Гречані блоги

У країнах Європи давно вже мають за правило викидати сміттєві відходи роздільно. Особливої уваги серед побутових займають пластмаса, скляні вироби та інші, які можуть нанести масивної шкоди природному середовищу. Найшкідливішими у цьому списку є батарейки та акумулятори. Ніхто не заглиблюється у сам корінь проблеми, адже так зручно використовувати ці предмети для довершеності побутових забаганок, завдяки яким створюються нові види елементів живлення. А насправді проблема набагато глибша, якщо торкнутися її суті…
Учні 11-го класу Златопільської гімназії м. Новомиргорода вирішили «боротися» з екологічно шкідливими компонентами - іонно-літієвими батарейками, які фактично отруюють наше життя.

      А чи підозрювали ви, що одна батарейка містить величезну кількість важких металів та солей, викиди яких в атмосферу можуть призвести до ракових захворювань та безпліддя? Ніхто не задумується над тим, що одна невеличка батарейка здатна забруднити 20 м² грунту, який у продовж 50 років буде непридатний для ведення сільського господарства, 400 л води, вбити 2-х кротів або навіть 1-го їжачка. А ще накопичення хімічних елементів, які містить батарейка, у внутрішніх органах людини спричиняє розвиток різноманітних захворювань. Найбільше в організмі людини накопичуються хром - в нирках, мідь - у шлунково-кишковому тракті, ртуть - у центральній нервовій системі, цинк - в шлунку, руховому апараті. Тому, якщо бажаєте захворіти, зелений колір вам – «грайтеся» з батарейками.
          Все це та ще багато корисного стосовно цієї теми в ході екологічного проекту «Батарейку – заводу, природі – свободу!» гімназисти намагалися донести до свідомості жителів міста аби якнайбільше людей зголосилося допомогти природі. Ними було встановлено кілька ящиків для утилізації в місцях найбільшого збуту батарейок, які погодились взяти участь в акції, а також місцевих загальноосвітніх закладах.
    Пам`ятайте, що лише ви можете собі допомогти. Людина – часточка природи, яка не може існувати без неї, ми і є природа. Тому, коли викидаєте усілякий непотріб зверніть увагу на те, якої шкоди ця річ може завдати навколишньому середовищу.  Яким би корисним не був предмет користування, але колись він та й стає непригодним до використання і тоді звісно ж його доля уже відома. Шлях на сміттєзвалища – останній путь, але як багато ще чекає попереду. Адже при потраплянні у навколишнє середовище відбувається процес руйнації зовнішньої оболонки батарейки, і такі небезпечні метали та сполуки як ртуть, свинець, цинк та марганець потрапляють у річки та грунтові води. Результат – забруднення, руйнування…  
Є і інший варіант, який поки що лише частково рятує ситуацію, тому що наразі тільки кілька відсотків, наприклад тих самих батарейок, проходить безпечну утилізацію, забезпечуючи цим чистоту та цілісність нашого земного життя.

Євромайдан шокує, надихає, змушує працювати мозкові клітини в режимі творчої надактивності, розчаровує, захоплює,   Відвідини київського майдану змусили подивитися на все крізь призму людей. А вони завжди були різні. Для когось Євромайдан велика ідея, комусь – шалене багатолюдне дійство, а дехто прагне на цьому заробити гроші чи політичний рейтинг. Але не про політику сьогодні.

Натовп у Києві різнобарвний і різнонацілений. Одні плавно походжають центральними вулицями, роззираючись зліва направо, інші – скандують гасла, типу «Ганьба!», «Банду геть!», хтось тихенько обговорює останні новини з сусідом по тисняві. Окремі, розмальовані у синьо-жовті кольори, загорнені в українсько-європейські прапори, обв’язані стрічками, обліплені наклейками – висловлюють свій протест. Поруч з цим натовпом, гордо піднявши голову, вулицями Києва ходить … Смерть з косою. Абсолютно реальна. На косі красується напис: «Власть, я за вами. Янукович, ты где?».

Я не розраховую, що ви все це зможете дочитати аж до кінця, тут багато. Вибачте, менше не змогла – то я радше для себе написала. Поламався фотоапарат, жодного фото немає, а так би хотілося це все лишити в памʼяті…

Памʼятаю, в 2004 ентузіасти випустили значки з написом «Я був на Майдані». А вже в 2005 на противагу їм зʼявилися значки «Я не був на Майдані», які, треба сказати, користувалися куди більшим попитом…

Учора після роботи поїхала на Майдан. Збиралася побути годинку – та й додому. Та в якийсь момент із польової кухні підійшов чоловік і запитав, чи не хочу допомогти там. До цього читала неодноразово, що потрібні волонтери, але сама в ряди перших не рвалася. А тут таке от. Залишилася. Мінус вісім. Постійно підходили люди по їжу та чай. Але дуже багато і приносили щось: хліб, ковбасу, сир, варення, мед, сало, одноразовий посуд. Хтось підходив допомогти.  

Нарізала гори ковбаси-сиру-сала. Нині піст і нічого з цього не їм. Але дотримуюся його лише на рівні їжі, а ніяк не на рівні сенсів. За винятком цих кількох годин. Коли робила щось для когось. Просто так.

Реально поважаю журналістів. Вони, як ніхто інший, відчувають сьогоднішню ситуацію. Вчора нарахував 8 журналістів, у яких на голові, приторочена до пояса або просто складена в рюкзак (як у симпатичної дівчини з бі-бі-сі) каска або шолом.

Журналісти розуміють, що у нас в країні, будь-яке мирне зібрання може закінчиться побоїщем. А на закони, юридичні чи людські влада плювала.

Було діло на днях – била котів. У мене їх двоє. Один – здоровий солідний дядько з пузом, йому вже 8 років. Друга – трохи неадекватна молода кицька, як кажуть, «з придурʼю». Саме вона періодично мені заявляє, що я десь там вчинила неправильно – не додала корму чи на хвоста ненароком наступила. Заяви свої вона оформляє у вигляді купи в несанкціонованому місці (так висловлює образу).

За що й відгрібає – до садистських дій я не схильна, тому застосовую простий прийом «носом в гівно»: і причини мого невдоволення тварині зрозумілі, і смак поразки в роті залишається. Потім тижнями в нас панує мир і взаєморозуміння.

Пишу дуже коротко. Зараз у Києві.

Всі кричать що адміністрацію президента штурмували провокатори.  Я особисто був свідком тих подій, спілкувався з людьми які були на Банковій. Повірте, майже всі з них прості хлопці. І більшість це діти. Віком 16, 17, 18,19,20 років.  Багато дівчат.

З давніх-давен кіровоградці славилися своїм похуїзмом миролюбністю. Звісно, ніякий не страх виткнути носа зі своєї нірки керує мешканцями центрального міста України, а виключно бажання творити навколо себе мир і спокій тим, що старанно робити вигляд, ніби нічого не відбувається.

Водій маршрутки матюкає бабусю? Нє, ну а справді, водіям же теж треба гроші заробляти. Курить за кермом, провонявши весь салон? Та ні, один я казати не буду – всі ж мовчать. Собак у центрі потравили? От уроди! В центрі! Не могли десь у другому місці потравити? Пійсят чоловік вийшло на мітинг за Євросоюз… Смішні. Що воно дасть? Нє, я туди не піду ще проблєми на роботі будуть, в мене діла.

Було це давно. Тоді Бог наш ще маленьким був.  Якось сидів Він на великій пухкій хмарі, відривав від неї шматочки й грався.  Ліпив тварин, гори, дерева… І виліпив якось такого собі хмаринку-чоловіка: два вуса та чуб, кремезного, але швидкого.  Задумався Бог над тим, що робити з тим шматочком… а потім – узяв та і поставив на Веселку, що блукала Дніпром, Порогами, ловлячи сонячні промені.  Подивився… Подумав…  Гукнув Степу: “Дай Душу йому!”.

Вставлю і свої п’ять копійок до найпопулярнішої теми останніх днів. Коли сьогодні близько восьмої вечора прийшла на Майдан Незалежності, там виступав хтось польськомовний (хто саме – не уявляю). Серед іншого почула:

«Бачу тут багато європейських прапорів. Я купив цей маленький прапор у Європейському парламенті. І це – мій шматочок Європи для вас. Вірю, що колись для вас буде вся Європа».