Гречані блоги

Блоги небайдужих особистостей на інформаційному порталі Кіровоградщини "Гречка"

Василь Шкляр. «Ключ», «Чорний Ворон»: жанрові особливості романів. Частина 1. Творча біографія письменника

Posted Автор: Створено: в Культура

У 2013 році я закінчував магістратуру і захищав кваліфікаційну роботу на тему «Василь Шкляр. «Ключ», «Чорний ворон»: жанрові особливості романів». Минув рік, і у мене з’явилося бажання поділитися результатами своєї роботи. Публікуватиму шматками, не по-розділах, дещо скоротив, дещо додав і розширив. Сподіваюсь, що робота знадобиться, адже я писав у вступові: «практичне значення одержаних результатів дослідження: робота може бути використана у позакласній роботі, студентами при підготовці до практичного заняття, для написання рефератів та курсових робіт»

  

Оцінювати творчість та життя сучасного письменника чи будь-якого іншого митця, безсумнівно, досить важко. Адже неможливо споглядати на нього та його творіння крізь час, створювати собі загальну картину його творчості, влаштовуватись на такому місці, з якого усі життєві та творчі віхи митця розкладені у правильному та логічному порядку. Важко і стверджувати про місце митця в літературі певного періоду, адже його мистецтво ще не витримано та не апробовано часом, сучасний художній метод не достатньо описаний. Оцінка творчості сучасного нам письменника – це завжди кропітка праця, яка передбачає пошук різних поглядів на проблему, спроба узагальнення, хоча ця праця є по-своєму унікальною. Її унікальність, а особливо у наш інформаційний час, полягає  у багатстві свіжих джерел, різноманітних поглядів і думок на творчість того чи іншого автора. Але називати це суто перевагою не можна, через недостовірність та суперечливість  багатьох джерел (особливо у мережі Інтернет). Тому покладатися необхідно на професійні журнали, яких, нажаль, не так і багато. Перевагою є накладання часів – нашого часу і письменницького, тобто спостереження за подіями їх творів у контексті тих самих подій, у який живемо ми. У Василя Шкляра сюди можна віднести як роман «Ключ», так і роман «Чорний Ворон».

Невід’ємною частиною будь-якого дослідження, особливо дослідження творчості того чи іншого письменника, є звернення до його біографії. Це вже споконвічна літературознавча практика, якої неможливо уникнути. Адже кожна подія, факт, людина з життя письменника може витлумачити літературознавцям мотиви, причини, образи, ідеї творчості. З цього приводу влучно зазначив американський письменник Джек Керуак, що те, що ти відчув, пережив, знайде свою форму прояву. Усі перемоги чи поразки, травми та розчарування письменника знаходять своє втілення в літературі, завжди таким чином сублімуються у творчості.

Офіційний сайт Василя Шкляра репрезентує нам основні віхи творчого та життєвого шляху письменника, і ми будемо покладатися на них: „Василь Шкляр народився 10 червня 1951 року під волоським горіхом у Холодному Яру (село Ганжалівка Лисянського району Черкаської області). 1963 року родина переїхала до міста Звенигородка, де 1968-го закінчив середню школу зі срібною медаллю. Того ж року вступив на філологічний факультет Київського університету ім. Т. Г. Шевченка, де завершив навчання 1973-го. Водночас навчався (за обміном студентів) на філологічному факультеті Єреванського державного університету – студіював вірменську мову та літературу.

Після навчання рік працював науковим співробітником Центрального державного історичного архіву. Відтак довший час займався журналістикою, завідував відділом прози в журналах «Ранок» та «Дніпро». На порі становлення нашої незалежності у 90-х роках був прес-секретарем Української республіканської партії. Тривалий час перебував на творчій роботі, обіймав посади головного редактора видавництва «Дніпро» та заступника голови Національної спілки письменників України.

Василь Шкляр – член НСПУ, член Асоціації українських письменників, лауреат багатьох престижних літературних премій, володар гран-прі Всеукраїнських конкурсів на кращий роман «Золотий бабай» та «Коронація слова», лауреат премії «Золоте перо», міжнародної премії «Спіраль століть», австралійської премії «Айстра», премії Ліги українських меценатів «Ярославів Вал» та інші. Улюблена літературна відзнака Шкляра – «Автор, чиїх книжок найбільше викрали з магазинів».

2011 року Комітет з Національної премії імені Тараса Шевченка присудив Василю Шкляру цю найвищу літературну нагороду за роман «Чорний Ворон» («Залишенець»), однак письменник відмовився отримувати премію на знак протесту проти перебування на посаді міністра освіти українофоба Табачника.

Згодом у Холодному Яру вперше в нашій історії автору «Чорного Ворона» було вручено Народну Шевченківську премію. Грошовий еквівалент нагороди – 260 000 грн. письменник переказав у фонд екранізації роману «Чорний Ворон».

Друкувати свої твори почав ще школярем, з 1967 року. Окремими виданнями вийшли книжки прози «Перший сніг» (1976), «Живиця» (1982), «Черешня в житі» (1983), романи «Праліс» (1986), «Ностальгія» (1989), «Ключ» (1999), «Елементал» (2001), «Кров кажана» (2003), «Залишенець» («Чорний Ворон», 2009) та інші.

Сьогодні Василя Шкляра називають батьком українського бестселера. Кожен його роман викликає неабиякий резонанс у суспільстві. Тираж «Чорного Ворона» уже сягнув за 150 тисяч. Культовий роман «Ключ» нещодавно витримав десяте видання. Постійно перевидаються романи «Елементал», «Кров кажана».

Письменник володіє вірменською мовою, свого часу активно займався художнім перекладом. Розголосу набула його інтерпретація першого варіанту повісті М. Гоголя «Тарас Бульба», за що «удостоївся» брутальної критики тодішнього російського посла Віктора Черномирдіна.

Твори Василя Шкляра також перекладено багатьма мовами, зокрема англійською, болгарською, вірменською, шведською, словацькою, російською та ін.

У своїй літературній діяльності письменник принципово жодного разу не скористався спонсорською допомогою, не прийняв жодної державної нагороди ” [1].

Згадана відмова Шкляра від Шевченківської премії – чи не найбільш резонансна культурна подія 2011 року.  Коли були оголошені лауреати премії, письменник звернувся до президента  з таким листом: „Шановний пане Президент! Засвідчую Вам свою повагу і прошу Вас врахувати в Указі з нагоди нагородження лауреатів Шевченківської премії моє прохання про перенесення нагородження мене Шевченківською премією на той час, коли при владі в Україні не буде українофоба Дмитра Табачника.

Моя позиція, пане президент, ніяк не стосується Вас особисто, але поки при владі є Дмитро Табачник, я не зможу прийняти премію. З повагою Василь Шкляр” [6] .

З цього приводу до даних з офіціального сайту письменника хочеться  додати, що Василь Миколайович прийняв  унікальну, вручену вперше в історії України – Народну Шевченківську премію 17 квітня 2011 року в Холодному Яру біля пам'ятника на місці останнього бою отамана Василя Чучупака. Кошти на неї були зібрані меценатами та звичайними громадянами. Ця ініціатива належить Юрію Андруховичу, про що зазначає газета «Україна молода» [5].

Наприкінці 2011 року Василь Шкляр створив Міжнародну благодійну організацію „Фонд Василя Шкляра «Холодноярська Республіка»”, головна мета якої – здійснення благодійної діяльності, спрямованої на розвиток українського кіномистецтва, надання благодійної допомоги на створення, прокат і популяризацію художнього кінофільму та його можливої наступної телеверсії за твором лауреата Шевченківської премії Василя Шкляра «Чорний Ворон» (саме в цей фонд письменник і переказав свою Народну Шевченківську премію) [3].

Василь Шкляр наприкінці 80-их – початку 90-их захопився ідеєю національного відродження, незалежності, «українською революцією». Будучи секретарем першої ще радянської радикальної політичної організації –  Української республіканської партії (яка, до речі, ще за радянських часів, ставила на меті незалежність України), Шкляр писав політичні заяви від яких, за його словами, „мороз пробігав по шкірі”. Але потім прийшло розчарування, адже партія потрапила в економічну залежність. З того часу ідея національного болю та різні політичні підтексти  просочуються в романи Василя Шкляра.  А він диктує свою політичну позицію – „я  пишу читабельні речі. Я хочу, щоб читали українську книжку” [2].

У цій внутрішній боротьбі все-таки перемагає Шкляр-письменник, а не Шкляр-політик, адже, як зазначає автор, від письменницької справи ніяка політика його не одлучить: „Я, мабуть, таки не пішов би до парламенту, бо це ж треба поставити хрест на своїй писанині. А для мене нічого цікавішого за НЕЇ немає. І я не проміняю цієї пані не те що на депутатське крісло, а навіть на трон диктатора”  [2].

Окрім політики, журналістики та власне письменницької справи, у Василя Миколайовича є ще одне улюблене заняття – рибальство. Один трагічний випадок з його життя рибалки тісно пов’язаний з історією написання роману «Ключ». „Я – знаменитий рибалка. Можна заносити до книги рекордів. У себе на Тікичі на картоплю піймав 22-кілограмового коропа. Ледве виволік, боровся з ним майже годину. На риболовлі 1998-го я піймав страшну хворобу –  лептоспіроз. Дуже її занедбав, лікуючись у селі горілкою з перцем, бо думав, що то грип. Ледве за кермом власної «ниви» доїхав до Києва. Уже не розрізняв кольорів світлофора. Лікар відсотків 4 дав на виживання. Місяць я валявся в реанімації – дивився, як виносять трупи. А тоді попросив дружину принести коробку «Ротманса» і почав писати «Ключ»” [4].

Якщо, наостанок, говорити про зв'язок біографії з творчістю, то на це нам відповість сам Василь Шкляр реплікою зі свого інтерв’ю : „Я ніколи не намагаюся свідомо відтворювати фактів із власної біографії. Інша річ – життєвий досвід, він завжди присутній. А потім спрацьовує оте „мадам Боварі – це я”, класична фраза Флобера. Коли ти перевтілюєшся в героя, то, звичайно, в ньому з’являється щось і від тебе. Мій роман «Кров кажана», який вийшов у «Сучасності», взагалі написаний від імені жінки” [2].

Отже, інформації, яку ми можемо знайти про Шкляра, достатньо аби змалювати його творчий портрет: письменник, журналіст, політик, непохитний у своїх переконаннях, політичною позицією якого є популяризація української літератури,  автор бестселерів, які принесли йому визнання, популярність та літературні премії в Україні та за кордоном.

 

Використані джерела:

  1. Василь Шкляр. Офіційний сайт письменника [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://shkliar.com.ua/biohrafiya
  2. Василь Шкляр: Нестерпна легкість жанру для наших письменників виявилася найважчою [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gazeta.dt.ua/CULTURE/vasil_shklyar_nesterpna_legkist_zhanru_dlya_nashih_pismennikiv_viyavilasya_naytyazhchoyu.html
  3. Вікіпедія вільна енциклопедія. Шкляр Василь Миколайович [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Шкляр_Василь_Миколайович
  4. Газета по-українськи. Василь Шкляр передбачив загибель Євгена Кушнарьова [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gazeta.ua/post/208672
  5. Україна молода. Гроші на «Ворона» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://umoloda.kiev.ua/print/84/45/65785
  6. Українська правда життя. Шкляр відмовився від Шевченківської премії [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://life.pravda.com.ua/culture/2011/03/4/74229
Коментарі вимкнені автором.
Редакція не впливає на зміст блогів і не несе відповідальності за думку, яку висловлюють автори