Гречані блоги

Блоги небайдужих особистостей на інформаційному порталі Кіровоградщини "Гречка"

Як поети грали у 2013-му

Posted Автор: Створено: в Культура

У цьому році у Кіровограді з’явилось те, що намагалось народитись уже давно – антологія молодіжної кіровоградської поезії. Спроби були різні, було їх багато, про що я дізнався від учасників літературного об’єднання «Обрій». Відомо, що у місті друкується альманах (чи журнал) «Вежа», а також творче об’єднання «Парус» щось періодично публікує. Але, погодьтесь, молодіжною поезією там не пахне.

Гостра потреба у поетичній антології молодих наших поетів, судячи зі спроб, виникала не лише у мене. Але щось-таки у мене вийшло, а точніше вийшла така антологія. Вона отримала назву «Гра в поетів». Чому саме така назва? Відповідь проста – десятьом поетам, які потрапили під обкладинку цієї давно омріяної книжки, здалось, що поки вони ніякі не поети, а лише намагаються ними бути, грати цю роль. Усі ми граємо різні ролі – побутові, суспільні, політичні, чому б не зіграти ще й в поетів?

Чим видатна ця книжка? По-перше своєю свіжістю (це я вже вище пояснив). По-друге тим, що проект цей незалежний. У всіх розуміннях. Ні фінансово, ні морально, ні іншим чином на видання книги не впливали ані політичні сили, ані спілка письменників, ані будь-хто. Просто десятеро поетів, які прагли побачити свої творіння на папері (не зважаючи на те, що дехто з них вже мають власні збірки) скажемо просто – скинулись віршами, ідеями, грошима, і вийшло те, що вийшло – книга «Гра в поетів».

Я, укладач, можу говорити про цю книгу багато. Можу Вас швидко втомити. Тому перейду до головного –  зараз ми, поети, беремо невелику перерву, у зв’язку зі святами, а тому варто підсумувати першу частину наших презентацій, наших намагань популяризувати сучасну молодіжну кіровоградську поезію.

По-перше – презентації. Їх у нас у 2014-му році було 5. Не кожну із них можна назвати повноцінною, але вони були.

16.12.2013 - КДПУ ім. В. Винниченка. Типова презентація для студентів-видавців. Ніяких питань, мляві оплески, розмови. Головне – нас слухали викладачі. Професор Григорій Клочек високо оцінив задум поетичної антології, та вміщені у ній поезії. Приємно.

17.12.2013 - бібліотека-філія №16. Я, Поль Іщук, розповідав про стан сучасної кіровоградської поезії, де її можна почути чи прочитати, де можна представити себе, як молодого поета, читав вірші зі збірки – усе для дев’ятикласників, які ніколи раніше не були на поетичних читаннях (про що я дізнався задавши їм таке питання). Я став їх першим поетом. Ну що ж. Можливо це їм запам’ятається.

18.12.2013 - на "Битві поетів" у галереї "Єлисаветград". Формальне представлення книги, роздавали книжки, продавали автографи.

20.12.2013 - Олександрівка. Краєзнавчий музей. Теплий прийом, чудові ведучі, уважна публіка – усе, що треба для прекрасної презентації. «Літературна вітальня» Олександрівського краєзнавчого музею приємно дивує. Усе продумано – і представлення поетів, і обіграш назви «Гра в поетів» (зокрема стіл із шаховою дошкою, і фрази на кшталт «а наступний хід робить такий-то поет»). Нас зустріли на автомобілях, відвезли, пригріли, обхвалили, нагодували, відвезли назад. Відчув себе справжнім поетом. Поети люблять комфорт і славу, що ж тут кривити душею :)

25.12.2013. - інформаційно-аналітичний центр "Перевесло". Остання презентація у 2013 році. Звична собі презентація. Нічого особливо, а тому і казати немає чого. Багато спілкувались після, підписували книжки, вислуховували компліменти. Було трохи прикро, що наступна презентація буде аж наприкінці січня, а я тільки-но втягнувся у це.

По-друге – преса. Про книгу, презентації, писали такі ресурси, як «Перевесло», «Гречка», «Акула», «Тусовка».

Інформація про книжку з’явилась у газеті «Голос України», що стало для мене несподіванкою.

Рівненський арт-журнал «Мистецькі грані» № 11 (50) опублікував наші поезії та інформацію про збірку (до речі, повнокольоровий глянцевий журнал про літературу і мистецтво) .

Ціла сторінка творчості наших поетів зі збірки, а також повністю скопійована передмова, є в «Українські літературній газеті» № 24 (2 грудня 2013).

Поки це, здається, усе. Але і цього у кіровоградський масштабах достатньо. Наші поети зазвичай обмежуються однією-двома презентаціями.  У новому році ми плануємо більше десятка презентацій у місті (школах, бібліотеках, університеті, музеях, галереях), а також в області. Може бути, що повеземо книжку і далі. Як попре.

Отож, щасливих Вам свят, слідкуйте за новинами, приходьте на презентації, підтримуйте молодих кіровоградських митців.

Спасибі Вам за те, що Ви є!   

А поки тримайте по одній поезії від наших поетів :)

Ганна Дудник

Рахувати твої пальчики щоночі

Від одного і до десяти.

Я так хочу. Знаєш, дуже хочу

Безкінечність дотику знайти.

Розглядати світ твоїх очей

І відтінки поглядів бажаних.

Я так хочу ніжністю лілей

Обійняти твої океани.

Вибрати тебе з-поміж усіх

І триматись поцілунком долі.

Хочу щастя, хочу, це не гріх,

І забрати б твого серця волю!..

 

Поль Іщук

Повернулися ластівки наче й не відлітали

Так зима пронеслася з тобою у цьому вікні

На надхмарні забравшись ми п’єдестали

Малювали на вікнах квіти земні

 

У кватирку влітає теплий травневий сніг

Навертаються сльози на очі від алер- чи ностальгії

В переплетенні рук, в переплетенні ніг

Ми ховались від нього під ковдри тонкої вії

 

А навпроти будинки розквітли своїми вікнами

Посилали закохані очі, цілунки й привіти

Але щось так самотньо темніє одне й непривітними

Дивиться шибками крізь гул степової трембіти

 

Незашторене, темне, одне на велику стіну

Що воно вуалює не знати нікому

За яку непробачну і чорну вину

Самоти воно має собою творити ікону?

 

І прокручують весни і зими і літа кіно

Сходять з розуму зорі від цього шаленого кпину

Якщо так одиноко стримить із будинку вікно

То яку ж одиноку ховає в собі людину?

 

Артем Луценко

Пригрілась собі, як личить

На серці журба колишня,

Сховала мої обличчя

Обпаленим листям вишні.

 

Малює в мені дороги,

Машини ревуть крізь ребра,

Усе що було до того:

Стоп-кадри, ліміти і зебри.

 

Журба не помітить зебр,

Секунди зіллються в тижні,

Покличе мене до себе,

Обпаленим квітом вишні.

 

Вже досить мене труїти,

Хай небо розбавить трасу,

Я спробую нас спинити,

І збавити плинність часу

 

Андрій Карпенко

Тополиний пух відлітає.

Червоніє уже на душі.

І так гарно, неначе у раї,

В мальовничій вечірній тиші!

Небо… грається фарбами.

Скільки їх у ньому сплелось!

І на мене подіяло чарами!

Літо вже почалось!

Місто… видихає-вдихає п’янку прохолоду.

Майорить і вабить вогнями.

І закохує у свою вечорову цю вроду!

І скаженіє оцими ночами!

Заколихує, залоскочує,

Прокрадається тихо в думки,

І так дихає, і шепоче так

Червень мій золотий!

І навіює нові бажання,

І пробуджує знову старі.

І приходить до мене кохання,

Й червоніє уже на душі

 

Яна Драна-Гула

Знов чашка чаю співрозмовника замінить,

І знов її не вистачить мені,

На мої стіни попливуть тоненькі тіні –

Від сподівань та роздумів на самоті.

Вже суджений мій за стіною сни рахує,

І друзі полягали вже давно,

А я все тут, я все іще сумую .

Лиш я, думки, і чашка, і вікно…

Й ніхто не зрозуміє те, що хочу,

Не зрозуміє пізніх тих неспань,

А я обожнюю чарівність ночі.

В ній магія безмежних сподівань.

Вона дарує крила ті, що линуть

Далеко так, подалі від землі,

І в ній поезія, що світить

Тонесеньким промінчиком в пітьмі.

 

Аліна Олексієнко

щасливі люди не пишуть

вірші у зошити

вони упиваються щастям

наїдаються досита

вони ніколи не давляться

гострими римами

вони не сидять наодинці

із власними примхами

щасливі чомусь здаються

завжди прекрасними

вони називають речі

словами власними

в щасливих серця м’які

немов кашемірові

але поясни, чому щасливі

завжди не ми?

 

 

Інна Колеснік

Докотилися, доснилися, добилися

Доспівались, долетіли дні.

Доки душі на долівці днилися

Добрі драми закінчились в мені.

Двір даремно думкою дожився.

Вдома днями длушпав дощ

Розум дратувався. Із душею бився.

Димарі диміли. Долуналась мощ.

Добре дніти думами даремно.

Драти добриво в душі дарма.

А мені без тебе темно

А мені самій себе нема!

Докричалась. Домовчалась. Доліталась.

Крила змочені дурним дощем.

Вже пора саміти. Я догралась.

Глибоко стихає щось. Лишився щем…

 

Саша Гонтар

Природа, смертельно осінню хвора,

Тоне в ранковому тумані.

Жадно, як астматичка квола,

Останні ковтки повітря вдихає.

Марно старається зігрітися

Скупим сонячним теплом.

Не може бідненька змиритися

З наступаючим летаргічним сном.

І плаче дощами проливними,

І стукає в вікна наших будинків й квартир.

Щоб ми з нею горе її розділили –

Горе втрати життєвих сил.

Вона все швидше сонце за обрій проганяє,

Щоб побути наодинці з собою.

Коли ніхто й ніщо не заважає,

Пожалітись на власну долю.

Поістирити, позривати вітрами холодними

Останні листочки з напівмертвих дерев.

І тут не важливо, чи згодні вони.

Важливо те, що осінь своє бере.

Природа, тяжко осінню хвора,

Тоне в ранковому тумані.

І потихеньку, поступово,

Помирає, помирає, помирає…

 

Олена Горобець

Ось потяг,

що не прийде на станцію.

Марить Франція,

мов сновида.

Безсила Феміда

розв’язує очі,

рве на клоччя

свою пов’язку.

Поразка

вбиває віру.

Сірий

ранок, сирий Париж.

Облиш!

Це не твоя війна.

Це не твоя вина.

Не твій клопіт.

Триває допит –

слухають сповідь.

Лукавий душі ловить

 

Юлія Алейнікова

Я кохаю тебе. Backspace.

«Як ся маєш? Чудова днина.»

(Я давно загубила себе).

«А як твої справи?» – «Щаслива.»

Ти потрібен мені (в думках).

«Послухай-но нову пісню»

(Мене душить нестерпний страх,

що ніколи не станеш ти ближчим.)

Та колись я себе здолаю.

І зруйную примарний світ.

«Приїжджай, бо я так чекаю!»

І ctrl+alt+delete, і ctrl+alt+delete...



Фото - Вікторія Нетребенко

 

0
Tagged in: поезія
Коментарі вимкнені автором.
Редакція не впливає на зміст блогів і не несе відповідальності за думку, яку висловлюють автори