Гречані блоги

Блоги небайдужих особистостей на інформаційному порталі Кіровоградщини "Гречка"

Нічна київська дискусія з «ватніком»

Posted Автор: Створено: в Мандрівні нотатки

Подарувала мені доля знайомство з окремим недоумкуватим і брехливим підвидом Homosapiens, яких наше сьогодення називає «ватніками». Коли прощався з ним, то від «радості» тригодинного спілкування так відверто про це і сказав: «нарешті і мене доля  познайомила з такою людиною  – справжнім «ватніком». Про його глибокий внутрішній світ і хочу розповісти.

b2ap3_thumbnail_828473_original.jpg

Свого часу, коли вперше почув ментальне поняття «вата» і «ватнік», то робив вилазку в інтернет для пошуку пояснення новим для себе термінам. Пізніше у когось з FB-френдів прочитав, що для збереження власних нервів сперечатися з ними серйозно з фактажем немає сенсу – вже можу стверджувати, що це дуже корисна порада. В дискусіях з цими путінськими «неосовками» не діють жодні факти, адже у них своя реальність і правда, сформовані російською/проросійською пропагандою і пошуком винних у власних негараздах життя на тлі ностальгії за минулим.

Тож, почну по порядку.

Склалося так, що з 4-го по 6-те березня 2015 р. в був у відрядженні в Чернігівській області і вертатися з Києва на Кіровоградик довелося громадським транспортом. На автостанції «Видубичі» переді мною був куплений останній квиток на рейс о 20:30 і повідомлено, що на наступний останній рейс о 23:00 теж вже нічого немає і до ранку жодних варіантів: «А шо ви хотіли: дєнь освобождєнія від німецьких фашистів Кієва, плюс перед празніком…» Зрозумів ситуацію і почав шукати варіанти через водія, а там: «Не можу взяти, нас штрафують…». Відеокамери в салоні дали зрозуміти причину його сумного тону, я ж подивився у ті ображені передовими технологіями очі і продовжив пошук через хорошу знайому, яка дала декілька телефонів інших фірм-перевізників, у яких з варіантами було те саме. Продовжив їх пошук через смартфон: сайт «Укразілізниці» так і не завантажився, як і бла-бла-кар… Довелося звернутися за допомогою до брата, але «дєнь освобождєнія і пєрєдпразнік» і цього разу не підвели – квитки на всі рейси розкуплені, у бла-бла-кар нічого теж. Брат оперативно зметикував, що спочатку на останньому потрібно зареєструвався, але і це нічого не дало – новачкам без рейтингу там нічого не світить. Але все ж він допоміг, адже на диво намалювався залізничний варіант, який вже традиційно підвів мене: поки на метро дістався «Південного», отримав SMSку з правильним кодом квитка, роздрукував його і вибіг до колії №6, то слова диспетчера «рейс № 80 Київ – Дніпропетровськ відправляється. Щасливої Дороги!» підтвердили, що сьогодні не мій день. Пізніших рейсів у потрібному напрямку не було. Вирішив перед закриттям метро повернутися на «Видубичі» і вже зранку звідти виїжджати. Коли близько першої повернувся, то зрозумів, що сьогодні був не лише не мій день, а й ніч: автостанція була зачинена, за що окреме «дякую» невідомим незнайомцям з якихось важливих кабінетів. Охоронці виявилися хорошими, чітко виконували посадові інструкції, нікого не пускаючи. Варіанти з деякими автобусами на території вокзалу теж не допомогли: водіїв в них не було. Врешті я змирився і зрозумів, що доля для чогось пропонує мені провести цю чарівну березневу прохолодну ніч під зоряним небом автостанції.

Розмістившись на лавці, я швидко заснув, аж раптом близько другої прокинувся і помітив метрах в 30-ти навпроти себе подібного вокзального щасливчика, якому не сиділося на місці. Він же, помітивши, що я встав для розминки, підійшов і зі словами «доброй ночі» почав знайомство, обсипати жалем мене через таку ситуацію і підбадьорюванням з побажаннями здоров’я батькам… Той низенький чоловічок напідпитку передпенсійного віку справив враження неагресивного бідолаги-невдахи. Я подумав, що краще бути чимось зайнятись і говорити, ніж просто сидіти і підмерзати – запропонував йому  сідати поряд і тут почалося:

  • «не смотри украинское телевидение, оно все врет»
  • «Небесную Сотню Майдана расстрелял «Правый Сектор»
  •  «в Украине гражданская война»
  •  «Америка нашей мордой хочет побить Россию, а та защищается»
  • «у Украины без России нет будущего»
  • «танки, грады, оружие, которыми воюют ополченцы куплены за деньги Ахметова/Януковича у России»
  • «Кузьму Скрябина убила украинская власть за его последнее интервью с ее критикой»
  • «Россия готова к 3-й мировой войне, потому что должен быть баланс, а США оборзели»
  • «во всем виноваты массоны (-жидо), которые хотят поработить мир
  • «Крым воссоединится с Украиной в составе России»
  • «русские и украинцы единый народ, который посорили США»
  • «кариесный президент… 300-летняя общая история «братских» народов…»
  • "Запорожскую Сечь императрица Екатерина ІІ не уничтожала"

… суми витрачені США на Помаранчеву  і Революцію Гідності, про вигадану українську історію, плани американців, про великого і всемогутнього Пу ( Х@йла по-нашому) і все під соусом історій з власного життя, ігноруванням відповідей і різкою зміною теми, коли я заганяв його у «глухий кут». Ще в таких випадках він неодноразово починав бажати здоров’я моїм батькам, просто йшов прогулятися-зігрітися чи запрошував побувати у населених пунктах, про які згадував у своїх історіях. З часом емоції все частіше над ним брали гору, що виливалося у істеричні сплески «НЄ ПЄРЄБІВАЙ СТАРШИХ!!!» і розкриттям якихось сенсацій невідомої мені реальності в Україні. Активно користувався і розбавленням елементарними  англійськими словами і фразами з поганою вимовою і граматичними помилками речень – мабуть гадав, що на мене це має справляти якесь враження.

При цьому про відвертість російського ФСБшного терориста Стрєлкова-Гіркіна, так званого героя т.зв. новоросії і його «Это я нажал спусковой гачок войны» нічого не чув і не знає, а від мене вперше довідався це прізвище. Звісно, що через це не знає і його громадянства, як і терористів Мотороли, отамана-керівника  рашистських козаків Козіцина, Бетмена… Звичайно ж невідомо йому нічого і про загибель псковських десантників в Україні і полон костромських, і генерала генштабу РФ Лєнцова, який прилітав для організації з українським генералітетом перемир’я після загибелі 32-х елітних «вимпелівців» в аеропорті Донецька на початку грудня 2014 р.

Маячня маячнею, але прохолодна ніч і декілька годин очікування до відкриття автовокзалу змушували підтримувати цю так звану дискусію. Ну як мені, колишньому  випускнику історичного факультету (хоч і десять років вже минуло) було реагувати на «донбасскій народ», котрий «туда засєліла Єкатеріна Вторая» чи на підготовку «Правава Сєктора» в Польшє і Літвє», тих хлопців, яких я пам’ятаю ще зі студентського Євромайдану перед побиттям «беркутом» - що, дарма тоді я у відрядженні в Києві був? Чи на його розповіді про Євромайдан, на який я сам разів 6 їздив?

 Насміявся я над ним від всього того «нє па дєцкі», що його неймовірно дратувало. В ході розмови дізнався і його надійне джерело інформації – газета «ВЕСТИ».  На мої питання чи знає він про КДБ, з чим асоціюється ця абревіатура, кар’єру Х@йла... про Бєслан з сотнями вбитих дітей, жертв субмарини «Курськ», антитерористичну операцію в «Норд-Ост», підриви в росії сплячих багатоповерхових будинків у 1999 році напередодні виборів Х@йла президентом…  рускомірєц з алкогольним перегаром  відповів: «Та ти нічєво нє знаєш!»

На такі одкровення я лиш і міг, що вголос дякувати долі за посланого мені знавця всіх і всього. Але коли маячня переходила всі межі і починалися оди хворому на голову і злобному карлику, то раз і наді мною емоції взяли гору і зі словами «щоб він зд…х» почалася чергова пауза, а потім і інша тематика, які все одно пізніше зводилися до основної. До речі, ніби символом цього т.зв. диспуту був рекламний постер газети «Совершенно Секретно» на вікні вокзалу біля нас зі статтею-передовицею «ПУТИНА БЕЗУМИЯ: можно ли доверять управление страной психически нездоровому человеку?»

Тож, якщо хочете знати вбивць кучмівських міністрів Кравченка і Кірпи, винних у всіх бідах людства і майбутню історію, то рекомендую: Сергій (наче Васильович), 58 років, родом з Нікополя (Дніпропетровщина), розведений, дітей не має, колишній капітан рибацького судна з екіпажем у 27 чоловік, зараз працює сторожем будівельного об’єкту турків у Підгірцях (село під Києвом), мама якого з Калуги, а він сам скоро планує знову виходити назустріч вітру і хвилям з Севастополя і ловити рибу для України у складі росії. А ще він духовна людина, адже два роки працював у якомусь київському чоловічому монастирі на кухні (думаю, що монастир того патріархату, патріарх якого мордвин за національністю, є мільярдером, полюбляє дорогі годинники і кататися на лижах з невисокими президентом і прем’єром).  Хоча достовірність інформації про «ватніка» не гарантую – все з його слів, а вони, як потім побачив, не мають ніякої ціни.

З відкриттям автовокзалу після 5:00 дав йому 20 грн. на дорогу до Підгірців, через нестачу яких він і змушений був складати мені компанію цієї прохолодної ночі, подякував за її розфарбування веселими емоційними кольорами, попрощався і пішов перекусити. І тут доля зробила завершальний мазок до повного портрету мого «ватніка-рускомірца»: за пару хвилин він вже стояв біля того ж ларька, в якому я щойно купував свій скромний сніданок і вибирав пиво. Мене не бачив, а коли з купленою «Роганню» обернувся, то у нього відняло дар мови. Коли ж я спитав за які гроші буде вертатися, то він лиш опустив очі і почав вибачатися – видно точно у монастирі працював, ще якась совість залишилася.

Так цієї ночі я і пройшов перевірку нервів лютою маячнею «ватніка».

0
Реклама

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

Редакція не впливає на зміст блогів і не несе відповідальності за думку, яку висловлюють автори