Лекція Юрія Андруховича про свою першу любов - Антонича (ВІДЕО)

Опубліковано . в Відео

Кількість переглядів - 2775

Є люди, які досягли того визнання, коли вже немає значення, що вони проводять – повні зали збираються самі собою. Нині проходить вільний лекторій «Історія літератури в авторах і текстах». Організатор – «Культурний проект». Одні відомі українські письменники розповідають про інших відомих українських письменників. Дві з таких лекцій прочитав Юрій Андрухович. Першу - про Богдана-Ігоря Антонича. Актова зала у червоному корпусі університету імені Шевченка переповнена. Дівчина у групі тих, кому сидячих місць не дісталося, каже: «Андрухович, все заради тебе».

Сам Юрій зізнався: «Мені вдалося вперше в житті потрапити в ці стіни. Можна сприймати як своєрідний символ. Саме в ці дні, навпроти пам’ятника Тарасові Шевченку».

Далі – мій малосистемний тезовий виклад того, що зафіксувала із лекції. Для тих, хто хоче почути все від перших уст, відео нижче.

Публікую це як нотатник, швидше для того, аби краще самій це все опрацювати і сприйняти. Текст подаю переважно від Юрія. Але не без моєї трансформації (тож точність занотованого не обіцяю).

Перша любов Андруховича

Богдан-Ігор Антонич для мене постать, про яку кажуть не просто «улюблений поет», а «перша любов у поезії». Мені було років 16, коли трапилася перша в житті зустріч з людиною із цим подвійним ім’ям. Батько поета свого часу змінив прізвище із Кіт на Антонич. Він був служителем церкви, тож справжнє прізвище могло викликати непоштиві асоціації.

Де у другій половині 70-х можна було натрапити на Антонича? У самвидаві або в іноземних друкованих джерелах.

У ранніх 60-х серед молоді Львова з’явився своєрідний його культ. Це була перша хвиля засвоєння Антонича. Піком цього стала добротно підготована книжка «Пісня про незнищенність матерії». Упорядник й автор передмови – Павличко. Книга була зодягнута в чорну суперобкладинку, тож із часом її стали називати «чорною Біблією» чи «чорною книгою».

Далі була ідеологічна реакція, часткове замовчування. У другій половині 80-х Антонич повернувся в Україну. Маю надію, назавжди.

На 22-му році життя вийшла збірка «Привітання життя».

Після закінчення університету отримує від Польської республіки пропозицію стипендії в Софії. Проте ввічливо відмовляється від наукової кар’єри. Бере на себе обов’язок улаштувати існування, проживши на творчі заробітки. Активно співпрацює із багатьма періодичними виданнями. Публікується у часописах абсолютно різного спрямування. Поривав же з редакціями, де намагалися вчинити тиск на нього.

1934 – «Три перстені». За цю збірку отримав престижну премію у Львові імені Івана Франка. У цей час кожен його виступ викликає дискусії. Але все це – за межами Радянської України.

1936 – «Книга Лева». Тепер уже міжнародна нагорода від Андрея Шептицького (католицького спрямування).

На 1937-й – рік смерті Антонича – збірка «Зелена Євангелія» майже завершена. «Ротації» - в роботі.

Була також створена «Велика гармонія» - християнська теологічна збірка, яку сам автор не захотів публікувати.

Антонич у контексті епохи

Антонич народився у 1909 році, тож раннє дитинство пройшло уже під знаком неймовірного випробування. 1937 – рік смерті. На 28 році життя. Радянський контекст – не зовсім Антонича. Але все-таки набуває особливого символічного забарвлення. Мав слабке здоров’я. Помер через кілька днів після операції з видалення апендициту.

Антонич - одноліток Бандери.

Це була доба глобальних історичних катаклізмів, економічних потрясінь: люди живуть зі свідомістю, яка, з одного боку, поствоєнна, з іншого – передвоєнна.

У контексті «розстріляного Відродження» особливого значення набуває Західна Україна, яка була частиною інших держав. Специфіка Львова: з одного боку – відірваність, з іншого – причетність до Європи. Про все дізнаєшся у Львові. Книги надходили і з Радянської України. Антонич був захоплений Тичиною, Бажаном. При цьому Галичину не можна вважати повноцінною частиною Європи.

Антонич з’явився у такому середовищі, яке було цілком сприятливе і підготовлене до нього. Хоча він і підкреслює свою екзистенційну самотність: «…гірке вино поезії мушу пити сам».

Антонич і модернізм

Модернізм – рух, можливо, броунівський. Характеризується однією есенційною рисою – неприйняттям реальної, позитивістської дійсності. Звідси – прагнення творити дійсність паралельну.

У дисертації (Андрухович свого часу написав наукову роботу про Богдана-Ігоря Антонича) я намагався зрозуміти, чи був Антонич модерністом і якщо був, то наскільки. Зупинюся тільки на одному з рівнів, який говорить про модернізм, – ідейно-світоглядному. Риси:

Філософський ідеалізм. Наївне романтичне відчуття полярності, протиставлення земного і небесного. У збірці «Велика гармонія» є абсолют і він надзвичайно конкретний.

Прагнення екзистенційної повноти буття – переживання кожної секунди як особливого подарунку, як доторку.

Значну частину поезії становлять вірші про вірші. «Формула екстазу» - загалом цими словами можна охарактеризувати Антонича. Екстаза - одне з його центральних понять. А з іншого боку – раціоналізм, формула. І на цій суперечності тримається увесь Антонич.

Крім естетизму, виділимо ще одну ознаку – ірраціоналізм . Велика творчість родилася завжди з великих емоцій.

Біологізм: абсолютно первинною реальністю є життя. Від цього вітальність, особливий еротизм – краса еротичної емоції постає через оголеність еротичних процесів («Сад», «Епічний вечір»).

На останок – вірші «Дзвінкова пані» і «Дім за зорею», написані в 1936-му. (між їхнім написанням – три тижні, Антонич три тижні прожив в очікуванні продовження). Коли перечитую їх, розумію, що сталося так, як мало статися. Поет залишив дуже радісний заповіт із цього приводу, заповіт, що є «дім за зорею».

Містифікація

Шостий розділ «12 обручів» Юрія – містифікація про Антонича, яка відповідає правді, якщо мати на увазі його тексти. Про Антонича ж насправді розповідають, що про нього не було чого розповідати.

Існує версія, що Антонич жив і помер дівичем. Інша версія – що в нього було багато дівчат. Другу версію спростувати легше: через образ сором’язливої нудної людини, яка не може нікого зачарувати. Разом з тим, була наречена Оля, є вірші з присвятою їй.

І трохи езотерики

На зорі Андруховичевої знаменитості його друзі провели спіритичний сеанс. Вони викликали дух Антонича і запитали, чи подобається йому перша збірка Андруховича. Відповідь була – «ні».

За матеріалом "Гречаного блогу" Наталі Романюк

Сподобалася стаття?
Поділитися:

Коментарі  

 
0 # Доцент 14.02.2014, 17:47
за лекцію спасибі, але те, що Антонич міг сказати, що збірка Анруховича погана - брехня. записування текстів "згори" - це не ектсаза, екстаза - це занурювання и розчинення "вгорі," ну а за кохання Антонича взагалі було соромно чути. Андрухович його наче виправдовував. Андруховича не читав, але цікаво було б порявняти "кохання" цих обох.
Цитата
 
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв