Гречані блоги

Блоги небайдужих особистостей на інформаційному порталі Кіровоградщини "Гречка"

«Мартин Боруля» на сцені «Вересневих самоцвітів»

Posted Автор: Створено: в Культура

Після гучного відкриття свята театрального мистецтва виставою кіровоградського театру, фестиваль «Вересневі самоцвіти» 26-го вересня на своїй сцені приймав гостей із Черкаського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Тараса Григоровича Шевченка. Наші сусіди привезли виставу «Мартин Боруля», прем’єра якої відбулася 12 червня 2009 року.

Режисер постановки Анатолій Москаленко, судячи з усього, із великою повагою ставиться до тексту п’єси. Вона не перероблена, не інтерпретована, не адаптована, а поставлена реалістично, з максимальною близькістю діалогів до оригінальних, написаних Карпенко-Карим. Вистава має своєрідне обрамлення – на початку Омелько скручує собі цигарку, наприкінці він завершує усе фразою, яка вже загубилася в оплесках – «І що б то було на цигарки віддать!».

Яскраво вимальовано декілька символів, таких як високий стілець зі спинкою та підлокітниками стілець, що нагадує трон. Він не вписується у загальну картину декорації, адже на сцені (тобто у Мартиновій хаті) стоять лави, покриті вишитими рушниками, та стільці, які активно експлуатують у дії актори – пересувають їх, лягають, сідають, вилазять з ногами. Але дисонанс, створений троном (який, до речі, є символом того омріяного Борулею дворянства), навмисний, введений аби увиразнити лейтмотив, загальний настрій. Боруля хоче бути дворянином, але дворянство це удаване, штучне, яке лише створює візію, яке у суті своїй дворянством не є. Всі ці «папінька та мамінька», «треба спати до обіду, бо так роблять пани. Навіть якщо прокинусь, буду лежати д осніданку», є лише створенням цієї подоби дворянства. Чудову деталь віднайшли театрали із Черкас. Мартин знає, що пани і міщани п’ють такий напій «фь…фь….фій…тю…кофій!», але не знає куди його подають «чи до борщу, чи перед сном». Це теж його один із елементів створення того удаваного дворянства. Але ковтнувши кави, (яку він випиває так як горілку – перед тим перехрестивши) він закусуює її огірком. Це абсолютно чудово підмічено режисером, і є, безперечно, знахідкою, яка увиразнює характер Мартина, та створює комічний ефект.

Серед інших епізодів-символів – марення Мартина, коли той ганяється за медаллю та палітуркою із родинним гербом – своїми паперами про підтвердження дворянства. У глибині сцени висить велика ікона, яку за декілька епізодів закриває полотно із зображення гербу. Коли у фіналі Мартин кидає папери у вогонь – «згорає» герб і знову зявляється ікона – символ очищення, праведності, повернення до колишніх ідеалів, адже спалені папери повертають Борулю до колишнього життя, звільнивши від мари дворянства.

Безперечно, «Мартин Боруля» – комедія, до того ж із щасливим кінцем. Акторам Черкаського театру вдалося створити справжню комедію, яка подекуди переходила у фарс. Глядач був задоволений, і зривався оплесками після кожного вдалого жарту. Це створювало певний присмак КВК. Але, напевне, так звик реагувати глядач. Комічних епізодів було пре достатньо. Хотілось би відзначити яскравий образ (а образ дійсно яскравий у кольорах – білосніжні галіфе, червона яскрава жилетка, та золотистий фрак) Націєвського (Олександр Гуменний), який розвеселив публіку не лише своєю грою, а й зачіскою-гребенем. Але беззаперечною зіркою вистави став народний артист України Юрій Берлінський (Мартин Боруля). В середині другої дії глядачі сміялись мало не з кожного слова актора – це справжній комедійний талант.

Дію супроводжували танці та співи, які інколи логічно увиразнювали ситуацію (пісня Миколи до Марисі «Ой, чий то кінь стоїть..», або співі під гітару Націєвського), інколи були не зрозумілими, зокрема не доречними мені видались танці.

Фінал – квіти та оплески від вдячних глядачів, та традиційний кошик з квітами від обласної державної адміністрації. Фестиваль набирає оберти. У п’ятницю 27-го вересня глядач має змогу познайомитися із постановками Сумського театру імені М. С. Щепкіна, та Київського академічного Молодого театру.

«Мартин Боруля»

Іван Карпенко-Карий

Комедія на 4 дії

Черкаський академічний обласний український музично-драматичний театр імені Тараса Григоровича Шевченка

Режисер – Анатолій Москаленко

Художник – Сергій Ридванецький

Художник з костюмів – Наталія Ридванецька; Олександр Гуменний.

Балетмейстер – Залужений артист України Володимир Татарінов

Концертмейстер – Олена Бєлкіна

Помічник режисера – Ірина Чваркова

ДІЙОВІ ОСОБИ ТА ВИКОНАВЦІ:

Мартин Боруля – Народний артист України Юрій Берлінський

Палажка, його дружина – Заслужена артистка України Світлана Москаленко

Марися, їх дочка – Олена Брехаря

Степан, їх син – Олег Телятник

Гервасій Гуляницький - Народний артист України Віктор Семененко

Микола, його син – Павло Гончаров

Націєвський – Олександр Гуменний

Омелько, наймит у Борулі – Заслужений артист України Віктор Коломієць

Трандалєв – Михайло Кондратський

Матвій Дульський, чиншовик – Заслужений артист України Олександр Кузьмин

Трохим, наймит у Борулі – Олександр Кузьменко

Гості, наймити – артисти балету Олена Пономаренко, Юлія Донська-Гуменна, Наталія Науменко, Юрій Гребень, Сергій Пономаренко, Дмитро Потапчук.
 

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

Редакція не впливає на зміст блогів і не несе відповідальності за думку, яку висловлюють автори