Гречані блоги

Блоги небайдужих особистостей на інформаційному порталі Кіровоградщини "Гречка"

Андрій Мороз

Андрій Мороз




Андрій Мороз ще не створив свою біографію

Ще у студентські роки я почув цікаву думку від когось із викладачів: «Україна ‒ багатюща країна, але розкрадена»…

До чого веду. Останнім часом активно слідкую за новинами агросектору і помітив цікаву тенденцію: аграрії заробляють значно менше, ніж могли би: https://media.uagroup.ua/tabeleva-ob-pererabotke/ Так-так, на агросекторі і так тримається економіка нашої держави, ми збираємо рекордні врожаї і т.д., але експортуємо то ми сировину, а не готовий продукт. Що, на вашу думку, матиме вищу ціну: матеріал чи кінцевий, виготовлений із нього продукт?

...

Спорт − невід'ємна частина життя людини, її можливість бути сильною і здоровою, дисциплінованою та духовно багатою. Спорт виховуює людину, формує її світогляд, вподобання та переконання. Сьогодні спорт став ще й бізнесом. Велетенські кошти вкладаються у футбол, баскетбол, хокей, бокс тощо. Мабуть, у світі немає жодної людини, яка б не цікавилася певним видом спорту, не мала своїх кумирів, не слідкувала за їх виступами та професіональними здобутками. Запорукою того, що сьогодні спорт є бізнесом стала інформація та джерела, якими вона поширюється. Ці джерела − ЗМІ. Спортивні видання слідкують за змаганнями команд, окремих спортсменів, різноманітними чемпіонатами, кубками, турнірами, аналізують їх виступи, спілкуються зі спортсменами, після чого готують різноманітні передачі про них, пишуть журналістські матеріали тощо.
Саме завдяки ЗМІ (Інтернет, телебачення, радіомовлення, газетно-журнальні видання) люди сьогодні мають змогу не лише уважно слідкувати за виступами улюблених команд чи спортсменів, а й відвідувати спортивні заходи та споруди (стадіони, місця проведення турнірів), купувати різноманітну атрибутику (клубну символіку тощо), тим самим, грубо кажучи, збагачуючи цих самих спортсменів та команди. ЗМІ повідомляють про місця та час проведення турнірів, закликають людей приходити та підтримувати учасників змагань. Тому сьогодні існування спортивних медіа є важливим і для пересічного громадянина, який може слідкувати за улюбленим спортсменом, не маючи при цьому змоги наживо відвідувати його змагання, і для спортивних структур та функціонерів, які завдяки інформації запрошують на власну спортивну арену велику кількість людей, за допомогою яких збагачують свої бюджети.
Постає логічне питання: якщо ЗМІ є частиною успішного ведення бізнесу спортивного функціонера, то чому сьогодні спортивним виданням (особливо регіональним) приділяється так мало уваги? Причиною створення цього матеріалу стало зникнення з лиця землі єдиної спортивної газети Кіровоградщини "Спорт-Ревю". Наразі в нашій області не існує жодного спеціалізованого спортивного видання, яке б повністю висвітлювало спортивні новини регіону. За цією адресою (http://vk.com/club58690836#/club58690836) ви побачите створене ГОЛОСУВАННЯ, на яке вам необхідно дати відповідь: "Чи потрібне Кіровоградщині спортивне видання?". Не залишайтеся байдужими. Саме від вас залежить майбутнє кіровоградської спортивної журналістики!
Останнім власником газети "Спорт-Ревю" була Ірина Анатоліївна Саєнко (директор рекламного агентства «Антураж А», директор Кіровоградської регіональної торгово-промислової палати). Останнім редактором – Сергій Миколайович Пустовойченко. 
Два роки тому (у 2011 році) Ірина Саєнко викупила «Спорт-Ревю» в редактора «України-Центр» Юхима Мармера. До цього щотижневик «Спорт-Ревю» був додатком до «УЦ». Попри всі намагання Саєнко «розкрутити» видання, газета була збитковою. Існує декілька причин, через які це видання не приносило прибутку, а навпаки, – загнало свого власника в значні борги:
1. Відсутність стабільної матеріально-технічної бази (один власник не зміг повністю забезпечити редакцію всіма необхідними речами для успішного функціонування)
2. Газету недостатньо пропіарено серед читачів, відсутня її реклама на спортивних об’єктах – стадіонах, майданчиках тощо; відсутні посилання колег з інших ЗМІ.
3. Відсутній зв’язок з аудиторією – зустрічі з читачами, проведення різноманітних акцій тощо.
4. Остання і, певно, найголовніша проблема – відсутність ефективних структурних підрозділів видання, малий штат редакції. 
Сьогодні деякі регіональні ЗМІ не можуть дозволити собі тримати великий штат працівників. На практиці (як це було і в "Спорт-Ревю") одна-дві людини займаються "ліпленням" видання. Зрозуміло, крім редакційно-видавничих процесів такі працівники більше нічого не виконують для видання (які там піар та зв’язки з громадськістю?!). Це просто фізично неможливо. Причина такого ставлення вітчизняних газетних ЗМІ до власного іміджу проста і банальна – брак коштів. Звідси і неефективність видань, їхня збитковість (як і у «Спорт-Ревю») та робота за принципом «процес заради процесу».
Ірина Саєнко підпитувала газету незначними вкладаннями коштів (для підтримки принципу «процесу заради процесу»), тому й не дивно, що таке видання не приносило прибутку і було збитковим.
До закриття газети, проблем у «Спорт-Ревю» вистачало.
Першим і, мабуть, найважливішим недоліком для редакції був її обмежений бюджет, який не дозволяв реалізувати чимало ініціатив, які однозначно пішли б виданню на користь і покращили б його фінансову спроможність. Єдиним власником «Спорт-Ревю» була Ірина Саєнко, яка не могла дозволити собі вкладати в збиткову справу значні кошти і чекати невідому кількість часу задля можливого успіху (який міг і не прийти до газети через велику кількість причин). Хоча, треба сказати, що сьогодні багато редакцій переживають не найкращі фінансові часи. В нашій області деякі видання живуть переважно за виручені кошти з реклами та вкладань інвесторів. Мабуть, жодне видання не існувало б без інвесторів та спонсорів. 
В Європі така проблема вже досить давно не є актуальною. Зрозуміло, що існують комерційні та соціальні проекти. Для підтримки соціальних проектів (які не принесуть вкладникам прибутків) створюються концерни інвесторів (декілька власників), які вкладають у справу певні кошти (що заважало Ірині Анатоліївні створити такий концерн навколо «Спорт-Ревю»?!). Як то кажуть: «Гуртом і батька легко набити». Будь-який тип ЗМІ є комерційним проектом (навіть якщо ЗМІ є збитковими), оскільки за допомогою медіа якась людина, чи об’єкт, чи певна установа може прорекламувати себе, створити собі певний імідж, змусити про себе говорити. Маючи соціальну значимість у суспільстві, будучи впізнаваною персоною, людина стає дуже впливовою і частково може контролювати та керувати певними соціальними групами. Так чи інакше, таке положення принесе їй і матеріальне благополуччя. А починається все якраз із інформації, а точніше – із ЗМІ.
Спорт давно став бізнесом і в ньому також наявні значні грошові вливання. В спортивній спільноті ріст значимості та впливовості окремої людини нічим не відрізняється від росту таких же переваг в людини з будь-якої іншої сфери діяльності. Тут так само все починається з інформації, з медіа.
Зрозуміло, що підпорядковані чиємусь гаманцю ЗМІ частково втрачають свободу слова (внутрішня цензура). Проте далеко не всі власники забороняють своїм виданням висвітлювати правду. Приміром, редакція програми «Про футбол», що працює на телеканалі 2+2 (канали 2+2, 1+1 частково спонсоруються Ігорем Коломойським – власником футбольного клубу «Дніпро» та цілої низки інших різноманітних українських установ) намагаються завжди всебічно та без всілякої заангажованості критикувати та аналізуюти діяльність усіх футбольних структур нашої країни, керівниками яких є зокрема й власники цих каналів (2+2 та 1+1). Тобто, редакція вільно може говорити про все, що цікавить громаду, для неї нема «закритих тем». Приклад «Про футболу» демонструє, що навіть в Україні можна знайти чесного та добросовісного інвестора, який, не зважаючи на сказане в його адресу своїми ж підлеглими, все ж таки надає їм право свободи слова. У нас таки демократична держава…
Гроші роблять в цьому світі все (чи майже все). У разі отримання міцної фінансової бази, в «Спорт-Ревю» чи в будь-якому іншому спортивному виданні в першу чергу треба буде змінити структуру редакції, розширити її склад та відділи, поділивши команду газети на два табори: редакційно-видавничий відділ (журналісти, редактори, коректори, верстальники) та організаційно-маркетинговий відділ (фінансовий менеджер, піар-менеджер тощо). В такому випадку перший відділ би повністю концентрував увагу на продукції (звідси – покращення змісту й форми видання, зростання цінності, цікавості та актуальності інформаційного наповнення), а другий би зосередився на зв’язках з аудиторією, «розкруткою» видання тощо. Коли кожен відповідає за щось одне – продуктивність та ефективність такої роботи збільшується вдвічі.
Звісно ж, не все так просто в цьому житті. На теорії завжди все чудово виходить, а от на практиці… Проте, наостанок зазначимо, що шляхи розвитку будь-якого типу ЗМІ (в тому числі й «Спорт-Ревю») все ж реально існують, їх можна втілити в життя (за правильної концепції, бажання і, звісно, фінансових вливань), інакше б у нашому світі не існувало б таких брендів як New York Nimes чи ВВС.
Можливо, газета "Спорт-Ревю" зникла назавжди. Що ж тоді заважає створити нове спортивне видання області типу "Спорт-Центр" (колись, до речі, такий спортивний сайт існував на Кіровоградщині) чи ще щось в такому дусі? Куди дивляться наші спортивні керівники? Як можна популяризувати спорт та здоровий спосіб життя серед населення, коли не існує ЗАСОБІВ (ЗМІ) цієї популяризації?

Автор: колишній журналіст "Спорт-Ревю" Андрій Мороз


 

Переглядів: 928 Коментарів: 2
Редакція не впливає на зміст блогів і не несе відповідальності за думку, яку висловлюють автори