Земля Мамаїв

Нариси та оповідання

Юрій Фоменко

Юрій Фоменко


Коли я народився була осінь. Жовтий лист падав на мокру землю. Запах осінніх трав лиш злегка нагадував їх ще нещодавно пишну велич. І серед тої осені пішов я по молодій отаві в життя. На північ ліс, а на південь степ. На північ до Холодного Яру, а на південь безкрайній херсонський степ. І я на тій межі, посеред хутора, між людей. Людей з великої літери, що жили своє життя достойно, маючи тяжко зароблений шматок хліба та чесну славу. Ходив з хутора за наукою, ходив до армії, пішов до міста долі шукать. Та повертався все одно. Повертався після навчання, військової служби, повертаюсь щоб знайти себе. Повертаюсь у своїх нарисах до людей, котрі мали своє місце в історії.

Щастя

Posted Автор: Створено: в Суспільство

    Шлях з Кодака понад Дніпром, повз острова Кодачок до Лоц-Кам’янки.  Назустріч мені рухаються два велосипедиста. Ще  далеко щоб їх детально розгледіти, але в їх рухові є відчуття чогось незвичайного. Зупинився. Пильно вдивлявся в  незвичність їх.
   Повагом, неспішно один поряд одним вони їдуть вулицею.   Про що могли говорити люди так неспішно рухаючись?  Про життя? Про Дніпро? Про мрії? Одне за одним змінюються запитання в моїх думках. Щось зачаровувало і не давало почати рух їм назустріч.
   Вони наблизились так, що  я вже міг розгледіти їх. Дві людини, одна доволі літнього віку, друга зрілого віку. Дві людини на шляху від Лоц-Кам’янки до Кодака. Ось вони порівнялись зі мною. Привітались і поїхали далі ведучи свою бесіду.

   Два велосипедиста на вечірній прогулянці. Син років за  п’ятдесят і батько далеко за сімдесят.

Переглядів: 3707 Коментарів: 0

Театральне дзекало

Posted Автор: Створено: в Культура


  Сон. Дивлюся в театральне дзеркало... Я чую кроки і скрип підмостків. Там у задзеркалі вистава. Не то в уяві, а не то уві сні. Там театральні образи грають акторів. Невже так може бути? Сон…
   У задзеркаллі минуле і майбутнє грає нам реальність. Ті персонажі, що з минулого і майбуття, грають акторів в нинішньому їх житті. Сон? А може ні?
   Театральне дзеркало, за ним стіна, а за стіною сцена… Хто режисер вистави? 

Соняхи війни

Posted Автор: Створено: в Суспільство

                                                                                                                               43 – му ОМПБ “Патріот”
   
    “Соняшники стояли німі і старі, наче їх, молодих, цього літа ніколи і не було. З води пахло кіньми, і в їхніх конячих загуслих слідах де-не-де одинокою білою несміливою цяткою доцвітав болотяний білець. Чорна роззорена земля лежала на спині і мовчала. Рябою латкою по ній скакала сорока, ніби комусь на згадку.”  (М.Вінграновський)
  
-          Неси, Миколо, бронежилети.
-          Скільки?
-          Багато.

9 травня

Posted Автор: Створено: в Суспільство

    Ранок 9 травня. В селі, біля пам'ятника загиблим воїнам у Другій світовій війні, вклонився і поклав квіти. В 1944 році мій дід після третього поранення під Кенігзбергом повернувся з війни. Його рідний брат загинув  в тих краях. Два рідних брата в піхоті пройшли Ржевський котел.    
    Ранок 9 травня. Там же в селі, біля памятника загиблим воїнам у Великій вітчизняній війні, покладав квіти бувший парторг колишнього колгоспу. Він оглядався - чи дивляться на нього односельчани, поправляв уже покладені квіти. Минулого року його піджак прикрашала георгієвська стрічка в очікуванні визволителів. Цього року  красувався червоний мак - як перепустка до участі в місцевих виборах. Зробивши крок назад, він повернувся, наші погляди зустрілись…  

