Гречані блоги

Блоги небайдужих особистостей на інформаційному порталі Кіровоградщини "Гречка"

Культура

Напівдобрий, напівлихий світ

Posted Автор: Створено: в Культура

«Нема нічого доброго чи злого, це все існує тільки у думках», - саме  такі слова Шекспіра взяла за епіграф до свого дебютного роману «Напівлихий» Саллі Грін. І справді, у нашому житті все настільки відносно: сьогодні ти добрий, завтра – злий. Межі є тільки у нашій свідомості.

          Система змушує нас підкорятися і бути лояльними. Система тисне і вичавлює. Але завжди з неї можна вийти. Лише один відчайдушний крок – і межі розхитуються. Головний герой роману Натан змалечку приречений на життя у системі. Його батько – Чорний чаклун, мати – Біла відьма, а він – Напівкодовий (напівбілий, напівчорний). Спантеличене батьками ще до народження життя.  Для такої дитини будь-яке середовище – чуже. У хлопчику тече чорна кров батька-вбивці і біла кров матері. Натан змушений прилаштовуватися до системи-клітки, переживати фізичні знущання, щоденно виборювати своє право на життя, робити несміливі кроки, йти напролом, помилятися, виховувати в собі волю до життя і щоденно подумки помирати від невизначеності.

...

Ірен Роздобудько приїхала в місто, де видавничі продукти "розлітаються як гарячі пиріжки", приїхала вперше. Як не піднімала імідж Кіровограда Леся Воронина, подруга Ірен, згадуючи свій приїзд на центральну Україну, Роздобудько зупиняло лише одне: Мене відлякувала назва міста, тому я не наважувалась приїхати" . На щастя, на Марші мільйонів вона зустріла Артема Дубовика й Олександра Ратушняка, які вдруге запропонували письменниці презентувати книги у Кіровограді. Події останніх місяців, арешти Олександра Ратушняка підлили олії до багаття: "Не було ніякого сумніву, що я приїду у Кіровоград хоча б до них двох".

Усе, що ви хотіли знати про Оксану Забужко

Posted Автор: Створено: в Культура

Нещодавно вийшла книга розмов Оксани Забужко із польською журналісткою «Український палімпсест. Оксана Забужко у розмові з Ізою Хруслінською». Спочатку книга побачила світ у Польщі (відповідно – польською мовою). І лише тепер – у перекладі – повернулася в Україну. Презентували її Оксана та Іза на «Книжковому Арсеналі» в Києві. Цією книгою, за словами Забужко, вона може вважати завершеною свою роль коментатора України.

Жанр книги – інтерв’ю-ріка – екзотичний для України, але поширений для поляків. Три роки тому Іза прочитала «Музей покинутих секретів» і віднайшла там багато тем, про які хотіла поговорити з Оксаною, зробити книжку через прямий досвід людини: «Це спроба полякам розповісти про Україну через її культуру. Ця книжка говорить передусім про найкращу Україну», – зазначає журналістка. Ще до цього вона робила багато різних проектів із українцями.

...

Письменник Юрко Іздрик сказав якось про колегу Тараса Прохаська: «Прохаська люблять усі».

Не знаю, як там усі, але я люблю. Коли Прохасько говорить – своїм рівним теплим голосом – я б його слухала і слухала. І не важливо, про що саме він розповідає. Здається, коли б він просто взяв телефонний довідник і почав його читати, то у цьому також була б якась родзинка. Тож з тих пір, як уперше почула його і про нього, ловлю кожну нагоду такої зустрічі.

...

Те, що ми хочемо знати про публічних людей, зазвичай таке, що на публіку не виноситься.  У форматі «публічного інтерв’ю» на «Книжковому Арсеналі» письменниці Лариса Денисенко й Ірен Роздобудько поділилися чимось подібним. (Хоча мені це більше було схоже не на інтерв’ю, а на дівочу розмову, під час якої співбесідниці нерідко говорять одночасно: жінки є жінки – що з нас візьмеш?).

Так от, ділилися вони уривками із книжки, де опублікували щире листування між собою приблизно семирічної давності. Ірен при цьому зазначила, що, на її щастя, книги цієї у продажу вже немає. Серед іншого Роздобудько писала Денисенко, що не любить, коли їй хтось лізе в душу. А Денисенко згадувала одну з перших зустрічей, коли її дратувало погано пофарбоване біле волосся Ірен. Але це, знову ж таки, про жіноче. Говорили і про творчість, плани, містичне і, само-собою, ситуацію в Україні.

...

Книжковий світ на виріст

Posted Автор: Створено: в Культура

         Я хочу, щоб дитинство ніколи не закінчувалося. От уже кілька років я намагаюся собі штучно його продовжити – читаю книги, відвідую лекції з дитячої літератури і залюбки беру участь у майстер-класах пластилінової ілюстрації. Тому, коли відбуваються цікаві книжкові події, мене зажди можна знайти на стендах дитячих видавництв. І байдуже, що мені вже понад двадцять!

          Цьогорічний Книжковий Арсенал порадував моє книгофільне єство не тільки оригінальними книжками, а й цікавими заходами. Так-так, то я стояла біля стенду «Видавництва Старого Лева» і придивлялася до книжкових гарнітур. Ви не помиляєтеся, - то я перевіряла всі книжки видавництва «А-БА-БА-ЛА-МА-ГА» на якість і екологічність паперу. І так, то я безсоромно гортала видання «Грані-Т», щоб перевірити тип скріплення. Але повернемося до заходів.

...

Література формату Twitter. Не без політики

Posted Автор: Створено: в Культура

Коли б мені сказали, що можна провести літературний захід із майже двадцятком учасників усього за півгодини і так, щоб кожен із них не раз висловився – я б не змогла цього уявити.

Але, з’ясувалося, «таки да», можна. Одним із заходів цьогорічного «Літературного Арсеналу» була зустріч із письменниками «Література формату Twitter». Більшість із учасників – покоління так званих двотисячників. Хоча взяли участь і доросліші автори: Іван Малкович й Іван Андрусяк.

...

Складно написати про те, що любиш. Тобто не просто написати, а написати саме те.

Я люблю Сергія Жадана. І видавництво «А-ба-ба-га-ла-ма-га». І літературні зустрічі. І про це також не вдається розповісти так, як воно є насправді.

...

15 тез про Олега Лишегу від Тараса Прохаська

Posted Автор: Створено: в Культура

Ці нотатки – продовження моїх звітів із чудесних лекцій «Історія літератури в авторах і текстах»від «Культурного проекту». Цього разу – про сучасного поета Олега Лишегу. Лектор – Тарас Прохасько. Тарас сказав: «Лишегу треба слухати». Я кажу: «Прохаська треба слухати». Бо усі тонкощі його розповіді передати тут просто неможливо. Тож навіть не намагатимуся. Але зовсім залишити поза увагою цю літературно-просвітницьку подію не можу. Тож нижче подаю кілька тез Прохаська про Лишегу. Подивитися ж запис (як і попередні лекції) можна на сайті організаторів.

  1. Якось домовилися з Олегом зустрітися в одному «культовому» кафе на презентацію книги. У галицьких звичаях добре витримати квадрант, 15 хвилин. Мені ж довелося півтори години розповідати про Олега Лишегу, кажучи, що він скоро буде.
  2. Можна було б сказати, що розповідатиму про одного з найцікавіших українських поетів. Але ніякий він не цікавий, ніякий не один із, ніякий не сучасний. Хоча він справді є одним з найцікавіших сучасних українських поетів.
  3. Олега Лишегу треба слухати. У нього є щось таке, що називається «впадати в думку». Потік роздумів: він говорить, потім слухає, що говорить, і потім продовжує.
  4. Коли він готує щось для гостя, то, якщо гість голодний,– краще йому мати якийсь рогалик в кишені.
  5. Олег Лишега у поезії є комунікатором із сліпоглухонімими. Мусить промацати, пронюхати, провідчувати. Він не знає, яке слово буде далі, який поворот.
  6. Його страх – найсимпатичніший. Він лякається, наскільки людина віддалилася від справжнього, під першооснови. Його лякає «діснейленд»: як людина може піти шляхом феєрверків, каруселів. У нього основні персонажі – вода, вогонь, риба, гілка, дерево, птах.
  7. Поезія Олега Лишеги у певному сенсі є античною. Для нього страшенно важливо, щоб вона була оповідною. Цим він подібний на Бродського. Але я не хочу сказати, що його поезія подібна на поезію Бродського.
  8. Для Олега Лишеги просто їсти кусок хліба – це подія, це частина історії. Йдеться про увагу до базових речей.
  9. Був серед тих, хто зробив у Львові альманах «Скриня», – перший в Україні самвидав, який абсолютно нічого не мав політичного. Збірка була подана як величезна удача КДБ. Неполітичність виявилася дуже небезпечною. Олега Лишегу не посадили. Всього-на-всього вигнали з останнього курсу університету, просто усунули з того, що називається «літературний процес».
  10. Він став справжнім андеграундом. Він не мусив нічого вдавати, шифрувати. Хоча він і тепер так пише, що здається, що шифрує. Так незрозуміло.
  11. Пробує довести поезію до абсолюту. Пише, не щоб розказати щось, а виявити, що ж таке поезія.
  12. Олег Лишега казав, що справжній поет не повинен включатися в інтерв’ю, виступи, коментарі, автографи… це ганебний шлях. Бу-ба-бісти ж казали, що це потрібний шлях, що ми не можемо нехтувати українською популяризацією. Кожна зі сторін була б не проти по практикувати те, що заперечує.
  13. Перебуваючи в Америці стусувався з якимись індіанцями, з якимись чеськими бомжами. Але там запізнав, як можуть виказувати повагу письменникові його рівня. Та вся американська пригода закінчилася тим, що перекладена збірка його віршів англійською отримала премію американського пен-клубу. Дві треті лауреатів цієї відзнаки далі отримують Нобелівську премію. Таким чином у світових розкладах піднявся до найвищих пунктів.
  14. Це поезія, яка не має шансів бути широковідомою. Це поезія, яку ніколи не читатимуть широкі кола людей.
  15. (У відповідь на запитання про можливу реакцію на лекцію). З одного боку, йому було б сумнівно, що хтось може прочитати добру лекцію про нього, а з іншого – радісно, що його згадують.
Переглядів: 1857 Коментарів: 0

Виправдання                                                              

Буде багато тексту. Будуть факти, не цікаві більшості. Тож усвідомлюю, що цей пост мало хто прочитає. Але мені його потрібно написати й опублікувати. Бо дуже нетиповою видалася субота. З огляду на досвід України за останні три місяці, здавалося, що нас уже важко чимось здивувати (чи налякати?). Але ні.

...
Редакція не впливає на зміст блогів і не несе відповідальності за думку, яку висловлюють автори