Гречані блоги

Блоги небайдужих особистостей на інформаційному порталі Кіровоградщини "Гречка"

Кирило Поліщук

Кирило Поліщук


Письменник, музикант, організатор культурний подій. Магістр філології, аспірант кафедри української літератури КДПУ ім. В. Винниченка (2013-2016). Захистив кандидатську дисертацію з поетики драматургії Івана Тобілевича (Карпенка-Карого) (2016). Редактор електронного журналу «шTOPOR»; укладач кількох електронних та паперових антологій поезії; координатор проекту «Міст» (електронні антології); учасник багатьох літертатурних фестивалів; лауреат кількох літературних премій та конкурсів («CYCLOP», імені Валерія Гончаренка; «Урба-перехрестя»; «Корнійчуковська премія»; «Смолоскип» та ін.)

Сплин cover party 07.12.13 (ВІДЕО)

Posted Автор: Створено: в Культура

7 грудня у галереї "Єлисаветград" у рамках "Суботи в Єлисаветграді" відбувся акустичний кавер концерт на пісні гурту Сплін.
Учасниками квартирника були: Інді гурт "Мойте Руки!", Маша Моренко, Поль Іщук та Алевтина Сторожевська, Максим Залевський.

...

Декілька слів про «Єлисаветград»

Posted Автор: Створено: в Культура

У самому центрі нашого міста є одне чудове місце – галерея «Єлисаветград». Там окрім виставок картин, фотографій, книжок, монет, старовинних речей від визнаних майстрів, художників, фотографів зі всієї України, ще й відбуваються зустрічі талановитої та активної молоді. Як і будь-хто у цьому світі талановита молодь прагне збиратися. У зграї збираються птахи, партії влаштовують з’їзди, вчені збираються на конференціях, навіть бабусі збирають свої консиліуми під під’їздами. Не дивно, що поети, музиканти, і, відповідно – любителі поезії та музики, теж таке бажання мають.

Такі мистецькі зустрічі у галереї «Єлисаветград»  – «Субота в Єлисаветграді», «Поетична середа» («Битви Поетів») дають творчім силам зреалізуватися, митцям донести свою музику, поезію до глядача. І це правильно. Цього не вистачає. Чудово, що є такі місця. І кажу це не тільки тому, що я є організатором цих заходів, а тому, що їх дійсно мало у нашому місті. Такого, де можна було б послухати акустичну музику, поезію, поспілкуватись із однодумцями. Раніше у нашому місті (раніше – це давно) інтелігенція, творчі сили збирались у будинку Карпенка-Карого, через що, власне, того і було звільнено із чиновницької служби. Не кажу, що галерея може стати таким місцем, майданчиком Кіровоградської молодіжної поезії, місцем, де реалізовується творча молодь. Але поки так є.    

...

Йог та мультиінсрументаліст із Харкова Сергій Істомін 19 жовтня у галереї «Єлисаветград» зіграв свою медитативну музику, продемонстрував вміння гри на сітарі, бансурі, пімаку, гітарі. Його медитативна  музика  у форматі індійських раг здатна передати слухачеві стан спокою та звільнення від думок.

Така незвична музика зібрала аж 52-ох поціновувачів. Для «Суботи в Єлисаветграді» це не рекорд, але цифра значна. Трохи більше збирав інді гурт «Мойте руки!» (в один з двох концертів у галереї). Рекорд – «Два дерева» – акустичний етно-транс проект. Ось і видно, яка музика приваблює кіровоградського слухача.

...

Що об’єднує Земфіру, Океан Ельзи, Бумбокс?

Posted Автор: Створено: в Культура

Після нещодавнього концерту гурту Бумбокс захотілося написати цей пост. Емоції породжують бажання виговоритись. Якби у цьому році це був єдиний великий концерт, на який я потрапив, то тут писав би про те, як мені було на концерті у філармонії, як виконували і що, як жартували між піснями. Але значних концертів було не мало, як на один рік, тому цей пост буде враженням від Бумбокса у контексті двох інших концертів – Земфіри та Океану Ельзи.

Цього року мені дійсно пощастило побувати на трьох великих концертах, про які я давно мріяв. У квітні – це був концерт Земфіри у Дніпропетровську, у червні – Океан Ельзи, у жовтні – Бумбокс. Усі три – кардинально різні настрої, різні враження, різне сприйняття.

...

На другому курсі я писав курсову роботу на тему «Рубаї у творчості Дмитра Павличка». Тоді захопився цією східною строфою, але згодом забув про неї – змінилися наукові інтереси. Нещодавно знайшов свою курсову, і вирішив оприлюднити із неї бодай одну частину – присвячену формі рубаї, її розвитку, появі в українській літературі. Здебільшого, це дослідження реферативного характеру, тому наприкінці подаю список використаних джерел, а також добірку із півтора десятки рубаїв Дмитра Павличка, які мені найбільше сподобались та запам’ятались.

 

...

Як холодний душ. Їду в маршрутці і тут бах – біля дендропарку бігборд «Сплин. Обман Зрения. 04.12.2013. Обласна філармонія»…

 Виходжу не там де треба, біжу у філармонію, прокручуючи у голові фразу, яку електронною поштою отримав від адміністрації гурту влітку: «Кирилл, на осень тур по Украине составлен, правда, Кировограда там нет». Заходжу у касу філармонії, а у відповідь – ні, ми нічого не знаємо.

...

Дайте світу шанс! (Джон Леннон)

Posted Автор: Створено: в Культура

Цей світ змінюють люди. Ніякі тектонічні зрушення, цунамі, падіння метеоритів, вибухи на сонці не можуть так перекроїти мільйони людей, їх життя, як самі люди. Таких людей безліч, вони щодня роблять цей світ кращим. Вони створюють ліки, рятують життя; вони творять нову техніку, а відповідно нові способи життя; вони зупиняють війни (хоча є і ті, хто розв’язує, але не про це зараз); вони пишуть геніальні романи, геніальну музику, картини; надихають інших. Достатньо лише одній такій людині народитися, щоб змінити світ.

Така людина народилася 9 жовтня, 73-и роки тому у Ліверпулі, на туманному Альбіоні.  Ім’я цього чоловіка стало відомим у всьому світі. Ім’я його Джон Леннон.

...

Про користь мотивації

Posted Автор: Створено: в Загальне
Ніколи не розумів мотивації письменників, які писали і пишуть «у стіл» (чи як варіант «у шухляду»). Що дає їм сили писати, що їх надихає, мотивує? Вони сподіваються на шанс, що колись на їх мистецтво буде попит, чи їх гріють історії про славу після смерті, наприклад, таких письменників, як Франц Кафка, Емілі Дікінсон? Не зрозуміло. Можливо через те, що я сам потребую мотивації у вигляді оприлюднення результатів своєї праці – і вона не обов’язково має забезпечити мені славу та популярність, або бодай отримати позитивні відгуки. Ні, просто опублікуватися, думки мають дійти до читача, може навіть влучити у нього, немов вістря стріли, застрягши надовго у серці, голові, чи інших місцях. Можливо, пройти навиліт, можливо навіть взагалі не влучити. Не це головне.
Публікував свою недолугу прозу і вірші на різних сайтах поезії, просто у соцмережах, у літературних журналах, газетах, альманах (не дуже відомих). Це було. А ось мої есеї та публіцистика, які здавалось повинні мати попит, чомусь не приваблювали редакторів газет і журналів (це зрозуміло, бо у них є свої журналісти), а публікувати їх просто у соцмережі було зовсім не серйозно, і, якщо чесно, шкода, адже хотілося чогось більш пристойного.
Віднедавна, за порадою, створив блог. І, як то кажуть, понеслась. Одразу з’являються теми, вони швидко опрацьовуються, і за декілька годин уже є готовий есей. Усе це завдяки тому, що бачу реальність публікації свого творіння, а тому і творю. Якби мав гарантію, що мій недописаний роман надрукують – недописаним йому б лишалося бути недовго.
У кожної людини мотивація своя. Моя – це побачити результат своєї роботи, бажано якнайшвидше. Але, безперечно, мотивація важлива у будь-якій роботі. Хіба ж останній місяць, а інколи і тиждень, здачі курсових робіт не мотивує на їх писання? Нам, ледачим людям, необхідний смачний копняк, щоби щось почати робити. Це теж мотивація. Колись, курсі на 3-ому, я не прочитав «Герой нашого часу», бо пам’ятав його зі школи (так я думав). Він мені попався у контрольній, я не зміг згадати про що ж йдеться у розділі «Фаталіст» (взагалі такого розділу не пам’ятав). Отримав два. Прийшов на перездачу, навіть не прочитавши твір, сподівався, що попадеться на цей раз щось інше. Але знову ж питання про «Героя» і про розділ «Фаталіст». Бекання та мекання – мене відсилають на перескладання заліку – кінець стипендії. Я того ж дня сів і одразу перечитав «Героя нашого часу» за одну пару. Перед закриттям відомості зміг перескласти контрольну, і уникнути перескладання заліку. Ось таке ледащо – поки не припекло не зробив, навіть з другого разу. Тому мотивація потрібна. Ой, як потрібна.
Переглядів: 1042 Коментарів: 0

