Яка доля чекає "шахтарську" лікарню на Кіровоградщині?

Опубліковано . в Здоров'я

Кількість переглядів - 1352

 

Дивно, але навіть після відправлення до Міністерства охорони здоров’я листа голови Кіровоградської ОДА про недоцільність реорганізації Спеціализованної медико-санитарної частини №19 (ДЗ СМСЧ №19) відомої кіровоградцям як "шахтарська лікарня", й передачі його на баланс міста, окремі керманичі медичного закладу, всупереч здоровому глузду, продовжують вести діяльність, спрямовану на закриття її стаціонару і перехід під юрисдикцію міста.

 

Хоч як дивно, йдеться про колишнього головного лікаря ДЗ №19 (звільнено у зв’язку із закінченням дії контракту, який не продовжено Міністерством охорони здоров’я), нині — заступника головного лікаря з медичної частини Ольгу Семеняк.

«Семеняк О.І. працює в медсанчастині з 1980 року, — пише в листі до депутата обласної ради Р. Агліуліна голова профспілкового комітету ДЗ СМСЧ №19 Є. Дуда. — Тридцять три роки присвячено роботі в закладі. Починала дільничним лікарем-терапевтом, пройшла всі щаблі кар’єрного росту...». Тим паче, чому ж тоді людина, доля й покликання якої — лікувати людей, так активно виступає нині за «приведення у відповідність» структури медичного закладу, йдучи проти бажання тисяч хворих і знаючи, що після такого «приведення» подальше існування лікарні стає примарним.

До речі, Ольга Семеняк сама може стати жертвою «приведення у відповідність», згідно з яким під її безпосереднім керівництвом відбувалося скорочення і... скорочення в медичному закладі лікарняних ліжок. Насправді жінка сьогодні умовно безробітна. Бо, якщо вірити наказу МОЗ №33 від 23.02.2000 р. «Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров’я», а саме пункту 23, «посада заступника головного лікаря з медичної частини встановлюється в лікарні на 200 і більше ліжок». Але ж ліжок в лікарні, завдяки старанням керівництва, значно менше! Отже, такої посади в ДЗ СМСЧ №19 не може бути в принципі. Як кажуть — підписано міністром. У чому тоді справа? Може, наказ не чинний? А може, є хтось у галузі головніший за міністра, і той хтось узяв та й дозволив в часи повальної бюджетної економії фінансувати з державного бюджету одну окремо взяту посаду в окремому державному закладі?

Щоб прояснити ситуацію до кінця, кореспондент «Голосу України» попросив директора Інгульської шахти ДП «СхідГЗК», працівники якої закріплені за закладом, депутата Кіровоградської обласної ради Равіля Агліуліна висловити свою думку з приводу ситуації, що склалася в шахтарській лікарні.

Равіль Мінгаязович заявив однозначно: він, як і багато інших представників депутатського корпусу, бачить лише один напрям майбутнього розвитку лікарні — не лише її збереження, а й зміцнення та розширення. «Про це я розповів і начальнику управління охорони здоров’я ОДА Олегу Рибальченку, — зазначив під час розмови Р. Агліулін. — Той зі мною погодився. Більше того, за його словами, такої думки дотримується і заступник голови облдержадміністрації Галина Пастух. Сьогодні я не можу зрозуміти позицію головного лікаря і його заступника. Ці люди насамперед мали б робити все можливе для збереження і розширення закладу. Адже він не лише обслуговує великий контингент пацієнтів, в тому числі й працівників шахти, і дає роботу понад сотні їх колег, а й має унікальні напрацювання в лікуванні часто безнадійно хворих. Сюди їздять з усієї України, навіть із-за кордону. А те, що керівництво лікарні, всупереч здоровому глузду, веде політику його розвалу, не піддається жодній критиці. Вважаю, що управління має підшукати на керівні посади інші відповідні кандидатури, які б мали авторитет і повагу в медичних колах, бачили майбутнє закладу і дбали про його розвиток, та запропонувати їх на розгляд міністерства.

Нині ми розглядаємо ідею щодо можливості будівництва автомобільного мосту через річку Інгул. Це значно поліпшить транспортний зв’язок із лікарнею і в результаті дасть змогу перенаправити туди частину хворих, розвантаживши в такий спосіб інші лікувальні заклади Кіровограда. Наприклад, лікарню №1».

Тим часом і на новій посаді новий начмед, як може, «дбає» про долю лікарні і здоров’я населення. Лише один приклад. Громадянин України, житель Кіровограда, потрапив в ДТП на території сусідньої Миколаївської області, отримав перелом одинадцятого поперекового хребця. Був госпіталізований до лікарні міста Первомайська. Після того, як лікарі, констатуючи задовільний стан постраждалого, дозволили переїзд, попросився на лікування до профільної, розташованої поруч із місцем проживання, лікарні №19. Проте керівники відмовили йому. За словами родича потерпілого, аргументували своє рішення тим, що «це не зовсім наш профіль (!) та й узагалі нам не варто набирати хворих, бо ми скоро будемо закриватися». Однак у хірургічному відділенні лікарні були готові прийняти пацієнта...

Сьогодні багато рядових працівників лікарні з тих, хто категорично проти її реорганізації, як то кажуть, «не на камеру», скаржаться на переслідування з боку керівництва. Крім того, їм у приватних розмовах радять звільнятися, бо заклад «все одно закриємо».

Чому? Чому всупереч логіці, бажанню хворих і переважної більшості колективу, всупереч думці керівника профільної установи заступник головного лікаря продовжує вести політику знищення закладу й водночас подає свою кандидатуру на конкурс, щоб знову зайняти посаду його керівника?

За матеріалом "Голосу України"

 

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв