Люди кіровоградського Євромайдану: історії тих, хто його творив. Частина 2(ФОТО)

Опубліковано . в Суспільство

Кількість переглядів - 1496

"Гречка" продовжує цикл історій тий, хто творив кіровоградський Євромайдан впродовж вже більше як 100 днів його існування. Цього разу ми пропонуємо підбірку жіночих історій та спогадів.

Зоя Лебідь, журналіст, співорганізатор кіровоградського Євромайдану, делегат від Кіровограда на Форумі Євромайданів у Харкові, Одесі.

- Питання «виходити чи ні на Майдан?» для мене не стояло. Звичайно ж, іти.

Ці три місяці запам’яталися нашими найкращими у світі людьми та самоорганізацією. За кілька днів малознайомі між собою люди з різних середовищ організували відправку людей на Київ, збір коштів, речей, пізніше – ліків. Почали проводити у Кіровограді щоденні акції, які потрібно було забезпечувати апаратурою, охороною, проводити фото та відео фіксацію, підтримувати інформаційно та організаційно. Все це і ще купу всього щоденним волонтерством забезпечували студенти, активісти, громадські діячі, журналісти. Закидаючи навчання, дім чи роботу, допомагали Майдану…

 Окрім того, потрібен був правовий захист, адже з перших днів були судові заборони на проведення акцій, пізніше - відкрито адміністративні та кримінальні справи проти 16 активістів, почалися обшуки, допити, арешти. І тут активно підтримали Майдан кілька кіровоградських адвокатів. Зрозуміло, що тепер саме їх я вважаю найкращими. Ну найсміливішими це точно).

Як жінці, то найбільше запам’яталися емоційні моменти – сльози і скорбота за загиблими. Здається,що це тепер десь в глибині залишиться на все життя. І те, як з дня в день людей катували, били, в них стріляли, а вони стояли і стоять. І вже не відступлять, не зрадять. В якийсь момент я зрозуміла як мені шалено пощастило - адже я, виявляється,  живу в час героїв, в час мужніх, сміливих та самовідданих людей.

Марина Єгорова, активістка й головний піаніст Євромайдану у Кіровограді.

- Где-то после 22 января стараюсь не пропускать Виче, Майдан. Более активно себя проявила в акции "Революционное пианино". Почему? Что побудило?- события в Киеве побудили оторваться просто от монитора и присоединить свой голос к голосу народа. Плакат в руках Нигояна Сергея: "Голосом народа говорить Бог!" Смерть Сергея  Нигояна, его голос, читающий Шевченко : "Борітеся - поборете! Вам Бог помагає".

Я, человек верующий, знаю, что " владычествующий над людьми будет праведен, владычествуя в страхе Божьем" (2 Царств 23:3) и знаю, чью сторону в этом противоборстве занимает Бог. Ни разу не пожалела о своем выборе. Простите, что не раньше.

В моем окружении меня поддержали. Поддержали сотрудники (бюджетники!!!). Дочь, друзья рядом на Майдане. Друзей не только не потеряла, но и приобрела. А родственикам из России, Амурский край пытаюсь вещать правду из "горячей точки". Смотрела на днях "Поединок" Жириновского с Бузиной ( обое "рябое"), так там Жириновский грозится, что вывезет всех желающих товарными вагонами рейсом Майдан - Магадан. Когда - то такое в нашей семье уже было. Родителей моей бабушки, Лиды Бурлаченко, и еще 7-ых детей вывезли в товарном вагоне с Кировоградской области с. Подлесное в Амурский край за то, что была одна корова... Несколько детей по дороге умерло.  Там кровь моих украинских предков смешалась с русской. Моя мама русская - Горбунова, живет сейчас в деревне Тюменской области, и вот я... понимаю, что главное - не на каком ты языке говоришь... У нас говорят - людяність, гідність. Кстати, сейчас русская миграционная служба тоже "зазывает" заселять те регионы России,- Благовещенск, Магадан.... Пусть уж лучше януковичи туда едут...

Конечно, невозможно забыть кадры гибели нашего Виктора Чмиленко. Не могу спокойно слушать песню "Пливе кача"- реквием по Небесной Сотне. С уважением отношусь к священникам, которые были на барикадах в центре Киева. Кому честь - тому честь! Михайловский собор принял и укрыл людей! Не могу смотреть без слез на бабушку кировоградского майдана, которая жертвует деньги, явно не лишние, хлопцям, погиблим и живым. Пишаюсь чоловіками, котрі стоять в черги до військоматів. Пишаюсь вами, громадяни України!

Зміни? - Ніколи не думала, що зараз буду таким патріотично налаштованим суб'єктом. В цьому році я дізналася, що люблю Україну!
З  любов'ю, росіянка, народжена в Україні

Олександра Панченко, активістка й волонтер кіровоградського Євромайдану. На Майданах провела 100 днів.

- Україна має бути європейською державою. З такими переконаннями і бажаннями жити в нормальній країні я вийшла тоді на Євромайдан.

Оскільки спочатку це були мирні мітинги, то за те, що я ходила на наш Майдан, мене ніхто не засуджував, в принципі ніяк не реагували. А коли вже почалися розгони, у Кіровограді були репресії і переслідування, найбільше хвилювалася мама, яка ще й в іншому місті живе.  Вона постійно говорила, щоб я нікуди не ходила, що вона ж мене берегла, виховувала, але я сказала: "Хтось же ж має виходити? Якщо хтось один не вийде, то вже буде менше. А потрібно, щоб було багато людей".

А от студенти кіровоградські мене дуже вразили. Кожна людина хоче змін, але навіть коли почалися страшні події на Євромайдані, то студенти продовжували здавати спокійно собі сесію, байдуже якось до того всього ставитись. Типу мене ніхто не чіпає, є гроші на маршрутку, то й добре. І коли організовувалися студентські мітинги під стінами педуніверситету, студенти якщо і приєднувалися, то все одно надовго не залишалися. А от з боку викладачів навпаки відчувалася якась підтримка, вони розділяли мої погляди, більшість викладачів з мого факультету навіть стояли на кіровоградському Майдані.

На Євромайдані чомусь найбільше запам'ятались емоційні моменти. Пам'ятаю так холодно було, випав мокрий такий перший сніг, коли ми стояли на площі Героїв Майдану, тоді ще Кірова. До мене тоді позаду підійшла бабця, обійняла і почала розтирати руки, плечі. Запитала чи холодно і сказала, що одігріє мене. Я її не знала. Вона після того так і стояла, обійнявши мене. Був ще дядько якийсь. Він теж проходив по площі, підійшов до нас, дістав із кишені барбарисок і каже: "Дівчата, тримайте!" Якісь барбариски, карамельки, хто їх там дуже любить, але так приємно стало на душі.

А ось вже в кінці лютого десь мене один дідулька вразив. Я перев'язувала стрічками самооборону, а він стоїть поруч, такий маленький, нижчий за мене навіть, худенький з прапором на плечах, і каже: "В'яжи". Я ж йому стала пояснювати, що це не просто стрічки, що ми їх лише самооборонцям чіпляємо, а він мені: "І так немає кому захищать Україну. А тебе хто захистить, як не я?" Аж до сліз мене мало не довів...

Завдяки Євромайдану в мене з'явилося дуже багато знайомих, друзів . Ми на площу ходили ніби з дому додому, там така атмосфера єдності приємна.

Спілкувалась Світлана Дубина

Фото з архівів "Гречки"

 

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити