Земля Мамаїв

Нариси та оповідання

Юрій Фоменко

Юрій Фоменко


Коли я народився була осінь. Жовтий лист падав на мокру землю. Запах осінніх трав лиш злегка нагадував їх ще нещодавно пишну велич. І серед тої осені пішов я по молодій отаві в життя. На північ ліс, а на південь степ. На північ до Холодного Яру, а на південь безкрайній херсонський степ. І я на тій межі, посеред хутора, між людей. Людей з великої літери, що жили своє життя достойно, маючи тяжко зароблений шматок хліба та чесну славу. Ходив з хутора за наукою, ходив до армії, пішов до міста долі шукать. Та повертався все одно. Повертався після навчання, військової служби, повертаюсь щоб знайти себе. Повертаюсь у своїх нарисах до людей, котрі мали своє місце в історії.

Лелеки, лелеки, куди ви літали?*

Posted Автор: Створено: в Суспільство

Березень. Здавалось, ще не так давно лежав  сніг, а вже за  кілька днів  день побільшає, і лелеки принесуть на своїх крилах тепло.

За школою, посеред луків, під лелечим гніздом, стояв Микола і  чекав на лелеки.

Вже цілий тиждень поспіль він тікав зі школи. Дивився в небо, шукав відповідей на запитання:  як лелеки  будують гніздо, що його  вітер не зриває? як вони для нього знаходять таке місце, що блискавка туди не б'є?..

Форпост НАТО

Posted Автор: Створено: в Суспільство

Весна 2015 року. Одне за одним оголошуються перемир’я, щоби тут-таки бути порушеними. Так дожили до травня, і видно втомилися оголошувати і порушувати. З тиждень стояла тиша. А коли тиждень без війни, то в голову приходять ідеї, як дістати ворога і хоч якось його деморалізувати.
   Вже деякий час носився по опорнику з планом ідеологічної війни боєць з патріотичним позивним “Сєпар”. Ідея його була проста – “нас багато, нас не подолати”. Подумали, поміркували, вирішили втілити в життя.
    Смеркало… Наш опорник 43 ОМПб вступав у НАТО. Окремо від держави… Над горою, поряд з жовто-блакитними і червоно-чорними прапорами, здійнялися прапори НАТО, США, Ізраіля, Канади. В глибині душі ми допускали, що в такій комбінації червоно-чорний прапор уже не так сильно буде виводити з себе ворогів.

Череп гуцула

Posted Автор: Створено: в Суспільство

Жовтень 2014-го. Звільнене село. Декілька днів як ми облаштували позиції. 
Біля сільради група жителів з проросійськими настроями бажає говорити з командиром блок-посту. Їх ватажок, відчуваючи свою перемогу в дискусії, веде колектив з таким же настроєм. Їм не треба дискусії, їм не треба правди. У них цитати з російських телеканалів і вишкіл у місцевого священника.
Вони не просто так через голову сільради викликали офіцера ЗСУ. Вони готові потай знімати свою перемогу на телефони для соціальних мереж.
Ну що ж. Бесіду, "товаріщі", буду модерувати я! 

Філософія замчищ.

Posted Автор: Створено: в Суспільство

Погляд на історію України з трьох замчищ - Олеське, Вишнівецьке і Многа. Погляд в майбутнє через минуле. 

 

Батько приходив

Posted Автор: Створено: в Суспільство

Всю ніч важкі осінні хмари висіли над степом. Жодної зорі. Тільки вузька смужка заграви над горизонтом, десь там, над Горлівкою. За якісь півгодини на зміну ночі прийде сірий ранок, і буде господарювати під тими ж важкими хмарами пізньої осені.  Змінена варта на блокпосту, є пару годин для сну.

"Ера милосердя"

Posted Автор: Створено: в Суспільство

Наступає якась ера милосердя. Усі ті, хто в 2014 році активно гукав російські війська, обіцяв страшну кару проукраїнським громадянам, проклинав Київський Патріархат і НАТО, хаяв Європу, закликав не чинити опір російським військам, або ж просто сховався за жіночими спідницями - закликають нині до миру і з кожним днем активніше.
Я запитав у товариша по життю і одночасно свого ідеологічного ворога, мого викладача марксистсько-ленінської філософії - що це?
Він відповів: "У Кощія є смерть і знаходиться вона на кінці голки, голка в яйці, яйце в качці, качка в зайці, заєць захований в скриньці, скринька висить на ланцюгах у кроні дуба. Так от, ситуація нині розвивається десь між зайцем і качкою. І чим ближче до голки, тим миролюбівіший буде Кощій і його челядь".

Переглядів: 265 Коментарів: 0

Три сестри

Posted Автор: Створено: в Суспільство

   У Компаніївських степах, між кинутих хуторів, понад шляхом росте три груші. Три напівдикі груші. Три сетри. Три господарки  степу.
   Говорять люди, що то не груші , а душі жіночі. Колись раніш жили на хуторах три жінки. Одна людей лікувала, друга хліб усім пекла, а третя грамоті вчила.
   Нині вже майже усі  люди пішли  з хуторів. Хто в більші села, хто далі у місто, а хто  у кращий світ.
   Три гіллястих пані стоять над шляхом. Стоять, щоб кожної весни квітнути в степу і зустрічати з вирію птахів, улітку пригостити подорожнього грушою з кислинкою і дати йому спочити під своїм гіллям.
   Хто ті жінки і як їх звали- ніхто вже не пам’ятає. Але вони були і Душі їх тут у степу біля хуторів.
   Зняв капелюха. Махнув ним трьом панянкам на прощання і поїхав.  …можливо їх звали Віра, Надія і Любов?

https://mamajkraj.blogspot.com/2018/08/blog-post.html

...

Фонтан рівної нерівності

Posted Автор: Створено: в Суспільство

  Великий філософ вчив, що люди то є сосуди різного розміру. А Бог подібний фонтану котрий їх наповнює. І рівність сосудів в тому що вони усі є однаково повні. Люди ж є рівні в тому, що кожен може повною мірою розвивати здібності, закладені в нього Богом.
  Дзвін пустих сосудів хоч і гучний але то не переспів церковних дзвонів. Він як і сосуди, пустий. Недобрий дзвін. Не той дзвін. Дзвін-омана. Він викликає хаос і безлад. Люди починають розмінювати здібності закладені в них Богом на віру в ідолів. Надіються на них і підносять їх до небес. Ідоли ж вимагають людських душ і крові.  А далі люди проклинають їх і знаходять нових. І знов підносять до небес. Нескінченний рух по колу  і  пустодзвін.
  … на одній з центральних площ міста замість знесеного з постаменту  ідола, збудували фонтан “Рівної нерівності”.  Сосуди різной ємності наповнювались і гаснув пустодзвін. В місті зникав хаос і безлад.  Люди ставали щасливими.  Так як щастя для людини полягає в тому щоб діяти у відповідності до своєї природи.  А до нещастя призводить нерозумність людей, які діють всупереч їй.

Переглядів: 527 Коментарів: 0

Олександрівський музей

Posted Автор: Створено: в Суспільство
                                                                                                                                             Василю Вікторовичу Білошапці
   Близько 11-тої години 10 вересня 2012 року я стояв поряд з залізничною станцією Фундукліївка.  Літо вже попрощалось, але забуло забрати своє небо над Тясьмином. Його я і розглядав, намагаючись заглянути в вічі сонцю, котре пірнало в хмару, а потім з неї з’являлось.  Позаду шлях з Дніпра. Попереду зустріч з старшим товаришем, хранителем історії невеличкого містечка Олександрівка, Василем Вікторовичем Білошапкою.
  Олександрівський музей. Люди завжди підсвідомо чи свідомо хочуть, щоб їх село чи місто починало свою історію від створення світу і було причетне по максимуму до всього, що відбувається. Тут проблем з причетністю до максимуму подій в історії не було. Василь Вікторович систематизував і описував цю причетність. Будучи директором музею, він його творив, жив в нім, а правильніше-  музей жив в ньому. Одним словом, Хранитель історії. Старший за мене на сім років, народившись в Макіївці і закінчивши в Луганську педінститут, повернувся на берег Тясьмина, де виросли його батьки та діди.  …і от він,  поправляючи лівою рукою окуляри, а правою тримаючи  учительську указку, починає екскурсію у часі і просторі:

Лютий 2015 року.

Posted Автор: Створено: в Суспільство

Лютий 2015 року. Заграви і канонади на Дебальцевській стороні.
З сторони Глодосово, степом на блокпост, вийшла літня жіночка з хлопчиком років чотирьох-п'яти. Ледь одягнені,тремтячи від холода, стояли і мовчали. Я запитував, а вони стояли і мовчали.

Редакція не впливає на зміст блогів і не несе відповідальності за думку, яку висловлюють автори