Гречані блоги

Блоги небайдужих особистостей на інформаційному порталі Кіровоградщини "Гречка"

Інтерв'ю з Максом Кідруком

Posted Автор: Створено: в Культура

На початку листопада до нашого міста із презентацією нової книги завітав Макс Кідрук - український письменник, мандрівник, колумніст чоловічого журналу «XXL», автор трилерів «Твердиня», «Жорстоке небо», «Зазирни у мої сни» та інших книг, засновник науково-популярного проекту «Quantum». Вважається першим в Україні автором тревелогів та технотрилерів. Побував більше ніж у 30 країнах, серед яких Мексика, Еквадор, Перу, Китай, Чилі, Бразилія, Ангола, Намібія, Нова Зеландія та інші. За освітою – інженер-енергетик.

Ми поспілкувалися і з цього вийшло інтерв'ю яке пропоную вам.  

К.П.: Нещодавно у Кропивницькому відбулася презентація твого нового роману «Зазирни у мої сни». А чи пригадуєш свою взагалі першу презентацію першої книги? Про що розповідав, що питали?

М.К.: Якби мова йшла про інші міста, напевно, не пригадав би. Але Кропивницький завжди був для мене другим рідним, а тому так, звісно, я добре пам’ятаю свій перший виступ тут. То було в університеті, філфак, і як і перед кожною новою й незнайомою аудиторією я починав із подорожей. Розповідав про Анголу, Намібію, Бразилію. Це завжди спрацьовує. А вже потім переходив до літератури.

К.П.: Раніше ти говорив, що не виступаєш на літературних фестивалях, і ти не виступав. Тепер тебе можна на деяких зустріти (наприклад CodaFest у Вінниці). Чому змінив свою думку, що на неї вплинуло?

М.К.:  Думку, по суті, не міняв. Я досі схильний вважати, що музичний фестиваль — не найкраще місце для проведення презентації книги чи літзустрічі. Втім, літературний ринок в Україні тісний, велике значення мають особисті контакти, і так сталося, що організатори  як Фестивалю Ї, та і CodaFest, чи інших фестів, є моїми друзями, які допомагають і завжди допомагали з організацією моїх «сольних» презентацій. Я просто не маю морального права їм відмовити. З тієї ж причини я вже зараз із певністю заявляю, що весною 2017-го буду у Львові на RazomFest.

 

К.П.: Думаю, що ти вже втомився від запитання стосовно екранізації твоїх трилерів. А ти не думав щодо комп’ютерних ігор за мотивами твоїх романів?

М.К.:  Це дуже хороше і водночас болюче запитання. Якщо відверто: я значно більше хотів би бачити гру на основі Бота чи Твердині, ніж фільм за їхніми мотивами. Фільм майже завжди псує історію. Псує або змінює. Комп’ютерна гра навпаки — лиш додає чистої популярності. Насправді 2013-го, ще до початку подій Євромайдану, велися перемовини з девелоперами у Москві, у них була така ідея — бажання — зробити гру за Ботом. Але, зрозуміло, після зими 2013-2014 років усі ці контакти обірвалися. Я не жалкую. Всьому свій час.

К.П.: Ти творець науково-популярного проекту «Quantum». Не плануєш по закінченню зробити книгу за матеріалами проекту (типу «Всесвіт для Чайників») ?  Або, можливо, розпочати новий проект?

М.К.:  Книга була би чудовим проектом, особливо зважаючи на той факт, що науково-популярної літератури в Україні напрочуд мало. Лише цього року почали з’являтися перші вартісні переклади (напр., той же Стівен Хокінг). Єдина проблема — це брак часу. Можливо, за кілька років я все ж знайду можливість і перенесу Quantum на папір — видавці його із задоволенням опублікують, — але поки що є цікавіші проекти.

Стосовно продовження — так, зважаючи на те, наскільки успішним вийшов перший сезон проекту Quantum у Києві та Львові, я давно думаю про те, щоб організувати Quantum-2 у цих містах. Дуже сподіваюсь, що проект зможе стартувати вже восени 2017-го.

К.П.: У твоїх романах головні герої українці завжди виїжджають (із різних причин і різною метою) закордон. Питання дещо іронічне – чи планується історія, дія якої буде відбуватися лише в Україні? Або можливо тревелог про подорожі Україною?

М.К.:  Саме таку історію пишу зараз. «Не озирайся і мовчи» — виключно про Україну. І ніхто нікуди не виїжджатиме :)

К.П.: Ти себе характеризуєш як людину, яка заробляє історіями. Те, що людину тягне до історій (в книгах, фільмах, на ТБ, в житті і т.д.) пояснити легко. Чим, у такому разі, можна пояснити прагнення людини читати поезію?

М.К.:  Це точно запитання не до мене. Я завжди кажу, що я глухий до поетично слова, а тому намагаюсь уникати суджень про поезію, про те, що спонукає читати чи писати поезію. Навряд чи є сенс висловлюватися про те, в чому нічого не тямиш.

К.П.: Що тобі найбільше подобається і найбільше не подобається (можливо навіть дратує) в сучасній українській літературі або літпроцесі?

М.К.:  Дике, якесь просто ірраціональне бажання поділяти все на високе й низьке, і вішати ярлики — якщо ти розумієш, про що я. Я зараз не хочу говорити про те, що такий поділ загалом притягнутий за вуха, що доцільніше було б оцінювати книги з точки зору хороша/погана історія. Мова про інше. Про те, що наклади якогось українського автора перевалюють відмітку 10000, бідолаху миттєво зараховують до попси. Чомусь ми забуваємо, що Ремарк, Льоса, Стейнбек, Фіцджеральд, Хемінгуей свого часу були надзвичайно популярними, продаючи сотні тисяч копій своїх книг. Я про те, що не наклад, не жанр і не особистість автора мають бути критерієм. Потрібно окремо оцінювати кожен конкретний текст. Великий наклад не завжди свідчить про попсовість тексту, так само як малий наклад аж ніяк не є запорукою глибини та інтелектуальності.

К.П.: Ти, як і будь-який письменник, багато читаєш. Чи не шкодуєш, що прочитав деякі книжки? Наприклад такі, які чи вкрали твій час, чи відкрили очі на речі, про які не хотілося знати, чи просто розчарували. А чи є такі, які шкодуєш, що ще не прочитав?

М.К.:  Не уявляю, як можна шкодувати за прочитаною книжкою. Так, іноді книги трапляються не надто вартісні, але такі можна відкласти (хоча я стараюсь уникати цього, завжди намагаюся дочитувати, хай би як важко чи нудно це було). А стосовно ще не прочитаних — у мене є ціле життя, аби їх прочитати. Чим, власне, я й займаюсь.

К.П.: Як би ти коротко схарактеризував ідеальну в твоєму розумінні книгу, або, можливо, історію?

М.К.:  Стилістично довершена, сюжетна історія, чия фабула затягує з першої і не відпускає до останньої сторінки, але поза тим має подвійне дно — щось таке, що не описано явно, але зачіпає найбільше, примушуючи багато днів після того, як перегорнув останню сторінку, осмислювати, пережовувати, переживати у думках прочитане.

К.П.: Які б ти дав три короткі поради письменникам-початківцям?

М.К.:  Читати. Всюди, де тільки можна. Постійно. І завжди. Письменник починається з читання, тож, якщо ви плануєте заробляти писаниною на життя, мусите прочитувати не менше 80-100 книг у рік.

 

 

 

 

0
Коментарі вимкнені автором.
Редакція не впливає на зміст блогів і не несе відповідальності за думку, яку висловлюють автори