На Хрещатику стоять барикади і закриваються магазини (ВІДЕО)

Тож проголошення «Київської Народної Республіки» звелося до неофіційного Хресного Ходу на території Києво-Печерської Лаври. Священноначаліє після цього оголосило: благословення на захід не давалося ні Священним Синодом УПЦ, ні намісником чоловічого монастиря. Отже, недільні рухи тіла групи прихильників неіснуючої «КНР» носили виключно політичний характер.

Тривожний сигнал, проте,таки пролунав.

У ніч з понеділка на вівторок на Майдані запалахкотіло. Вогонь з однієї з найпотужніших барикад швидко перекинувся на довколишні намети. Загорівся навіть поставлений поруч водомет; його взимку розбили під час невдалої атаки “Беркута” і Рада Майдана вирішила залишити рештки автівки собі на згадку.

Природно, почалася паніка. Одні поспішали відкинути якомога далі складені автомобільні покришки, інші з усіх сил заважали людям знімати видовище на мобільні телефони. Чулися постріли з травматичної зброї (якою лякали стрімерів), декого з неслухняних навіть побили ногами.

Поки до місця пожежі (годинник показував 2.20) не без зусиль продиралися автомобілі Держслужби з надзвичайних ситуацій, – вигоріло чимало.

У Стольному ж Граді заговорили не стільки про необережність учасників протестної акції (ніч дійсно видалася прохолодна) або про сигнал до «збройного повстання», скільки про прозорий натяк комерсантів.

Їхні втрати за час зимової «революції гідності» і подальшого нічим не мотивованого перебування протестуючих маргіналів на головній вулиці мільйонного міста в точності ніхто не підраховував. Однак «виїзна» частина постійних жителів української столиці в ці червневі дні все частіше проводить паралелі між Хрещатиком, Прорізною, Грушевського – і центральними вулицями великих міст Кіпру в розпал кризи. Подібність виходить разюча: частина магазинів закрита, частина вже «спакували валізи».

Ресторани, перш вельми популярні у представників заможного та середнього класу, порожні. Справа в тому, що цей сегмент клієнтури «злачних місць» просто не привчений роз’їжджати в поїздах метро. Або залишати «залізну конячку» за два квартали до «точки», щоб наступні півгодини петляти між нагромадженнями наповнених чимось мішків, барикадами і десятками наметів.

Вкрай неприємний для влади розвиток подій на Донбасі, куди щодня доводиться направляти чималі фінансові та людські ресурси, теж не міг не вдарити по українському бізнесу. Оскільки основний його ресурс зосереджений в столиці, фінансові ділки, які вклали у свій час величезні гроші в оренду площі в центрі Києва, чекають не дочекаються зносу наметового містечка на площі Незалежності та на Хрещатику. А той тільки зміцнюється: мовляв, ви ж бачите, що коїться в Луганську з Донецьком, не приведи Господи, висадиться ворожий десант у Києві – і хто вас тоді рятуватиме?!
Кореспондентові «Гречки» вже не раз доводилося чути нарікання: мовляв, от якби у мера Віталія Кличка магазини, що належать його родині, розташовувалися не так на Володимирській, а на Хрещатику – давно б Майдан розігнав до чортів собачих.

Щось у цих міркуваннях, безумовно, справедливо. У 90-х роках, до моменту виділення екс-мером Олександром Омельченком «зоряним братам» відомого кварталу на перетині з вулицею Богдана Хмельницького, весь Хрещатик вже був «заброньовано». Можливо, Віталій Володимирович з Володимиром Володимировичем тоді і справді кусали лікті від досади; зате зараз їх бізнес, і без того успішний, завдяки географії опинився в привілейованому становищі.

«Старожили» ж, які завчасно встигли придбати суперкоштовну нерухомість і відселили кілька сотень сімей з уподобаних ними будівель, висловлюючись боксерською термінологією, перебувають у стані «гроггі».

Навесні на «просунутому» Майдані – на радість обвішаним фотоапаратами заїжджим туристам – з’явилися цілі «пасторальні» сектори. Тут і грядки, де вирощують екологічно чисту зелень (!!), і білизняні мотузки, на яких бовтаються чиїсь свежовипрані сорочки і штани. Кажуть, що в наметах, що перетворилися для багатьох у постійне житло, вже й діти народжуються.

Зрозуміло, круті орендарі, котрі вбухали чималі гроші в облаштування у підземних залах всіляких недешевих магазинів, розраховували зовсім не на жителів депресивних західноукраїнських регіонів. Єдине, що приваблює нині цю публіку на величезних просторах у відгалуженнях «труби» (так у Києві здавна прозвали підземний перехід під Майданом), – це вітрини з міцними напоями. У «холодне літо 14-го» їх вміст розходиться «на ура».

Інші ж продажі впали в три рази. Суми, запитувані за оренду, не “відбиваються”. Тому багаточисленні торгові точки їх господарі мають намір перенести до інших районів, подалі від центру. Не рятують і постійно оголошувані знижки на 70-80 відсотків.

Минулого тижня магазин вельми відомого американського бренду розіслав своїм клієнтам повідомлення: «Знижки на все – у зв’язку із закриттям магазину на Хрещатику». 21 липня цей «первісток», що розташувався було неподалік від «нійсправедливішого у світі» Печерського районного суду, накаже довго жити. На головній київській вулиці без орендаря виявляться цілих три поверхи! ..

Торгові точки звільняються і на найдорожчій торговій вулиці міста – Пасажі. З’їхав ювелірний магазин, на продаж виставлений бутік дитячого одягу.

Оскільки Хрещатик перестав бути «прогулянковою дистанцією» – все через ті ж злощасні намети – різко впала відвідуваність і тутешніх крутих ресторанів. Посидіти в них наважуються хіба що англомовні іноземці та нечисленні росіяни. Чи не єдиний позитив: курс російського рубля, який щоліта спускався до непристойно низької позначки, зараз просто-таки радує око. В обмінниках тих, хто пропонують рублі, зустрічають мало не з обіймами – притому що раніше під будь-яким приводом ухилялися від цієї елементарної операції. Причина чи то у «тимчасово чужому Криму» (куди влітку зазвичай підвозиться основна рублева маса), чи то це наша гривня так просіла.

… З ранку середи відновилося грунтовне прибирання отієї згорілої барикади побіля ЦУМа. Деякі з автошин продовжували диміти, хоч пожежні начебто загасили їх чи не за добу до цього. Різного сміття й мотлоху поназбиралося аж на 20-тонну вантажівку. І вона, як прогнозують самі комунальники, далеко не остання сьогодні.

Олег БАЗАК