Люди кіровоградського Євромайдану: історії тих, хто його творив. Частина 3

Опубліковано . в Суспільство

Кількість переглядів - 1023

 

"Гречка" продовжує писати про людей, які брали активну участь у кіровоградському Євромайдані. У цій частині пропонуємо дізнатися про тих, хто координував допомогу Кіровоградського Євромайдану – Київському.

 

Наталія Вельгун, член Ради Кіровоградського Євромайдану. Більшість з тих, хто їхав у ці місяці на Київ, добре знає цю жінку. Адже саме вона координувала пасажирів та водіїв і забезпечувала їхній зв’язок з Київським Майданом.

Вважаю, що неправильно запитувати: «Що спонукало Вас вийти на Майдан?». Навпаки, мене дивують ті люди, які не вийшли на Майдан, які не прагнули змін, за мовчазної згоди яких відбувалися трагічні події. Для мене не було питанням, чи повинна я стати учасником цього, не думала, як до цього поставляться рідні та знайомі, не думала про збереження робочого місця. Моя сім’я мене не просто підтримала, а й стала активним учасником змін у країні, а щодо знайомих та друзів – революція виявилась тестом для них. На робочому місці, у школі, деякі проблеми були. Дуже прикро, що освіту в місті та області очолювали та ще продовжують це робити люди, які не мають власної позиції та думають лише про збереження «крісла».

Склалося так, що я координувала поїздки до Києва. Коли відбувалось перше Віче, Зоя Лебідь запропонувала: «Можете взяти списки людей, які бажають їхати до Києва та водіїв, які готові відвезти, зателефонувати їм і домовитись про час від’їзду?» З того моменту я відповідала за цю ділянку роботи. Люди, які возили людей до Києва, ризикували власними авто, бізнесом, сім’ями, адже бандитська влада діяла бандитськими методами. Усі, з ким ми працювали, возили людей не на комерційних умовах, а отримували мінімум грошей на заправку авто. Дехто це робив за власний кошт, я лише координувала пункти збору та бажаючих поїхати. Гроші, продукти, одяг, ліки – так підтримували ті, хто не міг поїхати до Києва. Про такий рівень самопожертви я знала лише з літератури та кіно, в житті з таким зустрілася вперше. Пенсіонери віддавали частину пенсії – я бачила цього дідуся, який плакав, щоразу, коли приходив. Певно, що багато хто з нас пережив відчуття щастя за те, що ми є частинкою цього народу.

Спочатку Майдан Незалежності в Києві та площа ім. Кірова в Кіровограді для мене були символами свободи. Ми знаємо, що за барикадами в Києві можна було почуватися в цілковитій безпеці. Таким же островом Свободи в Кіровограді стала центральна площа. Я знала, що ніякі обставини не змусили би мене звідти піти. Відтепер це місце є для мене особливим.

Після кожного візиту на Київський Майдан було купа вражень. Проте особливі відчуття лишились після участі в акції «Чужих дітей не буває". Захоплення та гордість викликали хлопці в камуфляжному одязі із замурзаними та замученими обличчями, чорними від попелу руками, проте чесними, відвертими, повними віри в перемогу, очима. Вони притримували нас, щоб ми не впали, коли пробирались через барикади. І саме в ті хвилини я пригадала вислів про втрачене покоління молоді. Там, на барикадах, я зрозуміла, що ці слова не мають підґрунтя, наразі маємо сміливу, розумну, віддану загальнонаціональній справі, молодь. Певно, що їм ніхто не давав наказу нам подавати руки. Проте вони стали ланцюжком і, як найдорожчих для них людей, жінок із надписами на одязі «мама», проводили до безпечного місця пересування. Зізнаюсь, було бажання торкнутися кожної долоні і певно, дотик до цих рук я запам’ятаю назавжди. Ці хлопці є символом епохи і гордістю народу. Батьки, які виховали таких дітей, в повній мірі виконали свій обов’язок перед суспільством.

Безперечно, що в моїй пам’яті назавжди залишиться Небесна Сотня. За цією назвою – невимовний біль кожної постраждалої родини. Тому вважаю, що в кожному місті, селі мають бути названі площі та вулиці іменами загиблих. Мусимо пам’ятати про героїв щодня, щогодини, щохвилини.

Насправді, за цей період в особистому плані я здобула набагато більше, ніж за десять років. Тепер по-іншому я розумію, що таке «свобода», «дружба», робота в команді. Я знайшла багатьох однодумців – нас зібрав Майдан. До цього часу ми жили й діяли розрізнено, поодинці. Тепер ми – разом, і це відкрило нам шлях до перемоги.

Віталій Коваль, член Ради Кіровоградського Євромайдану, координатор в області руху «ДАІ не ДАЙ»

Вже з першого ж дня після розгону студентів на Майдані я був у Києві, стояв в охороні. Коли почали люди організовуватися у Кіровограді, тоді долучився до координації Євромайдану у нашому місті - збирав речі, харчі і возив їх у Київ.

До підтримки Майдану спонукала вся несправедливість влади по відношенню до людей: непідписання угоди з ЄС, розгони студентів, - це все накопичувалося і потім просто виплюхнулося. В організації "ДАІ не ДАЙ" ми з хлопцями постійно виявляли якісь порушення у роботі ДАІшників, потім зверталися до прокуратури, керівництва ДАІ, в суди - і усюди програвали, пролітали, а порушники виявлялися правими. От уся ця несправедливість вона і стала для мене поштовхом вийти на Євромайдан.

Реакція на мою участь у Євромайдані була у всіх різна: одні підтримували, іншим було або байдуже, або цікаво - що з того всього вийде, мовляв "Ну і чого ви там доб'єтеся, якщо будете стояти?". А були і такі, які серйозно підтримували тодішню владу …

Мабуть, найбільше запам'ятається ось ця самоорганізація людей. Пам'ятаю мільйонну ходу Києвом, як люди захопили КМДА, Будинок профспілок - тоді трьох отих опозиціонерів ще не було, люди зібралися самі. Людей об'єднав спротив проти влади, а не опозиція. Хоча потім на Банковій вони говорили "МИ зайняли"...

А Кіровоград запам'ятався більше в емоційному плані. Десь у січні на одній із зустрічей Євромайдану, після того як я виступив , до мене підійшла бабця і питає: "А ви гімн України знаєте?" Я відповів що знаю, а вона мені: "А напишіть мені, будь ласка?! Мені так соромно, бо я не знаю, а просто стою рота відкриваю". Отак посеред площі писав їй на аркуші текст гімну.

Євромайдан змінив усе в моєму житті, усе моє світосприйняття. Шкода, що політики, які прийшли до влади, роблять все ось так. Якщо продовжуватимуть у тому ж дусі, люди знову піднімуться на Майдан і я готовий іти туди разом з усіма.

Інга Дудник, член Ради Кіровоградського Євромайдану, правозахисник

Мій вихід на Євромайдан був логічним - я очолюю правозахисну організацію і те, що відбулося 30 грудня, було абсолютно понад усі норми права і моралі, це нікого не могло залишити байдужим. Моя участь у Євромайдані була фіксацією моєї громадянської позиції: я ніколи не жалувала ту владу. На Кіровоградському Євромайдані я займалася більше аналітичною роботою, брала участь у генерації ідей, плануванні якихось моментів.

Рідні переживали, особливо мама, але уся сім'я - і діти, і чоловік - усі підтримували. Мої знайомі, я маю на увазі нашу правозахисну спільноту, на Майдані у Києві навіть ночували, незважаючи на те, що вони самі кияни. Загалом мене усі підтримували, якогось негативу чи ворожнечі не відчувалося.

На жаль, Євромайдан запам'ятається більше скорботним. Після усіх подій коли я потрапила до Києва, на вулицю Героїв Майдану, колишню Інститутську, то й досі не можу дійти до тями. Там кожен камінець просякнутий скорботою, я взагалі не можу уявити що люди відчували, коли там усе горіло й палало. Усе обгоріле, обкопчене: фасади, пам'ятники, фонтани... Це перекрило всю решту подій! Це, мабуть, із тієї серії, що буду помирати, але це все пам'ятатиму.

В мене бабуся пережила війну. Підняла двох дочок, одна з яких моя мама, дала їм вищу освіту. Бабуся мені завжди казала: "Ось ми пережили війну, відбудували країну. Ваше покоління не таке, воно не знає нічого подібного!". Потім я чула, що молодь сьогоднішня не така, крім комп'ютерних ігор, розваг нічого більше не хоче. А на Майдані я побачила, що є все ж таки у нас молодь, покоління, яке виросло і готове захищати, змінювати й відновлювати свою країну. Я цим дуже пишаюсь.

Спілкувалась Світлана Дубина
Фото з архівів "Гречки"

 

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити