На Кіровоградщині працює інтернат з унікальним обладнанням і спеціалістами

Опубліковано . в Суспільство

Кількість переглядів - 1128

Чомусь здавна склався стереотип, що інтернат для дитини — ніби в’язниця чи колонія. «Не слухатимешся — віддамо в інтернат» — це чи не найстрашніша погроза непосидючим малюкам, яку можна почути від мам і тат.
Але батьки, які так виховують своїх чад, схоже, ніколи не бували в таких закладах, як Світловодська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат І—ІІІ ступенів №1 для дітей зі зниженим зором, складними вадами розвитку (зору в поєднанні з розумовими вадами), а також тяжкими порушеннями мовлення. Заклад повністю ламає стереотипи кожного, хто ступає на його поріг.
У школі все незвичайне: навчальний процес, режим роботи, обладнання... Навіть стосунки між вихованцями та вчителями. Бо тут дітей не лише навчають, а й лікують. Бо тут вони фактично мають другу, а дехто — й першу домівку.

Школа діє з 1959 року. А з 1 вересня 2011-го заклад виконує функції реабілітаційного центру: тут надають освітні послуги дітям з вадами зору, слуху й тяжкими порушеннями мовлення.

Сьогодні тут живе й навчається 131 дитина, 29 із них — інваліди.

Як воно — жити й навчатися в інтернаті? Особливо дітям, яких доля обділила безтурботним дитинством, які не можуть бачити всіх барв світу, висловитися зрозуміло для інших, і, власне, сприймають світ по-іншому.
У звичайній школі такі «особливі» діти приречені носити тавро неповноцінності. А тут їм вселяють віру в себе, допомагають боротися з вадами розвитку, ведуть не лише дорогою знань, а й дорогою життя, дорогою добра і милосердя.

І це відчувається у всьому: в усміхнених обличчях дітей, у їх бажанні жити, як усі, навчатися й розвиватися. Особливо це підтверджують творчі роботи вихованців.

Фойє, навчальні приміщення, сходові марші, житлові кімнати прикрашені унікальними виробами, справжніми дитячими шедеврами — малюнками, аплікаціями, роботами в техніці квілінгу, вишивками тощо. З першого погляду важко повірити, що їх виконали діти з фізичними вадами, зі слабким зором.

Повернути до повноцінного життя
Понад 10 років інтернат очолює Антоніна Ткач. Саме завдяки її вмілому керівництву він став сучасним спеціалізованим закладом з міцною навчально-технічною базою, гарними умовами для навчання та проживання дітей, оснащеним сучасною лікувально-профілактичною апаратурою.

— Цивілізоване суспільство визнає людину найвищою цінністю, а його пріоритетна мета — спрямувати зусилля і ресурси на всебічний розвиток людини як особистості, — нагадує керівник закладу. — У тому числі й розвиток особистості з фізичними, сенсорними чи розумовими вадами. Та такий розвиток неможливий без створення спеціальних умов для реабілітації, адаптації та інтеграції людей з інвалідністю у повноцінне суспільство. У нашій державі такі умови забезпечує мережа спеціальних установ, які перебувають на повному державному утриманні. В інтернаті діє дев’ять гуртків. Створювалися вони з урахуванням побажань дітей, їх вмінь і творчих здібностей.
Головною метою роботи колективу директор називає оздоровчу та соціальну реабілітацію дітей.
З кожним вихованцем в інтернаті проводять індивідуальну роботу. І навчальну, і оздоровчу. Тому класи в такій особливій школі теж особливі — малочислені.
Для кожної дитини розроблено програму реабілітації, навчальний процес ведеться паралельно з лікувальним. Двічі на рік діти проходять медогляд та отримують нові рекомендації щодо їх подальшої фізичної реабілітації.

Унікальне обладнання
У закладі пишаються тим, що мають дорогу апаратуру (лазерні сканери, апарат для масажу очей) та комп’ютерне обладнання, комп’ютерні програми для корекції зору. Всіх дітей, зір яких потребує оптичної корекції, забезпечено окулярами, а під час навчально-виховного процесу вони мають змогу користуватися лінзами, лупами різних модифікацій та спеціальним офтальмологічним обладнанням.

Задля забезпечення фізичної реабілітації дітей з особливими потребами максимально використовуються можливості занять та шкільного лікувально-оздоровчого комплексу (тренажерний зал, сенсорна кімната та інші). А за загальнофізичний розвиток вихованців відповідає штатний інструктор з фізичної культури та спорту, який проводить з ними спортивно-оздоровчу роботу в позаурочний час та у вихідні дні.

Усі учні закладу охоплені безплатним п’ятиразовим харчуванням, яке теж є особливим. Меню має посилену вітамінізацію, погоджене з районною санітарно-епідеміологічною станцією.

В інтернаті функціонують комп’ютерний клас, лінгафонний кабінет. Під час уроків активно використовуються мультимедійні дошки та проектори з урахуванням фізичних особливостей та можливостей дітей. Учнів забезпечено канцелярським приладдям, підручниками, шкільною формою, взуттям та засобами гігієни.
За словами директора, у 2014—2015 навчальному році в закладі матимуть змогу навчатися діти з повною відсутністю зору. Це — надзвичайна відповідальність для колективу, але великий шанс для таких дітей.

І наостанок — найголовніше
Далеко не кожна звичайна школа може похвалитися такою теплою та затишною, майже домашньою атмосферою. Руками вчителів і учнів в інтернаті створено кабінет народознавства, рушникову кімнату, куточки з історії закладу. Кожен поверх і деякі класи обладнано зонами відпочинку, є зимовий сад, ігрові кімнати.
Цьогоріч з нагоди Міжнародного дня інваліда в інтернаті поставили казку «Снігова королева» в сучасній інтерпретації. Ще до початку святкового дійства в закладі панувала святкова суєта — діти перевдягалися в казкових героїв, усі поспішали до актової зали. Завершилося свято у їдальні, де дружна шкільна сім’я посмакувала величезним пирогом.

«Я люблю своїх учителів!»
Дев’ятикласниця Женя, одна з ведучих свята, не має родини, тож мешкає в інтернаті з 2004 року. У дівчини — тяжка вада зору, щоб подолати її, вона вже перенесла операцію. Проте навіть такі життєві випробування не стали на заваді розвитку її творчих здібностей, особливо до малювання. Женя займається у шкільній студії образотворчого мистецтва. Неодноразово брала участь у всеукраїнських конкурсах малюнків: «Зір, затриманий в долонях» (Львів), «Безпека дорожнього руху — це життя», «Міліція очима дітей», «Є права у нас із вами» (Кіровоград). Роботи юної художниці неодноразово друкувалися у всеукраїнському літературно-художньому журналі «Щедрик-Ведрик».

— Я люблю свою школу, вчителів, — ділиться Женя Бірса найпотаємнішим, — та з острахом думаю, що невдовзі доведеться залишати ці затишні стіни. Адже саме вони дали мені впевненість у тому, що надалі я влаштую свою долю, матиму улюблену професію, а найголовніше — бачитиму...
Світловодськ — Кіровоград.

Женя Бірса біля однієї зі своїх робіт — на стінах інтернату.
Фото Руслани СОРОКИ.

За матеріалом "Голосу України"

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити