Гречані блоги

Блоги небайдужих особистостей на інформаційному порталі Кіровоградщини "Гречка"

Бити чи не бити? Ось у чому питання.

Posted Автор: Створено: в Суспільство

Було діло на днях – била котів. У мене їх двоє. Один – здоровий солідний дядько з пузом, йому вже 8 років. Друга – трохи неадекватна молода кицька, як кажуть, «з придурʼю». Саме вона періодично мені заявляє, що я десь там вчинила неправильно – не додала корму чи на хвоста ненароком наступила. Заяви свої вона оформляє у вигляді купи в несанкціонованому місці (так висловлює образу).

За що й відгрібає – до садистських дій я не схильна, тому застосовую простий прийом «носом в гівно»: і причини мого невдоволення тварині зрозумілі, і смак поразки в роті залишається. Потім тижнями в нас панує мир і взаєморозуміння.

Але той день був особливий.

По-перше, це була нова доріжка. Спеціально куплена взамін старої, яка вже просякла запахом кицьчиних образ. Куплена за великі гроші. По-друге, купа була якраз під вимикачем – тобто місцем, до якого ти, зайшовши в хату, в темряві йдеш, вмикаєш світло і потім розносиш по всій дорожці те, в що ти вступив. По-третє, мене ще перед цим хтось розізлив. Ну або злив мене раніше протягом тривалого часу…

Не знаю. Але лупила сильно. Причому обох. Тапочком, віником, скрученим в трубочку календарем, гамашами, плюшевою мишею. Вони бігали по хаті й намагалися знайти місця, де сховатися. На три хвилини я заспокоювалася, та потім мені на очі потрапляла доріжка в коридорі, я знову хапала якийсь підручний засіб і знову ганялася за гадами.

І тут – головне. Вже пізніше, коли я згадувала це побиття мирних котів злою мною, не могла не задуматися про кричущу різницю між ними. Кицька знала, що винна, − вона щільно притискала вуха до голови, очі від страху перетворилися на дві вузенькі щілинки, голову втягнула аж в діафрагму, хвіст підібганий, забилося в самий куток… І що, ви думаєте, це викликало у мене жалість? НІФІГА. Це викликало ще більший напад люті, бо вмикалися якісь невідомі механізми тотального й абсолютного панування сильнішого над слабшим, лізло на світ оте підсвідоме й неконтрольоване в своїй жорстокості «Я», втілене в Кідруковому «Боті», про яке ми, як правило, й не здогадуємося…

В той час як кіт, зачувши реальну небезпеку, шипів на мене, як гримуча змія. Той самий кіт, який щоночі заколисує мене муркотінням, тепер вищирив на мене свої клики, наморщив носа і на кожний мій замах тапочком відповідав таким бурхливим шипінням, що аж забризкав слюнями підлогу. І бажання його бити якось і не виникло. Для форми просто насварила. Не те щоб я боялася… Швидше, заповажала – таке мале, а шипить.

Кицьку з прижатими вухами винесла на балкон, щоб не провокувала мене на насильство. Доріжку випрала. Через дві години заспокоїлася. Кицьку впустила, покормила. Багато думала.
* * *

Не раз бачила сцени, де бʼють беззахисну жертву – вона зіщулюється, плаче, затуляє голову руками – а її ще більше бʼють. Збоку це виглядає страшно. Дуже страшно. Ми дивуємося – яким звіром треба бути, щоб таке робити? Вона ж не чинить опору, не випромінює загрози, вона більше не є небезпечною – навіщо ж додавати жорстокості??? Але всередині такої ситуації панують свої закони.

Це особлива форма психологічного звʼязку між мучителем та його жертвою. Цей зв’язок насправді є дуже сильним. Вперше його досконало вивчили психологи після жахіть Другої світової війни. Я не буду в це вдаватися. Скажу головне: базовою причиною для виникнення такого звʼязку є одна-єдина умова: ЖЕРТВА НЕ ЧИНИТЬ ОПОРУ.

Як тільки зʼявився який-небудь, хоча б мінімальний і смішний у своїй недолугості опір – все. Звʼязок розірвано. З боку насильника будуть хоч і жорстокі, але КОНТРОЛЬОВАНІ дії. В його свідомості противник, поки він опирається, все ще являє собою небезпеку, тому насильник не може собі дозволити втратити контроль.

Тому в екстремальній ситуації чиніть опір. Завжди. З останніх сил. Брикайтеся. Дівчата можуть пищати на високих децибелах – це, до речі, нормальна зброя. Тільки не прищулюйте вух і не підбигайте хвоста.

Не те щоб я хотіла, щоб ми геть усі були героями. Я б хотіла, щоб ми усі вижили.

P.S. І ще: в минулому я належала до організації захисту тварин, да. А от члени «беркуту», за моїм переконанням, ніколи до жодних гуманістичних організацій не належали.

Коментарі  

 
+3 # Viki 28.12.2013, 01:49
было б нехило господина Вьюна тоже мухобойкой, чтоб от привычки хотеть жрать тоже отказался... Главное - понимать, что не вскому индивидууму можно привить нормальное человеческое поведение...
Цитата
 
 
+3 # Олександр_32106 12.12.2013, 19:35
Просто брал и по горбу мухобойкой бил. А если какая-то котячья или собачья морда позволяла себе шипеть или рычать - с ними я работал отдельно.
Обычно такой работы хватало до конца моего пребывания у родственников.

Написав майбутній Парахатий (Беркутівець)
Цитата
 
 
-4 # Игорь Вьюн 09.12.2013, 13:56
А я расскажу свою историю.
Когда я приезжал к бабушке в село, то первые пара дней у меня уходила на приведение местных котор и собак к порядку.
Как только я садился за стол есть, вокруг сразу же собиралось несколько собак и котов, которых бабушка с дедом приучали есть одновременно с ними. Так вот: ч ни о чем с ними не договаривался. Просто брал и по горбу мухобойкой бил. А если какая-то котячья или собачья морда позволяла себе шипеть или рычать - с ними я работал отдельно.
Обычно такой работы хватало до конца моего пребывания у родственников.
Вывод: тот, кто шипит вызывает уважение или страх только у ссыкливого хозяина. Взяли в руки мухобойку - бейте и не останавливайтес ь. Главное - знайте - ЗАЧЕМ бьете и какое поведение хотите привить
Цитата
 
Реклама

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

Редакція не впливає на зміст блогів і не несе відповідальності за думку, яку висловлюють автори