Гречані блоги

Блоги небайдужих особистостей на інформаційному порталі Кіровоградщини "Гречка"

Путін головного мозку

Posted Автор: Створено: в Суспільство

    Дике ревіння, судомні оплески, вишкірені посмішки. Путін заходить в зал. Дами і гаспада заходяться  в шаленій ейфорії від троєщинського манекена, який вже давно втратив натяки на природність.

           І вже у першій фразі -  «…представители Крыма. Граждани России». Нечуваний фурор. Зал встає, переливається  скаженою радістю, нещадно плескає в долоні (так, наче від того залежить їхнє життя).

...

Телефонний "тероризм"?...

Posted Автор: Створено: в Суспільство

Вчора став «жертвою» телефонних атак. На мій номер було спрямовано безперервний потік вхідних дзвінків з різних невідомих номерів з інтервалом у кілька секунд. Почалось дійство о 7.05 і тривало близько 40 хв. у вечорі атака повторилась. Ось така нова (принаймні для мене) форма тиску.

Виявилось, що аналогічної атаки зазнали практично всі експерти та координатори Всеукраїнської ініціативи «За мирний протест!», зокрема відомий правозахисник Володимир Чемерис, а також деякі знайомі з ФРІ та Громадського сектору.

...

Музика кохання

Posted Автор: Створено: в Суспільство

Вібрація всієї струни дає основний тон, а коливання її частин створює обертони,  що загалом утворюють гармонічний ряд. При цьому висота звуку забезпечується частотою, сила звуку — амплітудою, а тембр — формою коливань.  Звучання струн утворюють музичні твори. А всі музичні твори – про кохання.

Воїни Світла: одним реченням

Posted Автор: Створено: в Суспільство

          Євроінтеграція. Усмішки. Мільйони. Євромайдан. Прапорці. Захоплення. Ейфорія. Гімн. Сонце. Протест. Репост. Плакати. Віче. Україна.

          Беркут. Студенти. Зачистка. Кров. Побиття. Сльози.  Гнів. Обурення. Протест. Віче. Ліхтарики. Океан Ельзи. Незламність. Воля. Дружба. Любов. Побратими. Автомайдан. Тітушки. Барикади. Сніг. Громадське ТБ. Шампанське. Кутя. Казани. КМДА. Будинок профспілок. Жовтневий палац. Закони. Партія Регіонів. Протест. Ув’язнення. Палатки. Укріплення. Розширення. Опозиція. Народна Рада. Правий сектор. Патріотизм. Обурення. Мирний протест. Урядовий квартал. Коктейлі Молотова. Політичні в’язні. Арешт. Утримання. Беркут. Газ. Кийки. Відступ. Напад. Балаклава. Репресії. Самооборона. Маріїнський парк. Антимайдан. Тітушки. Санкції. Віче.

...

Поки політикани ділять трофеї, наші «екстремісти» живуть своїм життям. Учорашній Майдан – був як музей, де всі експонати вже ніби й бачили по телевізору та в Інтернеті, але хотілося бачити й наживо. А раптом то було не в Україні? А раптом страшний сон?

А я не плакала ні тоді, як була на вулицях, де загинули наші герої, ні тоді, коли покладала квіти, ні тоді, коли була там, де їхніми безмовними тілами обкладали бруківку. Душа моя розривалася. Я йшла і думала: як тепер жити, як ходити Хрещатиком, Інститутською, по вулиці Грушевського? Як тепер з усім цим бути? Як засинати, щоб перед очима не було блакитної каски? Що робити, щоб заглушити в голові ту поминальну пісню?

Як не дивно, на Майдані мені було спокійно і зовсім не страшно. А сьогодні-от розплакалася. Істерично розревілася, прочитавши останні слова одного з героїв Небесної сотні. Йому влучили прямісінько в серце, але він ще залишався живим. Лікарі сказали, що вже нічим не можуть допомогти. Помираючи на руках свого товариша, він сказав, що дуже хотів жити. Розумієте, дуже хотів жити…

Вони ділитимуть крісла і президенство. А в моїй пам’яті буде тільки те, як двоє наших хлопців, засмальцьованих і втомлених, сиділи на купах шин і слухали, що говорять на сцені. До них підійшли дівчатка-активістки, які роздавали цукерки. Хлопці порозмотували солодощі - і гайда жувати. У цій деталі – стільки природності, стільки простоти і шляхетності. Ті, хто до останньої хвилини відстоював нашу гідність, не шкодували ні свого життя, ні здоров’я, мовчки сидять на шинах і радіють цукеркам. А ті, які нас нищили і підставляли під кулі, жирують і прикриваються іконами святих.

«Михайло Гаврилюк» -, крикнув хтось з натовпу, і всі почали фотографувати справжнього козака. А Михайло: «Дайте хоч поїсти нормально». І у тій відповіді – вся щирість і душа нашого народу.

Це ті можуть із кожного приводу робити піар, не ходять туди, де нема журналістів. А прості герої не люблять камер і не потребують, щоб з них робили героїв. А скільки їх? Скільки імен, які творили все те, що відбувається тепер з нами, залишаться невідомими? Скільки героїчних вчинків, про які ми не знаємо? Скільки щирості в діях і словах? Скільки альтруїзму і людинолюбства?
Їх тисячі. Людей, які творили революцію гідності…
Їх сотні. Людей, життя яких ми повинні прожити за себе і за них…
Герої не забуваються! Герої не вмирають!

Переглядів: 2924 Коментарів: 0

Все люди доброй воли и с чутким сердцем!!! Владику Дяченко СРОЧНО нужна наша помощь!!! 

Особенный акцент - необходимы препараты "Heel Apteka", которых у нас в Кировограде нет!!! Кто может, ПОМОГИТЕ!!! Достать препараты или перечислив деньги на счет родителей мальчика!

Пишет мама: "Увага!!! Увага!!! Два дня лежали в Гемо отделение с коленом, здали анализы а у нас печеночные подскачили, сказали не критически но высокие. направили на консультацыю к инфекционисту по Гепатиту В- у нас он сейчас активный, и к гастроентерологу по нашей Дискинезии. Назначили дорогое лечение, выписали Урсофальк в сиропе нигде эго нет. Оббегала аптеки в центре нигде ненашла, Может ктото знает где он есть, сказали что он очень дорогой, нам выписали на 3 месяца это где то 3 флакона точно нада. И все остальные припараты тоже искать надо -НееL продукция Нукс Вомика, Биогая. Сегодня только эссенсиале купили, а всего остального ненашла. 

Кто может помочь материально будим очень благодарны. Карта Приват-Банка 5168757239475371 Дяченко Николай Николаевич карточка мужа, моя сказали неподходит...."

Нужно:

Урсофальк в сиропе, 
Нукс-вомика капли, 
Биогая капли, 
Єссенсиали в капсулах....

Переглядів: 1809 Коментарів: 1

Ми покоління, яке не боїться помирати

Posted Автор: Створено: в Суспільство

За всі роки незалежності України в її історії немає жодного прикладу протистояння, подібного тому, що відбувається зараз просто на наших очах. Лише за добу за різними даними офіційно загинуло близько тридцяти осіб, проте неофіційно мова йде про сотні. Хто за це відповість? Проти кого без оголошення війни виступають силові структури? Чому ті, чиє призначення нас захищати, перетворились на організоване злочинне угруповання? Чекати відповіді на поставлені писання від діючої системи не варто, адже головною її ознакою є невизнання своєї гнилої суті.

Але всі ми не вічні. Це мають розуміти і ті, в чиїх руках сьогодні необмежена влада та зброя. За все доведеться відповідати, якщо не перед судом, то хоча б перед залишками власної совісті та гідності (якщо такі взагалі були). Людей, які сьогодні на вулицях столиці, міст, сіл та містечок вже нічим не залякати. І слід це визнати. Весь спектр можливих покарань та впливу влада вже використала: залякування, арешти, побиття і врешті невинно вбиті… Тіла на столичних вулицях – це своєрідна точка неповернення у свідомості кожного українця, який не вважає себе рабом. Ми не боїмося смерті, бо розуміємо важливість найвищої мети.

...

Код Степу

Posted Автор: Створено: в Суспільство

   Потрачено багато сил і часу на пошук Української Національної Ідеї. Одні шукають її, інші – заважають шукати. Не можу претендувати на остаточну істину. Можу висловити своє бачення. Воно базується на роках роботи в сільському господарстві, на тисячах кілометрів шляху Наддніпрянщиною,  на ментальності степовиків, котрі стрічались на цих шляхах.
      Бачив, слухав, читав,  думав, аналізував, заперечував, доводив, запитував у розумних людей і знову думав.  Очевидно, наша ідея є та, з якою борються усі, хто не бажає нам добра. Кістка в горлі незалежність країни, мова, історія, культура,…. Але найнещадніша боротьба – із самодостатністю українця.

Україна − не Гондурас

Posted Автор: Створено: в Суспільство

Не беручи до уваги наші внутрішні українські причини виникнення ЄвроМайдану і його ще до кінця не з'ясовану, але точно історичну роль у формуванні українського суспільства, хочу наголосити на величезному значенні Майдану для зміни уявлення всього світу про українців. 
Ще рік тому бразилець Джанлука розповідав мені, що в них у Бразилії переважна більшість каже: "Україна - це те ж саме, що Росія". А вже сьогодні незнайома людина із якогось англомовного зарубіжжя, яка поширювала мої пости, написала мені ~Slava Ukrayini! ~ Heroyam Slava!
  

Ще рік тому на світовій арені ми опустилися на рівень нижче плінтуса - від імені всієї держави уряд подав позов до Світової організації торгівлі проти Австралії - типу Україна вирішила оскаржити рішення Австралійського парламенту щодо скасування в них будь-яких марок чи назв тютюнових фірм: відтепер у цій країні всі пачки сигарет мають однаковий, оливкового кольору вигляд, і 70-80% пачки займає страшна попереджувальна картинка. Так їхня влада бореться за здоров"я свого населення.
Здавалося б, до чого тут Україна? - Вона ж не постачає в Австралію сигарети! Чому не позиваються до Австралії США? Адже Штати - найбільший постачальник тютюну в усьому світі.
Справа в тому, що в більшості держав навіть шанс бути запідозреними в підтримці тютюнових компаній - це удар по репутації для уряду.
«Подання такого позову від імені США може мати негативний вигляд в очах населення Сполучених Штатів, - зазначає фахівець із  міжнародної торгівлі. - Україну використовують, як сурогат для виношування чужих ідей та інтересів».
Правда, Україна не одна позориться на весь світ: формально її в цьому позові підтримали Зімбабве, Гондурас, Індонезія, Нікарагуа і Домінікана. Але вони не стали зачинщиками суперечки, на відміну від нашої країни - позов подала саме Україна.
Точніше, наш уряд. Найбільша щоденна газета Нової Зеландії «The New Zealand Herald» і пише, що всесвітні тютюнові компанії-гіганти - о Боже! - ПЛАТЯТЬ ГРОШІ (!!!) уряду нашої країни за участь у цій суперечці. І хоча доказів такої оплати знайти не вдалося, цікаво, хто б сумнівався.
Більше про це позорище знайдете тут.
Станом на сьогодні, як повідомляє агентство Reuters, позов України до Австралії знову відновлено. 

...

Неблагонадійна благодійність

Posted Автор: Створено: в Суспільство

Після новорічних свят шарилась Фейсбуком. Побачила запис Людмили Шукрути, голови ГО "Серце матері" про те, що маленькому хлопчикові Владіку Дяченко потрібна допомога. Малого знаю особисто, декілька разів їздила з дітками у різні поїздки - Владік постійно на усіх кадрах. Бо веселий, активний і завжди усміхнений. Останніми словами у фейсбушному записі було: "хтось кинув на картку мами Владіка 450 грн. Сім'я дуже радіє з того і вдячна".

Після цих слів згадалося, як їздила з одним "благодійником" до школи-інтернату ще перед Днем Святого Миколая. Хлопець старший від мене не більше ніж на 10 років, а то й менше, з усіма понтами домовився зі мною про зустріч біля школи і постійно мені повторював "Та ти не стісняйся мене!".

...
Редакція не впливає на зміст блогів і не несе відповідальності за думку, яку висловлюють автори