Інформацію про українців у складі Фінської Армії до військового командування "Червоної Армії" та партійного керівництва ВКП(б) доповідали завербовані агенти з числа фінських комуністів. Пропаганда Кремля знаючи про масову здачу у фінляндський полон українських червоноармійців вирішило припинити війну, адже масштабна втеча вояків зі зброєю на бік ворога могла зіграти поганий жарт з дисципліною у всіх інших боєздатних підрозділах "Червоної Армії". Як відомо, українські червоноармійці з 44-ї Щорсівської дивізії воювали проти фінів без всілякого ентузіазму, але фінські листівки та агітація ідеологічного загону Юрія Горліс-Горського зробили свою справу – багнета з рештою повернулись у бік ненависного Кремля. Юрій Горліс-Горський, як вмілий провідник та інструктор, з безідейних полонених українських червоноармійців за кілька тижнів ідеологічного та військового вишколу зробив спра-вжній боєздатний полк, рівнозначний загонам шведських добровольців, бійці якого тепер мали ідею – повалення більшовизму!

«То не моя весна
Моя весна прийде з громами.
Із брязкотом шабель, під шелест прапорів,
З ненавистю й любов’ю до нестями,
Із криком раненим й криком таборів...».
Юрій Городянин-Лісовський

Весною 1939-го р. Сталін розробляв плани загарбання Фінляндії. З цією метою було ініційовано мирні переговори щодо обміну територіями, які протягом вересня-жовтня 1939 р. проходили у Москві і мали змусити Фінляндію поступитись Карельським перешийком та районом Петсамо на користь СССР. Однак фіни зайняли безкомпромісну позицію щодо не-можливості перегляду державних кордонів, побоюючись, що територіальні поступки Москві порушать внутрішню єдність країни. Тим паче, що подібні поступки призвели до зникнення з мапи Європи Чехословаччини та Польщі. До листопада 1939 р. мирні совєцько-фінські переговори про новий міждержавний кордон зайшли у глухий кут, вихід з якого був лише один – війна... І вона не забарилась!

В ніч з 26 на 27 листопада 1939 р. секретний підрозділ НКВД, таємно перейшовши державний кордон, здійснив артилерійський обстріл прикордонного селища Майніла з території Фінляндії. Ця вдала провокація була влаштована совєцькою стороною, щоб мати привід для денонсації договору із Фінляндією про ненапад з метою подальшого її загарбання... Маховик військової агресії було запущено – 30 листопада 1939 р. загони "Червоної Армії" отримали наказ переходити в наступ на Фінляндію. У той же день президент Фінляндії ого-лосив війну СССР, яку пізніше історики обох держав назвуть Зимовою Війною, що тривала героїчних 105 днів.
Проте, на нашу думку, неправомірно забутою сторінкою Зимової Війни стала участь українців на боці Фінської Армії під проводом колишнього холодноярського отамана, підполковника Армії УНР Юрія Горліса-Горського. Про чисельність та долю українських добровольців у Фінляндії збереглося дуже мало інформації, набагато більше відомо про командира українського військового загону – Юрія Городянина-Лісовського більш відомого на псевдо "Горліс-Горський". Після окупації України більшовиками колишній отаман холодноярських повстанців продовжував боротьбу у підпіллі. В грудні 1939-го р. після початку чергової совєцько-фінської війни Юрій Горліс-Горський їде у Гельсінкі, де формує військовий загін з українців, не тільки з тих, хто потрапив в полон на початку Зимової Війни, але й з членів ОУН, що зголосились стати добровольцями у боротьбі з більшовизмом. Але про це згодом...
У грудні 1939 р. 44-а Київська червонопрапорна стрілецька дивізія імені Щорса в повному складі була перекинута залізницею з українського Полісся у Східну Карелію, на станцію Кемь. Звідси українські червоноармійці мали наступати в напрямку міста Суомуссальмі разом із загонами 163-ї Тульської стрілецької дивізії. Військове командування "Червоної Армії" дало наказ йти у наступ у новорічну ніч, яка була однією з найморозніших за весь час Зимової Війни (до -45-50°С!). Учасники тих подій, що вижили і потрапили у полон до Фінської Армії, а згодом стали добровольцями в загоні Юрія Горліс-Горського, згадували: «Жахлива темрява карельских лісів, де зимовий час перетворюється в саму суцільну імлу без ранку і вечора, позбавила багатьох українців-червоноармійців розуму! Однак краса північного сяйва сприймалась нами як зловісні примарні вогні... Становище підсилювала повна непідготовленість нашої дивізії до ведення бойових дій в умовах суворої фінської зими». Як відомо, до грудня 1939 р. місцем постійного дислокування 44-ї Щорсівської дивізії була Житомирщина, а в Карелію вона була перекинута не маючи теплого зимового обмундирування. Зважаючи на допущення дивізійним та армійським командуванням совєцької 9-ї армії серйозних прорахунків в управлінні цим уславленим з’єднанням, 44-а Щорсівська дивізія чисельністю 17 тис. бійців опинилась в оточенніфінів і програла в боях впродовж 1-7 січня 1940 р. Було втрачено 70% особового складу, 1200 бійців і командирів опинилися в полоні, велика кількість бійців зазнали обморожень. Загалом загони "Червоної Армії" під Суомуссальмі втратили до 23 тис. бійців, у той час як Фінська Армія в цьому районі втратили всього лише 800 бійців.
Ось про що листувались кремлівські керманичи та військова верхівка "Червоної Армії" після трагічних подій під Суомуссальмі [цит. мовою оригіналу!]:
1) З телеграми від 5 січня 1940 р. командувачу 9-ї армії: «НЕМЕДЛЕННО по прямому проводу! Дело в Суомуссальми ухудшается. Приказываю принять все меры и срочно без промедления бросить все силы 44-й дивизии для того, чтобы не дать противнику окружить и взять в плен 2 полка 163-й стрелковой дивизии. Бросить всю авиацию... Непосредственное руководство и ответственность за проведение боевых действий по оказанию помощи возлагается лично на Вас. Будьте бдительны с личным составом. Имеется информация о вербовке украинских красноармейцев белофинскими шпионами! Предупреждаю, что за возможную катастрофу по захвату Суомуссальми лично будете отвечать вы. Немедленно донести о Ваших действиях и распоряжениях.
ГЛАВНОКОМАНДУЮЩИЙ – К. ВОРОШИЛОВ
ЧЛЕН ГЛАВНОГО ВОЕННОГО СОВЕТА – И. СТАЛИН
НАЧАЛЬНИК ГЕНЕРАЛЬНОГО ШТАБА – Б. ШАПОШНИКОВ».
2) З телеграми від 13 січня 1940 р. начальнику генерального штаба: «...Произошедшее в Суомуссальми показало неспособность оперативного реагирования командиров от-дельных военных соединений, в первую очередь 44-й дивизии, совершить контрнасту-пление. Неподготовленность личного состава к финской зиме сыграла с нами злую шутку... Информация о вербовке красноармейцев – уроженцев с Житомира, Киева и Новограда-Волынского потвердилась! Шпионажем, пропагандой, агитацией и вербовкой с белофинской стороны осуществляют буржуазные националисты, агенты некого Горлис-Горского. Разведка сообщает, что пленным красноармейцам с Украины разрешили сформировать свой полк. Трусость и позорно-предательское поведение командования 44-й дивизии в лице командира дивизии комбрига Виноградова, начальника политотдела дивизии полкового комиссара Пахоменко и начштаба дивизии полковника Волкова, которые вместо проявления командирской воли и энергии в руководстве частями и упорства в обороне, вместо того, чтобы принять меры к выводу частей, оружия и материальной части, подло бросили дивизию в самый ответственный период боя и первыми ушли в тыл, спасая свою шкуру. Рекомендую применить к трусам и изменникам Советской Родины высшую меру наказания! Кто-то должен компенси-ровать наши потери...
КОМАНДУЮЩИЙ 9-Й АРМИЕЙ – В. ЧУЙКОВ».
Варто зауважити, що командувач однієї з слабких і мало оснащених технічно фінських дивізій генерал Г’ялмар Сііласвуо, бійці якого розбили совєцьку 44-у Щорсівську дивізію поблизу Суомуссальмі, був неймовірно вражений стійкістю взятих у полон вояків з совєцької України. На відміну від москалів, які ідейно були просякнуті більшовизмом та гниллю імперського шовінізму, полонені українські червоноармійці навпаки були вільними у своїх думках і "на ура" сприйняли звістку про добровільне входження у загони Юрія Горліс-Горського. А от сучасний український дослідник Антон Макаренко у своїй статті наголошує на тому, що до сьогодні збереглися свідчення кількох бійців 44-ї Щорсівської дивізії, в яких вони висловлюють своє нерозуміння цілей війни проти Фінляндії, небажання воювати за більшовицьку владу та даремність таких значних жертв серед червоноармійців. Героїчний опір фінів, небажання ставати черговою "союзною республікою", на думку багатьох полонених українців, були зумовлені тим, що фінський народ добре знав, до чого призвела масова колективізація в СССР та Україні зокрема.
Український підрозділ Юрія Горліс-Горського був створений у кінці січня 1940 р., його чисельність сягала майже полку (за різними оцінками чисельний склад нараховував від 450 бійців в січні 1940 р., до 850 в березні того ж року, хоча в будь якому випадку очевидно, що чисельність українського підрозділу стрімко зросла всього за 2 останні місяці Зимової Війни). Відомо, що українці були вдягнені у фінський однострій та відрізнялись від інших формувань українськими мазепинками, на які кріпився металевий знак Володимирового Тризуба, а деякі українські вояки мали круглі значки діагонально розділені на синю та жовту смужки. Синьо-жовті армійські відзнаки не вживалися, оскільки такі мали добровольці зі Швеції, які сформували цілий полк. Українські червоноармійці, потрапивши до фінів в полон не одразу зізнавались у тому, що вони не москалі, а саме українці. Проходячи своєрідний відбір у загін Юрія Горліс-Горського, українські полонені-добровольці розповідали про жахливий стан речей не тільки в совєцькій Україні, але й в рядах "Червоної Армії".
Достамено відомо, що ефективний український полк на чолі із Юрієм Горліс-Горським був задіяний на Карельському перешийку, поблизу озера Вуоксаярві між селами Ківініємі та Ріітасаарі, на початку березня 1940-го р. Його бійці нищіли більшовицьких окупантів методами запорозького козацтва та холодноярських повстанців – із заздалегідь приготовлених засідок бійці здійснювали атаку "лавою", головною метою бою було виснаження супротивника та його деморалізація, тож з цією метою в таборі створювавався резерв, який у вирішальний момент мав завдати раптового удару. Навальний обхват ворога з флангів, вихід йому в тил попри відмінність карельського ландшафту від українського, створення резерву та засідки, раптовість удару та вміле використання рельєфу болотистої та лісистої місцевості фінської Карелії стали характерними ознаками військового мистецтва українських добровольців.
Тут нам видається вдалим навести здивований подив командарма совєцької 7-ї армії, яка штурмувала Карельський перешийок в лютом-березні 1940 р., командувача військами Ленінградської військової округи Кірілла Мєрєцкова [цит. по К.А. Мерецков "На службе народу. Страницы воспоминаний...", c. 171-196 – М.: Политиздат, 1968. – збережено мову оригіналу!]: «...К 12 декабря 1939 г. была преодолена полоса обеспечения, прикрывавшая главную полосу линии Маннергейма. После короткой разведки боем войска попытались прорвать ее с ходу, но не сумели сделать это... Момент был временно упущен! Но вскоре, мощная артиллерийская подготовка 11 февраля 1940 г. ознаменовала начало нового этапа кампании. Через 6 дней отчаянное сопротивление финнов на главной полосе обороны было преодолено. Прорвав главную полосу к концу февраля, мы преодолевали на протяжении нескольких километров отсечные позиции, за которыми натолкнулись на новую оборонительную полосу, где, как мне доложили наши разведчики, засели не весть откуда взявшиеся националистические банды хохляцких эмигрантов-перебещиков. В начале марта 1940 г., я получил донесение о крахе 9-й армии в цен-тральной Карелии, где 44-я дивизия, напрочь состоявшая из выходцев с Советской Украины, была не столько уничтожена, сколько взята вплен. Как оказалось позже, хохлы не хотели ваевать за нашу Советскую Родину и поэтому массово сдавались в белофинский плен. Уже в самой Финляндии им предлагали стать добровольцами в националистической банде для переброски на Карельский перешеек и сдерживания нашей атаки под Выборгом...». Підтверджують слова совєцького командарма і спогади українських полонених-добровольців, які занотував оунівець Богдан Кентржинський перебуваючи з весни 1940 р. на завданні у Гельсінкі. Багато українців, військових 44-ї Щорсівської дивізії, які нещодавно пережили Голодомор і ненавиділи більшовиків, але змушені були під примусом воювати проти фінів, проте за ліпшої нагоди ладні були повернути багнета у бік Москви...
Інформацію про українців у складі Фінської Армії до військового командування "Червоної Армії" та партійного керівництва ВКП(б) доповідали завербовані агенти з числа фінських комуністів. Пропаганда Кремля знаючи про масову здачу у фінляндський полон українських червоноармійців вирішило припинити війну, адже масштабна втеча вояків зі зброєю на бік ворога могла зіграти поганий жарт з дисципліною у всіх інших боєздатних підрозділах "Червоної Армії". Як відомо, українські червоноармійці з 44-ї Щорсівської дивізії воювали проти фінів без всілякого ентузіазму, але фінські листівки та агітація ідеологічного загону Юрія Горліс-Горського зробили свою справу – багнета з рештою повернулись у бік ненависного Кремля. Юрій Горліс-Горський, як вмілий провідник та інструктор, з безідейних полонених українських червоноармійців за кілька тижнів ідеологічного та військового вишколу зробив спра-вжній боєздатний полк, рівнозначний загонам шведських добровольців, бійці якого тепер мали ідею – повалення більшовизму!
Легалізації полонених українців та добровольців з полку Юрія Горліс-Горського у рядах Фінської Армії сприяла тісна співпраця підполковника Армії УНР з місцевими націоналістами. Налагоджувати контакт з фінськими урядовцями та штабом Фінської Армії Юрію Горліс-Горському допомагав Герман Ґуммерус – посол Фінляндії у Києві в часи ІІ-го Гетьманату та Директорії УНР. В поміч підполковнику Армії УНР став і член ОУН – Богдан Кентржинський, який у березні 1940-го р. організував Комітет допомоги совєцьким українським військовополоненим, учасники якого мали скласти кістяк полку Юрія Горліс-Горського, а пізніше стали основою української діяспори у Гельсінкі та Стокгольмі. Подорож до країни озер – Суомі – Юрій Горліс-Горський відобразив у 2-х чудових статтях "Фінляндія" та "Подорожні зиґзаґи", в яких оспівав велич фінської нації, що повстала на захист своєї ідентичності, буття та державної самостійності.
Відчайдушна спроба холодноярського отамана і підполковника Армії УНР Юрія Горліс-Горського створити українські загонииу складі Фінської Армії дала свої надзвичайно корисні плоди... Постала унікальність ситуації – українці опинились по обидва боки фронту. І саме українці стали тим небезпечним каталізатором падіння морального і бойового духу в рядах "Червоної Армії". Продуктивна діяльність українського полку під проводом Юрія Горліс-Горського стала загрозою для подальшої військової ескалації Кремля напередодні справжної м’ясорубки Другої світової війни у Європі. Співпраця Юрія Горліс-Горського з фінськими націоналістами довела урядовцям в Гельсінкі, що попри совєцьку окупацію бойовий дух української нації залишається незламним.
Зимова Війна закінчилась 12 березня 1940 р. підписанням у Москві мирної угоди: попри тактичну перемогу СССР, стратегічно перемогла Фінляндія, хоч і вимушена була поступитись власними територіями – Карельським перешийком, кількома островами у Фінській затоці і частиною північних півостровів (Рибачий та Середній).
З наведених вище фактичних обставин, є всі підстави вважати, що саме український чинник призвів до ризику повної деморалізації совєцьких військ у Фінляндії. Ситуація, за якої одні українці, по суті уникали активної завзятої війни проти Фінської Армії, а інші, з протилежного фронту надавали їм приклад і можливість воювати на стороні справедливості, могла в наступний момент перерости в тотально катастрофу сталінської воєнщини. Через усвідомленя навислої над більшовицьким військом загрози повної деморалізації, й змусила Сталіна зупини війну в Фінляндії! Адже йому було байдуже до чисельних втрат особового складу, він би міг покласти стільки життів, скільки було б потрібно, для окупації всієї країни, але Сталін, побоявся ризикнути морально-бойовим духом своїх військ, перед запланованою на наступний рік великою європейською кампанією. І саме українські воїни, по обидва боки фінського фронту створили ці ризики для Московії, й тим самим захистили, можливо не тільки Фінляндію, а й інші Скандинавські країни, й тим самим запобігли домінуванню радянської імперії у всьому Балто-Скадинавському регіоні! Внесок українського полку під проводом Юрія Горліс-Горського у Зимовій Війні важко переоцінити, адже тривалий час кремлівської пропагандивної тиші та навмисного забуття зробили свою справу – про українських добровольців забули на довгих півстоліття. Однак, совєцька доба скінчилась, незалежна Україна існує так само як і самостійна Фінляндія, а от московський Колосс на глиняних ногах все ж зазнав краху, про що свідчить і сьогоднішня путінська агонія. Сталінська агітація та партійна пропаганда не згадували про українських добровольців у Фінській Армії, бо совєцькі урядовці не хотіли розголосу і боялись, що "раби-хохли" почнуть не стільки здіймати нові національні бунти і повстання, скільки здаватись у полон ворогам Москви і повертати багнети в бік більшовиків. Так само й історики по обидва боки кордону не наважуються говорити правду про участь українців на боці Гельсінкі, а не тільки Москви, це стає зрозумілим з погляду на сучасну геополітичну ситуацію у Європі. Але українці пам’ятають героячний чин своїх предків, Європа невдовзі дізнається і згадає своїх відчайдушних українських рятівників!
Слава Герою України і Фінляндії Юрію Горлісу-Горському!
Слава українському полку Фінської Армії!
P.S. Влітку 2010 р. нащадки українських полонених-добровольців з полку Юрія Горліс-Горського за ініціативи онука загиблого у Зимовій Війні, мешканця Коростишева, голови благодійної організації "Пам'ять" Леоніда Костюка, за сприяння Посольства України у Фінляндській Республіці, на місці загибелі українських воїнів під Суомуссальмі встановили пам’ятник на згадку про їхній героїчний чин. Нині представники української діяспори у Фінляндії раз на рік відвідують це місце з квітами та співом національного славня вшановують незабутих полеглих українських героїв.

Майже за Карпенком-Карим

Posted Автор: Створено: в Суспільство

    Якось до війни пішла мода на дворянські родоводи. Та так пішла, що народ масово копошився в архівах, а в кого була копійчина, то наймав фахівців. І так той рух розвинувся, що аж занадто. Не те що в містах, а навіть в селах почали масово з’являтись нащадки вельможних родів. Ціна отримання паперу, засвідчуючого дворянське походження, залежала від вашого особистого вигляду і прізвища. Найдорожчі розцінки для особистостей, пращури яких носили імена Макогон, Лантух, Загубигорілка і так далі. Середньої тяжкості по фінансам прізвища з закінченням на  - енко. Ну а з закінченням прізвищя на  -ський , - ов, -еа, пільговий тариф.
 

Мамай з книгою

Posted Автор: Створено: в Суспільство
    Осінь в яблуках, яблука в осені. І серед тієї осені і яблук сидить на лаві чоловік з книгою на колінах. Чорні одежі, світла книга,  сиві пасма. Глибокі очі дивляться крізь осінь. На лаві біля нього кошенятко, під лавою на осінньому килимку лежить собачка.  Осінь, золотом по зеленому в червоних яблуках, прикрашена мальвою.

Степовики

Posted Автор: Створено: в Суспільство
   Наддніпрянщина.  Дітлахи в ній- як місцеві вітри в цих степах. Їх думки мають непередбачувану логіку. Їх мрії одночасно чисті і наївні, а нерозуміння того , що навколо них те, про що  мріють в великих містах, викликає посмішку. Підсмажені на сонці, обвітрені , розмірені як течія степових річок, і запальні як літня гроза. Три зустрічі зі степовиками.

Різдвяний степ

Posted Автор: Створено: в Суспільство

     Коли вечір для Різдвяної ночі над степом розкочує темну ковдру, коли перша зірка шукає між хмарами прогалину, щоб заглянути на землю,  народжується надія, котру оберігатиме і роститиме віра. Та надія складається з багатьох маленьких іскринок-надій.

Кодемська гора

Posted Автор: Створено: в Суспільство
Кодемська гора
Навколо Кодемської гори війна. Глина і пісчаник, окопи, траншеї, бліндажі. Здається, упродовж тисячі років ні одна війна не обійшла цю гору. Окопи громадянської, другої світової і нинішні, - ті ж самі, тільки підчищаємо і укріплюємо...
Редакція не впливає на зміст блогів і не несе відповідальності за думку, яку висловлюють автори