Гречані блоги

Блоги небайдужих особистостей на інформаційному порталі Кіровоградщини "Гречка"

Моя драматургія (Кілька слів про «Житейське море» Івана Тобілевича)

Posted Автор: Створено: в Культура

Ніколи не розумів навіщо читати текст п’єси. Театр і драматургія у моєму розумінні були поняттями не просто спорідненими, а майже невід’ємними, зрощеними. Я собі думав, що читати п’єсу це все одно, що читати ноти – треба дивитись виставу/слухати музику. Так я бунтував проти драматургії у школі.

Але все перевернулось із ніг на голову. Не раптово і не кардинально, а поетапно. Картинка не стала ясною, бо полуда не впала з перед очей у мить – пазл складався роками.

Етап І. Драма Бернарда Шоу. Вже і не пригадаю назв, точно «Пігмаліон». Я прочитав п’єси 3 чи 4 з товстезної книги і був причарований – «ЛІТЕРАТУРА!»  – з усіх великих літер. Тоді я вперше відчув, що мені не треба ніхто. Ні актори, ні режисер, ні декорації, ні софіти – усе було у тексті, усе було в моїй голові. Магія.

Етап ІІ. Я на виставі «Хазяїн» (Режисер: Євген Курман). Усе що я бачив у театрі до того – реалізм; актори, хоча і талановито, але все ж просто озвучували текст – все, що я малював сам собі у голові було на сцені. На «Хазяїні» я вперше зустрівся із режисерською інтерпретацією. Причому з такою, яка не відходила ані від характерів, ані від сюжету, ані від оригінального тексту. Тоді я переварив у своїй голові усе, згадав як перекручували різні режисери (кіно і театру) «Ромео і Джульєтту» і зрозумів, що текст п’єси і театральна вистава – речі доволі різні, відносяться до різних видів мистецтва (тоді я зрозумів вдруге літературність драматургії), хіба що драма без сцени жити може, а навпаки – ні.

Етап ІІІ. Я і «Житейське море». Прочитані майже всі драми Карпенка-Карого, і тут – «Житейське море». Драма справила на мене те саме враження (а може подекуди сильніше і глибше) як і драма Бернарда Шоу три роки тому. Психологічна глибина, настрій і атмосфера, небанальний гумор, афористичність, яскраві характери – усе чудове. «Житейське море» одразу стала п’єсою номер один для мене. Тоді я відчув, що не хочу дивитись її на сцені – мені хотілось лише читати. Читати і перечитувати. Виникло відчуття, що на сцені (навіть якщо це буде просто озвучення тексту) воно буде виглядати значно гірше ніж у моїй голові – те саме відчуття виникає коли екранізують твою улюблену книгу.  

Що я збагнув про драматургію останнім часом? Це – дуже тонке мистецтво. Виражальні засоби і прийоми значно вужчі ніж прийоми  епічних чи ліричних творів, а отже творення високохудожньої драми справа майже ювелірна. Драматург не може піддатися почуттям і суб’єктивізму як поет, чи загорнути ганджі у шовки гарних слів, «розтектися думкою по дрєву». Ще більш тонке мистецтво, на мій недосконалий погляд, це кінодраматургія – кожна фальшива фраза у фільмі може вбити фільм, тоді як театральній драмі, на правах англійської королеви, дозволено бути «награною», чи то пак «театральною».

0
Коментарі вимкнені автором.
Редакція не впливає на зміст блогів і не несе відповідальності за думку, яку висловлюють автори