Українцям - про Україну, українське та українців

"Тільки люди достатньо божевільні, щоб вірити, що вони можуть змінити цей світ, – змінюють його"



Стів Джобс

В продовження теми "Пєрвамай"... Відносини радянської влади з робітничим класом, які щедро залиті кров'ю

Posted Автор: Створено: в Суспільство

Позавчора, 1 травня 2013 року в Кіровограді, як і в багатьох містах України пройшли першотравневі демонстрації. За абсурдною та незрозумілою традицією, у кожному, без виключення, місті, такі демонстрації очолювали представники, та доживаючі свого віку, прихильники Компартії... Чи мають хоч якесь моральне право ці пережитки минулого бути присутніми на таких демонстраціях,  далі, у моїй розповіді...

 b2ap3_thumbnail_P5010013.JPGЧервоні прапори неіснуючої держави та, майже, ідентичні прапори політсили, наступника  КПСС, який вже давно в Україні став сателітом кримінально-олігархічної влади. Все це було присутньо на першотравневій демонстрації. Та, чи мають право ці правонаступники злочинного режиму приватизовувати роль захисника робітничих мас? І які відносини ці самі робітничі маси мали з радянською владою? Отже, поговоримо про факти, які довгий час замовчувалися та приховувалися комуністичним режимом. 
 Хотілося б зазначити, що радянський режим особливо не зважав на права чи вольності робітників.   Тому, заворушення та масові безпорядки відбувалися постйно. Особливих темпів подібні протести набули у часи Хрущьова.  Існувала знаменита реприза найпопулярніших у 50-60-і рр.. українських артистів - Тарапуньки і Штепселя. На запитання - де ти продукти купуєш - була відповідь: так я сумку до радіоприймача підвішую! Цей чисто радянський жарт незмінно викликав захват у слухачів. Дійсно, газети, радіо і телебачення постійно твердили про те, як успішно трудівники села наздоганяють Америку з виробництва м'яса і молока на душу населення, як уже перегнали капіталістичні країни за низкою показників, як країна виграє змагання з усім світом - але продуктів-то в магазинах ставало все менше і менше. Причому пропадали ті самі товари, яких, якщо послухати радіо, і ставало все більше і більше - м'ясо і молочні продукти. Потім раптом дефіцитом стали рослинне масло, хліб, крупи. У ряді областей країни вже в 1962-1963 рр.. були введені картки на більшість видів продовольства. З 1962 року починається закупівля зерна за кордоном.
  Згадуючи про соціальні заворушення і народні бунти у великих промислових містах СРСР кінця хрущовської епохи, як правило, говорять про Новочеркаськ. 
Тамтешні події відносно добре описані, збереглися архівні фото та спогади учасників тих подій. У червні 1962 р. робітники локомотивного заводу, протестуючи проти підвищення цін на продовольство, оголосили страйк і пішли під червоними прапорами і портретами Леніна до міськвиконкому, де війська розстріляли страйкуючих. 23 робітника загинули, 70 поранені, 132 людини були засуджені до страти або тривалих термінів ув'язнення.
Ще до Новочеркаська масові виступи, з різним ступенем жорстокості подавлені владою, сталися в:

● підмосковному Подільську (1957), 
● казахстанському Теміртау (1959), 
● азербайджанському Кіровабаді (1961), 
● Краснодарі (1961), 
● Алтайському Бійську (1961), 
● Муромі і Александрові Володимирської області Росії (1961), 
● Беслані (1961). 
● Тривали бунти і після Новочеркаська: 
● Сумгаїт (1963), 
● підмосковні Бронниці (1964), 
● Москва (1966), 
● киргизький Фрунзе (1967), 
● казахстанський Чимкент (1967), 
● Прилуки (1967), 
● білоруський Слуцьк (1967), 
● Нальчик (1968). 

Лише після 1968 року хвиля народних хвилювань спадає на добрий десяток років.
Найчастіше причинами народного обурення називають перебої у постачанні продовольства і підвищення цін на продукти харчування. 
Насправді, судячи зі свідчень, зібраних істориками, а також архівних документів (основним з яких є добірка, складена в 1988 р. спеціально для Горбачова), це справедливо лише для Кіровабаді і Новочеркаська. У переважній же більшості випадків безпосереднім приводом для бунту служило те, що сьогодні називається «ментовським бєспрєдєлом». 
Відчувши зміну політичного клімату в другій половині 1950-х, люди дуже гостро реагували на «порушення соціалістичної законності» з боку правоохоронців.
Побиття підлітка в СІЗО, жорстокий розгін мирних бабусь-торгівок - ці та подібні їм випадки «міліцейського бєспрєдєлу» зустрічали гідну відсіч (сотні, а часто тисячі обурених і готових на найактивніші дії людей) з боку народу, який тільки нещодавно повернувся з війни. 
До речі, помітне місце в списку інцидентів займають бунти, які розпочалися з конфлікту між міліцією і військовослужбовцями: народ незмінно ставав на бік «солдатиків», які тоді для нього все ще були «своїми». 
Варто пам'ятати і про армійського генерала Матвія Шапошникова, надісланого втихомирювати Новочеркаське повстання. Він відмовився віддавати наказ, заявив начальству: «Не бачу перед собою такого противника, якого варто було б атакувати нашими танками». Мовляв, німецьких солдатів у місті немає, видно тільки радянських робітників. Генерала розжалували і замінили офіцером КДБ, страйк таки розстріляли - але це хороша ілюстрація тодішніх відносин між армією і народом. 
З іншого боку, до міліції народ ставився не дуже благодушно - особливо у великих промислових містах, де значна частка населення за роки сталінського терору встигла побувати за гратами.
Якщо розквіт протестів припав на 1960-і роки, то свою силу народ відчув відразу після смерті Сталіна, не чекаючи ХХ партз'їзду. 
4 серпня 1953 міліціонер у Херсоні застосував фізичну силу під час затримання підлітка, який продавав на базарі кукурудзу - випадок, на який сьогодні б навряд чи звернули увагу навіть допитливі правозахисники (на тлі «справжнього» беззаконня зараз тут немає нічого кричущого). Тоді обурені городяни зреагували миттєво: біля будівлі міліцейського облуправління зібрався натовп з 500 осіб, з якої лунали «вигуки антирадянського змісту». 
Міліціонер був арештований і відданий під слідство. Згодом механізми низової самоорганізації спрацьовували ще більш ефективно: у відповідь на аналогічні інциденти миттєво збиралися багатотисячні натовпи. (Цікаво, як у гебістське зведеннях, що описують ці випадки, незмінно фігурували «п'яні громадяни»: уявіть собі, наприклад, три тисячі «п'яних» маніфестантів.)


                                                   ✦ Криворізькі події

b2ap3_thumbnail_2.pngУ 1963 р. народний бунт стався в Кривому Розі. Учасники і свідки тих подій досить добре пам'ятають їх, хоч і рідко згадують про них з власної ініціативи. Якщо в радянські часи «бунт на Соцмісті» особливо не обговорювався, але був добре відомою в місті подією, то сьогодні молоде покоління практично нічого про нього не знає.
  Офіційні підручники історії більш охоче розповідають про пізніших дисидентів-націоналістів, а ліві пам'ятають в основному про найгучніше Новочеркаське повстання. Але 50 років тому робітничий клас боровся і перемагав повсюдно, і ці сторінки історії українського пролетаріату не слід забувати. 
Подальший опис криворізьких подій 1963 записано зі слів двох чоловік, представників тодішньої робочої молоді: один намагався «підтримувати порядок», будучи в складі студентської дружини, другий був простим робітником.
 
b2ap3_thumbnail_3.png16 червня у трамваї, який їхав вздовж парку в районі Соцмістечко (поблизу нинішнього стадіону «Металург»), розгорівся побутовий конфлікт: пасажирам не сподобалося зухвала поведінка нетверезого солдата. Його висадив і почав «заспокоювати» міліціонер, за свистком на допомогу прибігли патрульні - теж п'яні. Громадяни, які тільки що вимагали привести солдата до тями, були обурені тим, як з ним поводиться міліція. Не бажаючи втратити в натовпі солдата, «правоохоронці» відкрили вогонь. Були поранені двоє перехожих, але солдатові не вдалося втекти: його потягли в Дзержинське РВВС.
b2ap3_thumbnail_1.pngПо району миттєво розійшлася новина про те, що п'яні мєнти б'ють солдата і стріляють у людей. Навколо РВВС на вулиці Революційній зібрався значний натовп (біля 600 чоловік), які вимагали відпустити військовослужбовця і покарати винних у свавіллі. 
Влада почала стягувати до місця подій міліцейські підрозділи з інших районів, але на протестуючих це не справило належного враження: у міліцію полетіли каміння, а та в свою чергу відповіла кийками. Громадяни перевертали машини, врешті-решт прорвали міліцейське оточення і штурмом зайняли перший поверх РВВС. На другий поверх, де знаходиться збройний арсенал, підніматися не ризикнули, розуміючи, що тоді «будуть стріляти прямо в голову».
Міліціонера, з якого все почалося, повісили на пустирі - там, де зараз знаходиться криворізький міськвиконком. Бунтівники підпалили будівлю РВВС (подейкують, що ініціаторами підпалу були «рецидивісти»: в результаті згорів архів кримінальних справ). Міліція відкрила вогонь на ураження.
Паралельно по тривозі було піднято місцеву танкову дивізію, а з Дніпропетровська по тодішньому бездоріжжю терміново виїхали підрозділи внутрішніх військ. Протистояння тривало три дні. Придушували бунт жорстоко: за офіційними, напевно применшеними даними, вбито було семеро, 15 осіб було поранено. 
У місті говорили про сотні покалічених і десятки вбитих. У народі ходили, наприклад, наполегливі чутки про розстріляну міліціонерами вагітну жінку.
Під час бунту все, що відбувається ретельно знімають на фотоплівку співробітники «органів», що розташувалися на дахах і в інших зручних місцях. Фотографували як загальні плани, так і окремих людей: найполум'яніших ораторів і активних бійців. Наступного дня почалося переслідування учасників заворушень. На підприємствах робітників збирали в актових залах і показували їм фотографії, вимагаючи впізнати «зачинщиків». 
Тих, кого змогли ідентифікувати, «притягли до відповідальності»: за офіційними даними, під суд потрапив 41 людина. Когось розстріляли, інші отримали до 10 років суворого режиму.
Вісті про бунт, який розгублена влада ледве змогла придушити, без допомоги будь-яких ЗМІ швидко розійшлися по всьому місту. Через пару днів в районі Центрального ГЗК міліцейський патруль грубо розганяв бабусь, які торгували на вулиці насінням та іншими дрібницями. Назустріч йшла група робітників, які поверталися зі зміни. «Ви що, хочете, щоб ми тут влаштували те, що було на Соцмісті?», - З такою загрозою роботяги обступили ментів. 
Конфлікт на ЦГЗК був менш масштабним і кривавим, але показовим: люди як і раніше вірили в свої сили, і події дводенної давності цю віру не підірвали, а лише зміцнили.
Характерно, що очевидці категорично заперечували будь-який зв'язок хвилювань з підвищенням цін, дефіцитом або іншими економічними проблемами. Більш того, вони (всупереч історичним даним) взагалі заявили, що це не було проблемою, що в ті часи ціни тільки знижували, а фото відомих новочеркасських плакатів, мовляв, напевно підробили в наші дні за допомогою комп'ютерної техніки. Тобто, учасники пов'язують ці події виключно з протестом проти поліцейського свавілля.
Цим же були мотивовані і пізніші масові виступи - наприклад, бунт у Дніпродзержинську в 1972 р. Тоді двоє міліціонерів «взяли» на вулиці трьох п’яних чоловіків, які поверталися з весілля, і повезли їх у витверезник. З вини правоохоронців вийшло так, що в салоні патрульної машини спалахнула каністра бензину, і троє «клієнтів» згоріли живцем. Навколо машини зібрався натовп, спочатку не агресивно налаштований. 
Людей розохотили самі кадебісти і міліціонери, які почали стверджувати, що «тут нічого не сталося». Згорілу машину перевернули і відбуксирували до міськкому, у вікна установи полетіло каміння. Частина юрби перемістилася від міськкому до МВВС, почала штурмувати міліцію. 
Протестуючих розігнали сльозогінним газом, до міста пригнали військових і внутрішні війська. Солдати їхали у вантажівках і прострілювали вулиці холостими патронами. Наступного дня почалися арешти; всього по справі проходило близько 350 чоловік.
З більш віддаленої перспективи очевидно, що такі спалахи могли відбутися тільки в суспільстві, де давно вже тліли іскри соціального конфлікту. Але ж і в сьогоднішньому українському суспільстві немає недоліку в факторах, які посилюють соціальну напруженість. Чому ж список (напевно далеко не вичерпний) випадків безкарного міліцейського свавілля - катувань, знущання, побиття, фабрикації справ та ін - в інтернет-співтоваристві ua_antiment регулярно поповнюється не викликаючи практично ніякого опору? 
  Сьогодні ми набагато більше залякані терором людей у погонах, ніж це було в «тоталітарному» СРСР. Членів Атомізованого пострадянського суспільства об'єднує між собою набагато менше зв'язків, ніж тоді. 
  Ідеологія 90-х - «кожен сам за себе, ніхто нікому нічого не винен» - успішно діє і зараз, роз'єднуючи нас в інтересах можновладців. І поки ми не навчимося елементарної солідарності, не зрозуміємо, що в усіх нас - простих людей, найманих працівників, без блату нагорі і банківського рахунку за кордоном - спільні інтереси, до тих пір владу і капітал буде обігравати нас насухо. Незважаючи на нашу з вами пригнічену чисельну перевагу. 
  Нехай же історія криворізького робітничого повстання послужить нам уроком такої солідарності.

 


розповідь про Новочеркаськ :  Автор: Денис Горбач
також використана інформація з Новочеркаське повстання 1962
 

Реклама

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

Редакція не впливає на зміст блогів і не несе відповідальності за думку, яку висловлюють автори