Сьогодні усі говорять про інформаційний простір (хоча, звісно, ці розмови тягнуться ще із такого ж символічного «вчора»), про новітні інформаційні технології, які проникають у всі сфери нашого життя, про заміну старих понять і засобів новими. У контексті цих розмов провідну роль відіграє дискусія на тему «Чи замінить електронна книга паперову?». Дехто вважає, що так (Аргументи на користь цього твердження наступні: електронні книги простіше виготовляти, розповсюджувати і зберігати); Дехто вважає, що ні (Аргументуючи це тим, що книга – це традиція. Так було і так буде. Ну і ще багато інших доказів). Але коректною та  вірною відповіддю буде така: електронна і друкована книги існуватимуть паралельно. Якщо так, то їх функції будуть різними.

Насамперед, необхідно розібратися у тому, які ж функції виконувала і виконує книга. Серед них інформативна (містить та зберігає у собі інформацію), пізнавальна (слугує засобом пізнання, дещо схожа на інформативну – адже передає якусь інформацію, досвід і т.д.), ідеологічна (викладає, формує, нав’язує певну ідеологію, думки, стиль життя та інше. Сучасна книга, особливо у художній літературі, помітно втрачає цю функцію. Хоча з цим теж можна посперечатися, адже художній текст несе у своїй суті ідею, яку висловлює автор), комунікативна (ця функція є прадавньою, першою функцією книги, хоча і немає особливих підстав виділяти її в окрему функцію. Це та ж сама інформативна, пізнавальна, але з іншого боку. Комунікативна функція – це діалог письменника або дослідника із читачем. Через роки, покоління, століття, відстань.), естетична функція (залежить від зовнішнього вигляду книги, якості друку, паперу, роботи дизайнера, матеріальної та духовної її складовою. І ця функція теж торкається інформативного вмісту книги).

...

На кшталт епітафії

Posted Автор: Створено: в Культура

Ніч. Навколо свіжовикопаної могили зібралися люди. Письменники, історики, літературознавці. Холодно і темно. Кутаючись в шарфи вони підсвічують яму мобільними телефонами та планшетами. Всі трохи похмурі, бо на цвинтарі не ловить Wi-Fi. Священик мляво промовляє «останніє слово над усопшем». Подекуди всі позіхають, прикриваючи роти. В могилу опускають труну. Своїми  гаджетами люди на гріб накидають свіжу землю, байдуже розходяться....

Написавши цю історію сценарист задоволено хрусне пальцями і піде на кухню випити кави... Леді та джентльмени – перед вами сценарій похорону епістолярного жанру.

...
Редакція не впливає на зміст блогів і не несе відповідальності за думку, яку висловлюють автори