Хабарі і "подяки" як прояв жлобства

Опубліковано . в Суспільство

Кількість переглядів - 2048

У вересні світ побачила прозова антологія «Жлобологія». У ній українські митці, переважно письменники і журналісти, намагаються пояснити, що у їх понятті означає жлобство, чому воно виникло і в чому проявляється. Така собі міні-філософсько-соціальнопсихологічна праця. Переказувати книгу немає сенсу, але основний посил – жлобство живе у нас самих і його викорінити можемо тільки ми.
У зв’язку з подіями у країні, закликам до люстрації у інтернеті з’явився ще один заклик: я не даю і не беру хабарів.
Щоразу збираючись до «собезу» бабуся старається купити шоколадку, аби віддати її «дєвочкам», що оформляють документи. Коли я її питаю, для чого це – пояснити вона не може. Намагаюсь вивідати, чи хоче вона зробити якусь незаконну довідку – звісно ні, чи просить її зробити швидше чи поза чергою – та ясно що ні, чи працівниці роблять якусь роботу, яка не входить у їх посадові обов’язки – знову ні. Зрештою питаю. Може оті «дєвочки» без шоколадки відмовляються роботу свою робити чи вимагають злощасні солодощі? Ні і знову ні. Але, звісно, від шоколадки ніхто не відмовиться. Для чого ці реверанси? «Ну та така оце ж дурна звичка» - пояснює бабця.

Наступним пунктом виступає медицина і освіта. Оминемо хабарництво в чистому вигляді, коли людина дає гроші посадовій особі за певну незаконну послугу (платить за безпідставний лікарняний, або купує оцінку на іспиті). Тут є спеціальна форма, яку називають «подяки». Щороку студенти-випускники «дякують рідному деканату і кафедрі» скидаючись на речі реально потрібні: оргтехніку, або ж хороші книги, словом на те, що вуз мав би купити сам. Частина батьків студентів переконує, «ну а що робити, раз держава на то грошей не дає,а воно треба». Так держава ніколи і не дасть! Вироблена ж блискуча система «доїти» вдячних студентів. Дякувати прийнято і керівникам дипломних робіт, хоч би якимось чаєм-кавою-цукерками, якщо не хочеш розкошелитись на парфуми, сувеніри чи те, що замовлять. У школах «дякувати» доводиться частіше, але з меншими витратами. Хоча, якщо вам пощастило віддати дитину у модну школу, то тут між батьками точиться майже соцзмагання під назвою «хто підмаже краще». Будемо вважати, що один відсоток студентів-учнів щиро вдячний, викладачу або вчитель здійснив якусь нереальну допомогу, чи просто є неймовірним педагогом і йому хочеться подякувати. 99 же матюкаються крізь зуби але тягнуть пакунки, бо «так прийнято», хоча жоден викладач того не вимагав. Як і не вимагав лікар подяки за лікування, операцію, пологи, але не відмовляються, адже дареному коню в зуби не глядять, та і для чого, якщо лікарі переконані – людина принесла щиро. (Шановні лікарі, які приймають «подяки», задумайтесь, невже родині людині, аж так немає куди діти 100-200 гривень? Вам звісно вдячні за порятунок життя, але хіба кожна вдячність вимірюється у грошовому еквіваленті? Так, люди пропонують самі, але, повірте, мають і набагато ближчих людей, з якими залюбки розділять коробку солодощів та ще й добрим словом згадають вас.) Пацієнти ж, виписавшись і зібравши родину за столом зазвичай обраховують ціну здоров’я, те що безкоштовної медицини як у «совєцькому союзі» вже нема, лікарі вже не ті і тому подібне. До речі, приклад уже подали лікарі однієї з київських стоматполіклінік. Відсутній ремонт, який медперсоналу пропонували робити за власний кошт. Старезна медтехніка, витратні матеріали, що купувались самими лікарями, а при цьому щоденні побори «згори» (Кіровограду такі випадки теж знайомі і ми про них писали). Колектив дружно відмовився платити данину, а відповідно і брати зайву копійку з пацієнтів.

Якось ще в 90-ті роки моєму дядькові довелось перетинати кордон з Чехією. Там його зупинив митник, перевірив документи і виявивши якісь огріхи виписав штраф. Та сума для заробітчанина-українця була аж надто велика, і вирішив він дати половину «на лапа» черговому. Такого сорому, згадує, тоді набрався, що запам’ятав на усе життя. «Як, я візьму у вас оцей хабар і гроші не потраплять до державного бюджету? Що ви мені пропонуєте. У мене дитина вчиться у державному садку, я отримую зарплату від держави. Це ви мені державу обікрасти пропонуєте?». Врешті решт, митник взяв найменший можливий у цьому випадку штраф, видав квитанцію і відпустив бідаку.

Проте, аби викорінити хабарництво варто запам’ятати правило «я не беру і не даю хабарів». Майте терпіння, власну позицію і сумнівно, що хтось вимагатиме з вас зайву копійчину, тож і самому спокушати долю не варто. Навчаймося жити по-совісті.

Анастасія Дзюбак

За матеріалом "Нової газети"

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити