Гречані блоги

Блоги небайдужих особистостей на інформаційному порталі Кіровоградщини "Гречка"

Василь Шкляр. «Ключ», «Чорний Ворон»: жанрові особливості романів. Частина 4. Літературна традиція та новаторство. Історії написання романів.

Posted Автор: Створено: в Культура

Традиції та новаторство у літературі – поняття взаємопов’язані. Вони характеризують вузлові процеси літературної спадкоємності й історико-літературного процесу. „У художній літературі в процесі її тривалого розвитку традиційними стають певні теми, мотиви, ідеї, образи, способи творення художнього світу, зображально-виражальні засоби, жанрові структури. Проте письменник стає новатором у пошуках нових тем і типажів, в удосконаленні жанрових форм та засобів художнього освоєння світу. Спочатку він спирається на традиції, але у подальшому переформовує їх й впроваджує елементи нового у свої твори. В історії кожної національної літератури існують так звані традиціоналісти, які залишаються доволі популярними митцями, але у певному смислі є і новаторами, а також талановиті новатори-модерністи, які спеціально займаються художніми експериментами, хоча не всі з них стають відкривачами нових естетичних цінностей” [8].

Говорячи про традицію у творчості Шкляра, слід зазначити, що його романи акумулюють у собі багато рис  класичного роману, адже письменник у процесі формування зазнавав впливів з боку класиків української белетристики. Сам Василь Миколайович з цього приводу зазначає: „Був тоді під сильним впливом Григора Тютюнника. Наслідувати великих письменників – добра школа” [3].

Новаторство Шкляра – це вдосконалення цих традицій, пошук власного стилю, власних шляхів вираження. Його заслугою є популяризація та експлуатація в українській літературі „поп-роману”, який включає у себе „«джентельменський набір» сучасної  «масової культури»” [7, с. 77].

Розглядати жанрові особливості, на нашу думку, досить важко у відриві від особливостей стилю, тому подібні дослідження літературних текстів переважно мають назву «жанрово-стильові особливості». Говорячи про стиль письменника, не можна ототожнювати його із художнім напрямом, адже на сучасному етапі відбувається процес індивідуалізації стилю кожного письменника, тобто стиль розглядається як індивідуальна особливість, а художній напрям – відносно монолітна і внутрішньо упорядкована сукупність літературних (ідейно-художніх) тенденцій, усталена в ряді визначних чи епохальних творів, що з’явилися приблизно в один і той самий час, тобто є узагальненим спільним стилем для багатьох письменників одного періоду, напряму [5]. Художній напрям, який був присутній в українській літературі і на період написання романів Шкляра, і на сучасному етапі – це постмодернізм. Визначальними рисами постмодернізму є: культ незалежної особистості; потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого; прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій; бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу; використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя; зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий; суміш багатьох традиційних жанрових різновидів; сюжети творів – це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох; запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях; як правило, у постмодерністському творі присутній образ оповідача; іронічність та пародійність [4]. Хоча більшість із зазначених рис не притаманні прозі Шкляра,  але деякі з них присутні у його творчості. Наприклад, у романах «Ключ» та «Чорний Ворон» присутня іронія (подекуди ця іронічність переростає у чорний гумор), суміш жанрових різновидів, потяг до міфотворчості, що передається переважно через певну загадку, міфічність деяких епізодів чи героїв (легендарний образ отамана Веремія із роману «Чорний Ворона», загадкова постать «суботнього чоловіка» із «Ключа»), вплетення натуралістичного стилю оповіді (в епізоді, де Чорний Ворон і Ходя поїдають сиру ворону, любовні сцени тощо).

Індивідуальний стиль Шкляра досить своєрідний, він не зовсім вписується у полотно сучасного постмодерну. На підтвердження цього наведемо декілька аргументів. По-перше – це формування Шкляра як письменника, яке відбувалося у радянському союзі наприкінці 60-тих – початку 70-их років. Шкляр вступає на філологічний факультет, а отже студіює радянську літературу, потрапляє під вплив єдиноможливого на той час напрямку – соцреалізму (хоча «відлига» 60-тих років значно послабила цей вплив), пише свої перші твори, видає їх у 1977 році. У інтерв’ю для газети «Високий Замок» Шкляр зізнається: „У той час я був обмежений у фантазії, мій початковий період належить до радянських часів, коли треба було шукати якісь «прохідні» теми. Але не соромлюся своїх ранніх творів, навіть хочу видати їх окремим томом. Не всі письменники, які жили за радянського часу, були радянськими. У мене був власний творчий простір” [3]. Ключовою фразою є „власний творчий простір”, який витворює Василь Шкляр, тим самим продемонструвавши не так своє заперечення традицій, як відхід від них, витворення власного творчого методу.  Продовжилося це формування у 90-ті роки, коли активізується Шкляр-політик. Змінюються часи, змінюється динаміка життя, а отже і з’являються нова інтонація, динаміка та стилістика Шклярової прози. Саме у цей момент, за словами автора, з’являється роман «Ключ».  

По-друге – це орієнтація текстів Шкляра на масового читача, але з особливим «присмаком» елітарності, що робить письменника одним із найбільш успішних авторів бестселерів. Саме у цьому, на нашу думку, і проявляється новаторство Шкляра. Йому вдається створювати високохудожні твори, які задовольняють як пересічного, так і більш досвідченого читача та літературознавця, адже сперечатися про художність його романів не доводиться. 

Отже, Василь Шкляр, перебуваючи під впливами провідних майстрів слова, створює, як вже було зазначено, „власний творчий простір” у координатах постмодернізму та «маскультури», а отже, намагається бути новатором, хоча і на засадах традиції. Сам він з цього приводу сказав: „Ернест Хемінгуей свого часу був під впливом Чарльза Андерсена. Андерсена сьогодні ніхто навіть не згадує, а стилем Хемінгуея всі захоплюються” [3]. Головним новаторським звершенням Шкляра стало сучасне осмислення теми холодноярської боротьби у ХХ столітті в романі «Чорний Ворон».

 

Дослідження історії написання твору не дає повної картини художньої ідеї, задуму та творчої мети письменника, але дає змогу зрозуміти, у якому стані перебував автор перед написанням та безпосередньо пишучи роман, що його підштовхнуло, що мотивувало. Відповідно до цього ми можемо побачити, чому автор обрав саме такі виражальні засоби, які стали жанротвірними чинниками, створили особливий текст зі своїми неповторними рисами. Саме ця мотивація, а також життєвий матеріал, який частково можна побачити у передісторії появи твору, впливають на текст опосередковано, не стосуються власне роману, але є визначальними для його жанрової специфіки.

Роман Василя Шкляра «Ключ» побачив світ наприкінці ХХ століття – 1999 року. До «Ключа» у Василя Миколайовича останньою опублікованою була книга, яка вийшла за рік до здобуття Україною незалежності – у 1990 році. Тобто новий роман Шкляра з’явився аж через 9 років. На це сам автор зазначає: „саме з «Ключа» у мене почався новий період творчості. Цей роман я написав після дуже тривалої перерви. 1989 року був виданий роман «Ностальгія», а 1990-го у Москві в «Советском писателе» вийшло «Вибране» – груба книжка, куди увійшли і роман, і повісті, й оповідання. Після того я років вісім зовсім не писав” [2].

Таку перерву в роботі Шкляр пояснює різкою зміною епох, яку він особисто дуже драматично переживав, зайнявшись у той час політикою.  Але все-таки письменник повернувся до свого справжнього покликання і створив твір, який приніс йому популярність в Україні та Європі, а також зробив лауреатом багатьох літературних премій. Зокрема за роман «Ключ» Василь Шкляр отримав відому в Україні премію «Золотий Бабай» за кращий гостро сюжетний роман, премію журналу «Сучасність», премію журналу «Олігарх», міжнародну премію конвенту фантастів «Спіраль століть». Роман «Ключ» був  навіть висунутий на здобуття Шевченківської премії, як зазначив поет Павло Вольвач в інтерв’ю зі Шклярем [6]. Роман «Ключ» дійсно став ключовим у творчості українського письменника.

Стосовно історії написання роману «Ключ» знаходимо із сайту «Багнет», та з одного інтерв’ю з письменником: „У 1998 році автор романів «Ностальгія», «Тінь сови», «Елементал» потрапив в реанімацію зі смертельним діагнозом (лептоспіроз, який Шкляр підхопив на риболовлі, як вже зазначалося), проте вижив і після місяця в реанімації лежачи, ще там почав писати «Ключ», який відразу  ж здобув популярність в українського читача” [1].

 «Чорний Ворон», найновіший роман Шкляра, побачив світ наприкінці 2009 року у видавництві «Ярославів Вал» (Київ), і майже одночасно під назвою «Залишенець» – у видавництві «Клуб сімейного дозвілля» (Харків). Книжковому виданню передувала газетна публікація фрагменту «Суд» [9]. У липні 2011 року вийшла аудіокнига у видавництві Мистецької агенції «Наш Формат». Озвучив книгу заслужений артист України Петро Бойко.

Василь Шкляр про історію написання роману в інтерв’ю розповідає: „Роман «Чорний ворон. Залишенець» жив у мені давніше. Я з того краю, який описую. Це жило в мені, як ще був малим, на рівні скупих переказів. Пересічні селяни повстанців називали «бандитами». Тих, хто думав інакше, – винищували. Мій дід був у радянській армії, потім в УНР старшиною, а тоді пішов у повстанці. «Бандити», лісові розбійники хвилювали дитячу уяву. Було у цьому щось романтичне. Потім прочитав спогади Юрія Горліс-Горського «Холодний Яр». Ця книжка справила на мене глибоке враження. Почав шукати усі можливі джерела про той час. Збереглися спогади учасників. Уся хроніка тих часів зафіксована у чекістських архівах. На документальному рівні про це писав Роман Коваль, він став моїм літературним редактором, консультантом. Хотів вивчити все про той час. Який тютюн тоді курили, яка зброя була, що їли, що носили дівчата... Мені весь час здавалося – почекай, надійде ще час писати. Настав момент, коли сказав собі: «Сідай і пиши, інакше – ніяк». На збирання матеріалу і написання роману пішло 13 років” [3].

Таким чином, історії та передумови написання значною мірою впливають на жанрову специфіку романів «Ключ» та «Чорний Ворон». Роман про боротьбу повстанців – «Чорний Ворон» – написаний на високому документальному підґрунті, під впливом історико-документального роману Юрія Горліс-Горського «Холодний Яр», одного з у часників Холодноярської боротьби.

 

Використані джерела:

 

  1. Багнет. Василий Шкляр презентовал новый «антироссийский» роман [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.bagnet.org/news/showbiz/32377
  2. Василь Шкляр: Нестерпна легкість жанру для наших письменників виявилася найважчою [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gazeta.dt.ua/CULTURE/vasil_shklyar_nesterpna_legkist_zhanru_dlya_nashih_pismennikiv_viyavilasya_naytyazhchoyu.html
  3. Високий Замок. Василь Шкляр: «У мене навіть еротика написана на документальному рівні» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://archive.wz.lviv.ua/articles/88429
  4. Вікіпедія вільна енциклопедія. Постмодернізм.[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Постмодернізм
  5. Вікіпедія. Літературний напрям [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Літературний_напрям
  6. Газета по-українськи. Василь Шкляр передбачив загибель Євгена Кушнарьова [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gazeta.ua/post/208672
  7. Голобородько Я. Літературний архіпелаг. / Голобородько Ярослав. //    українська мова і література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. –2009.  – № 6. – С.76 – 80.
  8. Гоцалюк А. Неотрадиціоналізм у літературній творчості: досвід дослідження [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Kis/2012_1/13.pdf
  9. Шкляр В. «Суд» (фрагмент) / Шкляр Василь // Літературна Україна. – № 37 – 12 листопада 2009 –  с. 4.
0
Коментарі вимкнені автором.
Редакція не впливає на зміст блогів і не несе відповідальності за думку, яку висловлюють автори