побіг, вдихнув і побіг.

«Этот дембель приближали как могли…»

В’ячеслав Шевченко, голова Кіровоградського обласного осередку Всеукраїнської федерації Фрі-Файту та контактних єдиноборств. 1997-1999 роки служби. Автобат.м. Одеса. Мене як проводжали, виклали на розносі виклали маслом «100». Дємбєльський поїзд зробили так трохи, бо я о 2 ночі вже мав їхати. На ліжку без матраца трохи полежав… А ще в нас була традиція, що в останній день, коли після прийому їжі ти ніс посуд зі столу, тобі усі ложками по столу тарабанили. Сержанти це дуже забороняли, бо часто ложки ламалися, бо ж алюмінієві, і тому основну частину солдат виводили раніше.

Богдан Березобальський, студент. 2012-2013 роки служби. 249-й окремий полк радіоелектронної боротьби. м. Київ. Уже як дємбєля йшли додому, то в останній день ми готували їм дємбєльську кашу. Кидали туди всього солодкого і давали їм їсти. Я як ішов, то мені дві приготували: одну готував тато молодого, що в Києві живе, то та була рідша і не дуже солодка, а другу в казармі готували. От туди накидали цукру, так, що аж скрипіло на зубах, сгущенки, печива усілякого, цукерок. Треба було з’їсти тієї каші стільки ложок, скільки місяців прослужив. В мене було дві каші, то мав їсти з кожної по шість. 10 з’їв, а більше не зміг. Мені сказали, що я побив рекорди.

Потім дають «дембельский стакан», а точніше продають. Після такого солодкого пити усю ніч хочеться. Я купив пляшку Pepsi за 180 грн. у хлопців.

І в останню ніч робили мені, і я робив, «дембельский поезд»: тобі колишуть ліжко, щоб було наче в поїзді їдеш, світять ліхтариком, щоб блимання було за вікном і махають гілками або листям, і чай подають за бажанням. А ще треба було спати без матраса. Я спав на трикутниках, якими ми покривало на ліжках рівняли.
Ми теж думали якісь свої традиції вигадати, але якось не вийшло.

Армійський фольклор
В’ячеслав Шевченко, голова Кіровоградського обласного осередку Всеукраїнської федерації Фрі-Файту та контактних єдиноборств. 1997-1999 роки служби. Автобат.м. Одеса. Усі віршики передавалися стабільно. Навіть якщо дівчина кинула солдата, там цілий ритуал був. Я вважаю, що це дуже правильно, психологічно важливо, навіть у такі моменти сержанти, які ображали тебе до цього, підтримують.. Я сам якось хлопця з петлі витягав. Там коротше спочатку вірші дуже образливі в сторону дівчини, потім начищається сапог, ставиться на білий аркуш, робиться слід і відправляється дівчині в листі. Ну типу: «І йди собі!», а солдата ж запевняли, що він кращий, що не остання і т.п.

Богдан Березобальський, студент. 2012-2013 роки служби. 249-й окремий полк радіоелектронної боротьби. м. Київ. В армії сварять не за те, що взяв, а за те, що спалився. Це навіть старшина нам пояснював.
Роман Бойко, кошовий отаман кіровоградського коша Українського дитячо-юнацького товариства "СІЧ". 2006-2007 роки служби. 3-й полк військової розвідки. Як тільки солдати не виїжали на полігони, не були вморені, то все це починало вилазить.

Выше нас только звезды, круче нас только горы.
Хто в армії служив, той в цирку не сміється.

Інтерв’юер дякує усім своїм співрозмовникам за каву і чай, цінну інформацію й величезне полотно для написання матеріалу. А усіх чоловіків, які у своєму житті встигли пережити армійський статут та «дєдушкин каприз», вітає зі святом - з Днем Збройних Сил України.

Світлана Дубина
Фото із соціальних мереж

 

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити