Гречані блоги

Блоги небайдужих особистостей на інформаційному порталі Кіровоградщини "Гречка"

Останні записи

29 квітня о 18:00 в галереї «Єлисаветград» (Пашутінська, 36) пройде читання «100 безіменних поезій», в рамках якого відбудеться презентація нових поетичних збірок трьох молодих і перспективних поетів Кропивницького: Артема Луценка «Лабіринт», Кирила Поліщука «oZERO», Ольги Луценко «Потяг».

...

У Кіровоградській області набули поширення ряд “земельних” схем:

1) “Зацікавлена особа” в момент закінчення строку дії договорів агропідприємства з пайовиками чи користувачами, робить пайовику пропозицію, від якої той не може відмовитись і укладає договір з новим орендарем. Але таку ініціативу не можна назвати здоровою ринковою конкуренцією через один нюанс. Попередній орендар не повідомляється про намір розірвання договору завчасно або його непродовження, а інколи – навіть опісля, і продовжує працювати на землі, вкладаючи в обробку і вирощування врожаю сотні тисяч, а то й мільйони гривень. А новий орендар отримує як мінімум оброблену землю, як максимум – з вирощеним на ній врожаєм, і одразу починає роботи з його збору.

...

Публічна інформація — це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.

Таке трактування даного терміна дає нам Закон України «Про доступу до публічної інформації». Для розуміння суті питання додамо, що, згідно з нормами цього ж Закону, не може бути обмеженим доступ до інформації щодо розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно.

...

За два останні місяці ми стали свідками вже двох емоційних обговорень законопроектів, якими пропонується змінити український календар державних свят. Перший був поданий у грудні 2016 року, і передбачав встановлення вихідного на 25 грудня – як Різдва Христового. При цьому 7 січня пропонувалось також залишити вихідним днем. Другий законопроект з’явився нещодавно, і передбачав масштабнішу ревізію свят – скасувати вихідні на 8 березня, 1, 2, 9 травня, додати вихідні на інші дні…

Чи варто змінювати календар нинішніх святкувань в Україні? Чи доцільно прийняти запропоновані зміни? Тут потрібно проаналізувати кожну пропозицію окремо. Хоч у першому випадку йдеться лише про один додатковий день – Різдво, але, на моє глибоке переконання, запропонована зміна щодо відзначення Різдва значно суттєвіша, тому відкладемо її на десерт. Розпочнімо аналіз із найближчої дати.

...

Згідно норм Закону України “Про доступ до публічної інформації”, кожен громадянин України може звернутися до представника владних повноважень із запитом і отримати необхідну йому інформацію протягом 5 робочих днів. Існують звичайно певні виключення, однак даним правом за останні декілька років достатньо активно користувались не лише журналісти, але й громадські активіста та просто небайдужі жителі області, що інколи просто засипають ради та адміністрації своїми запитами. Нажаль на сторінках у соцмережі Facebook та місцевих ЗМІ нерідко можна прочитати інформацію про ту чи іншу районну раду Кіровоградщини яка, незважаючи на вимоги Закону, проігнорувала звернення чи невмотивовано затримала надання відповіді. Підтвердити чи спростувати інформацію щодо невтішних тенденцій я вирішив шляхом проведення невеличкого моніторингу та направлення на адреси рад тестових листів з різних електронних пошт. В тексті листа містились прохання про надання різноманітної інформації, що не потребувала додаткової обробки чи аналізу – достатньо було лише скопіювати її з офіційного сайту тієї чи іншої ради. І от які результати ми маємо після двох тижнів, або ж 10 робочих днів очікування.

 

...

Незвичне застосування інструменту електронної петиції обрала ГО «Асоціація Політичних Наук». Активісти вирішили використати його для боротьби із корупційними схемами міської ради, написавши петицію «Про перерозподіл бюджетних коштів». Менш ніж за місяць петиція набрала необхідну кількість (а саме – 452) підписів на сайті АПН і була розглянута комісією міськради з питань бюджету.

Вимоги активістів прибрати з бюджету корупційні статті обурили деяких депутатів, і ті стали вимагати суттєво обмежити право громадських організацій збирати підписи під петиціями на власних сайтах, аргументуючи непрозорістю процесу збору підписів. Зокрема, голова бюджетної комісії Ігор Волков навіть запропонував внести зміни в Порядок розгляду електронних петицій.

...

Як виглядатиме Україна-2030?

Posted Автор: Створено: в Дискусії
«Світ змінився. Я бачу це у воді, я бачу це в землі, дух перемін витає в повітрі...»
(Гендальф. Х.ф. «Володар перснів»)
Світоглядні книги та фільми про боротьбу світів та світоглядів не дарма стають культовими протягом останніх десятиліть. «Володар перснів», «Гаррі Поттер», «Дім дивних дітей», «Матриця», «Зоряні війни», «Зворотній бік Світла»… всі ці книги та фільми пророкують протистояння двох світів – темного і світлого. І характеристики цих світів також чітко прослідковуються.
Темний світ – це тоталітаризм, диктатура, підпорядкування чужій волі, жорстокість, контроль але, в той же час – це порядок, дисципліна, сила, швидке прийняття та виконання рішень. Світлий світ – це демократія, консенсус, ініціатива, розподіл повноважень, довіра, права і обов’язки, свобода думки і слова, творчість, любов і краса, але, в той же час – це поблажливість, … У той же час є і Сірий світ, те, що між світами – це популізм, патерналізм, байдужість, маніпуляції.
Всюди йдеться про один і той же сценарій. Після багатьох років стабільного розвитку, зростання, достатку, миру, суспільство починає бути безпечним і втрачає пильність, в той час як колись переможене зло набирає сил і починає загрожувати світу… Зрештою, добро, зазнавши значних втрат, все одно відновлюється, збирається з силами і перемагає. Але не повністю, щоб ситуація знову повторилась у майбутньому.
Сьогодні ми знаходимось саме в кульмінаційній частині історії боротьби світлих та темних сил. Культура споживацтва притлумила заможним країнам «Західної демократії» інстинкти самозбереження. Вони проґавили момент, коли в країнах «Східної деспотії» почала зростати нова сила, яка претендує на світове панування. Вони розжиріли на стільки, що навіть усвідомлюючи всю небезпеку, досі не можуть адекватно відреагувати на нові виклики.
Сценарій почав справджуватись. На Близькому сході з’явилась нова терористична квазі-держава – ІДІЛ, яка розпочала жорстоку війну на кілька фронтів. КНДР виготовила ядерну зброю і загрожує війною демократичним країнам. Росія зі стадії загроз перейшла до стадії їх виконання, розпочавши війну з Україною. Китай, Індія, Бразилія, ПАР прискореними темпами озброюються.
В економіці також ситуація загострюється. Китай більше не задовольняється місцем сировинного придатку. Він хоче конкурувати з найбільшими економіками світу, демонструючи постійне зростання. Проте країнам Великої Сімки це аж ніяк не потрібно.
Таке вже неодноразово траплялось у світовій історії. Найсвіжіші приклади – це Перша та Друга світові війни. Обидва рази перемога «добра над злом» була неповною. Обидва рази було створено міжнародні організації (Ліга Націй та ООН), що мали б стежити за збереженням миру у світі. Обидва рази вони виявлялись неефективними. Обидва рази незадоволені світовим порядком країни починали нарощувати військову потужність і кидали виклик решті світу.
Сьогодні світ знову готується до війни. Суспільство мобілізується. Тому у країнах західної демократії до влади повертаються авторитарні лідери. Спершу Туреччина, Угорщина, потім – Польща, тепер – США, Болгарія… політики, що перемагають в цих країнах – авторитарні популісти. Вони намагаються взяти собі максимальну кількість владних повноважень. Їх не влаштовує нинішня ситуація у світі. Вони її змінять, точніше – стануть причиною змін.
Не зважаючи на неоднозначні, а подекуди і відверто проросійські заяви новообраного Президента США Дональда Трампа, він навряд чи сприятиме примиренню з РФ, і навіть навпаки, може спричинити ескалацію конфліктів, аж до прямого військового зіткнення. Чому? Все просто:
1. Трамп наполягає на максимальному видобутку і експорту енергоресурсів США, включаючи розконсервацію нерозвіданих родовищ. В основному, це поклади сланцевого газу, які Штати також зацікавлені експортувати і які обвалили ринки нафти і газу. Якщо розробка альтернативних ресурсів обвалить ціни традиційних викопних до $ 20-25 за барель, РФ просто не вистоїть;
2. Оголошена Трампом економічна війна з Китаєм може привести до більш агресивній політики Піднебесної і гострому бажанні "проковтнути Росію", відібрати їх ринки і просто знайняти життєвий простір. З іншого боку світова "фінансова лихоманка" ще більше сприяє відтоку капіталу / інвестицій з РФ;
3. Генерал Майкл Флінн, який відомий своїми візитами до Москви на святкування річниці "Russia Today", не може займати високі пости в новій Адміністрації, оскільки останні кілька років перебуває на пенсії. У законодавстві США є прямі обмеження для такої категорії;
4. Більшість представників Республіканської партії, на кадри якої спиратиметься Трамп, має яскраво виражену антиросійську позицію, яку кожен з новопризначених посадовців буде втілювати в життя на своїх місцях.
Трамп передусім бізнесмен, тому спочатку спробує побудувати відносини з Кремлем на довірі. Але така наївність дуже швидко розсіється через непослідовність самого Путіна і якнайшвидшого кидка з його боку. Після чого проти російських будуть застосовуватися більш жорсткі заходи, аж до відключення банківської системи SWIFT і надання Україні летальної допомоги.
В свою чергу Путін вже давно має власний план «нового світового порядку». Він докладно описаний у книжці «Третя імперія», і цей план вже втілюється на практиці. Мета Кремля – не тільки відновлення СРСР, але і повна окупація усієї території Європейського континенту. Ні більше, ні менше. Рано чи пізно він піде далі, ніж війна в Україні, і змусить НАТО відреагувати.
Чим пізнішою буде реакція – тим більших втрат зазнають країни Альянсу. Але у будь-якому разі, їх ключовим союзником стане Україна. Вона ж, у підсумку, отримає найбільше переваг від перемоги, адже, окрім територіальних здобутків та репарацій від переможеного ворога, стане новим лідером нової об’єднаної Європи.
Україна стане першою у світі державною, в якій відбудуться революційні зміни в системі управління. Вона поєднає пряму форму демократії з корпоративною системою управління, завдяки чому зробить стрімкий прорив у своєму розвитку. Головними елементами змін будуть:
1. Зміна виборчого цензу з вікового на інтелектуальний. Право голосу буде надаватись всім бажаючим громадянам, які успішно складуть тести на знання Конституції, а можливо також і мови, історії, логіки, економіки, політології, правознавства (на кшталт ЗНО)…
У той же час, всі громадяни, що стануть виборцями, візьмуть на себе зобов’язання детально вивчати і аналізувати всіх кандидатів на державні посади та всі їх пропозиції. Таким виборцям, з метою мотивації, доцільно було б навіть удвічі зменшити податкове навантаження.
2. Перехід від представницької демократії до прямої. Такий крок здатен назавжди вирішити проблему політичної корупції. Вона стане просто неможливою. Можна дати хабаря, залякати, чи вплинути в будь-який інший спосіб на 226 нардепів, але не на мільйон мислячих громадян.
Питання призначення Президента і Уряду, ухвалення Конституції та змін до неї, Державної Стратегії на 50 років та Програми уряду на 5 років, державного бюджету та звітів про виконання зазначених документів чи їх перегляду – все це буде належати до виключної компетенції громадян – такого собі он-лайн Віча.
3. Поєднання управлінської моделі держав і корпорацій. Корпоративна система управління і залежність доходів від результатів роботи. Чітка місія, мета та стратегія державної політики. Президент має очолювати виконавчу гілку влади – Уряд, і йти на вибори з детальною програмою дій на 5 років – із зазначенням завдань, засобів їх досягнення, очікуваних результатів, показників, часових рамок кожного кроку. На всі посади в Уряді має бути готова команда виконавців, яка має обиратись разом із Президентом та його Програмою. Після виборів, Програма автоматично має набувати статусу Закону, і щороку Президент і Уряд мають звітувати про результати її виконання.
4. Повний перехід на безготівкові розрахунки. Максимальна дерегуляція економіки. Спрощення податкової системи – запровадження єдиного для всіх податку – 20% з доходу. Держава буде зацікавлена у постійному зростанні доходів громадян, адже тільки так політики зможуть збільшувати свої доходи.
Ці чотири головні системні зміни, після того, як доведуть свою ефективність в Україні, поступово перейматимуть інші держави. Ми станемо політичним і економічним центром світу.
Дмитро Сінченко, газета “День”
Переглядів: 1364 Коментарів: 1

Школа Хогвартс, яка відкрилась у бібліотеці-філії №19 привітала перших випускників, юних магів та чарівників. Вони пройшли зимове експрес-навчання, успішно здали численні іспити та жахливо академічну блискучу атестацію.

...

Положення про конкурс

...

В Україні практично завершено процес декомунізації топоніміки. Проте чимало питань залишаються відкритими. Особливо гостро проблема нових назв стоїть в перейменованому місті Кропивницький
Станом на 1 вересня 2016 року в Україні було перейменовано 917 населених пунктів, 20 районів і 27 районів у містах. На тимчасово окупованій території постанова про перейменування 70 населених пунктів і 5 районів поки не набула чинності.
Проте чимало питань залишаються відкритими. Коли буде остаточно перейменовано юридичні особи, в назвах яких присутні символи комуністичної ідеології? Коли будуть замінені всі таблички та вказівники? Коли будуть прибрані пам’ятники, меморіальні дошки, ліпнина на будівлях та інші речі, які також підпадають під декомунізацію?
І, не останнє, – яка відповідальність чекає на тих, хто саботує цей процес?
Щодо відповідальності питання найцікавіше, адже, не зважаючи на наявність відповідних статей у Кримінальному кодексі, на практиці вони не працюють. Правоохоронні органи уникають порушення кримінальних справ проти осіб, які свідомо чи несвідомо займаються пропагандою тоталітаризму.
Чи не найгостріші дебати навколо перейменування відбувались в місті Кропивницький (колишній Кіровоград).
Тут дискусія суттєво відрізнялась від інших населених пунктів, чия назва була декомунізована, адже місцева громадськість розділилася не на два табори, а на три: тих, хто проти перейменування, тих, хто за перейменування на нову українську назву, і тих, хто за повернення назви часів Російської імперії.
Ця боротьба триває з часів проголошення незалежності України, і відображається також у назвах вулиць, провулків, проїздів, тупиків, парків, площ міста.
Історія питання


Перша спроба перейменування сучасного Кропивницького відбулась 25 червня 1992 року. На спільному засіданні міської та двох районних рад було розглянуто звернення ініціативної групи щодо повернення російської імперської назви Єлисаветград.
Тоді депутати не змогли ухвалити жодного рішення, проте серед них виокремилися три умовні фракції: «патріотів», які виступали за перейменування міста на нову українську назву, «імперців», які добивались повернення дореволюційної назви, та «совків», які відстоювали комуністичну назву. Ці ж настрої панували і в суспільстві. Найбільше ж було тих, хто був проти самого перейменування через банальну звичку та страх змін.
Назва міста тягнула за собою і загальну концепцію топоніміки, яка відображалась у топонімах, архітектурі та монументах. Тож боротьба за кожну з трьох концепцій відбувалось у будь-якому рішенні органів місцевого самоврядування, що стосувалось питань топоніміки чи політики пам’яті. І кожна з трьох груп жила у власному «паралельному вимірі», створюючи власну міфологію і вірячи в неї ж.
Друга спроба змінити назву міста відбулася 16 квітня 2000 року. Тоді вирішили провести референдум.
Мешканцям міста було запропоновано визначитися: залишити теперішню назву — Кіровоград, підтримати пропозиції про присвоєння обласному центру іншої назви, або повернути стару назву Єлисаветград. Участь у місцевому референдумі взяли майже 120 тис. осіб, тобто 58% тих, хто мав право голосу.
Замість одного бюлетеня з кількома запитаннями, для цього референдуму їх виготовили три. Кожен, хто голосував, міг відповісти «Так» одразу на 3 запитання. 70,88% учасників місцевого референдуму проголосували за те, щоб залишити назву Кіровоград, 34,39% — за те, щоб змінити назву на нову (Златопіль, Інгульськ, Степоград), 32,76% — за те, щоб перейменувати на Єлисаветград.
Перейменування міста вдалося лише з третьої спроби, після прийняття декомунізаційних законів.
Зміна законодавства позбавила найбільшу групу мешканців – «совків» – можливості збереження статусу кво. Частина з них намагались саботувати процес, частина – стали просто спостерігачами, дехто почав вигадувати свої варіанти нових назв, які б відповідали «совковому» світогляду. Однак значна частина поповнила лави ментально ближчих «імперців».
Для процесу зміни назви необхідно було провести громадські слухання. Проте у тоді ще Кіровограді вони були зірвані, отже визначити одну прийнятну назву не вдалося. Депутати також відмовились брати на себе відповідальність, і вирішили провести т.зв. «громадське опитування».
Опитування не було регламентоване жодним законом й ніким не контролювалося, тому його результатів не взяла до уваги навіть міськрада, яка ініціювала цей процес. В результаті, до Верховної Ради було подано всі 7 варіантів нової назви міста: Інгульськ, Ексампей, Златопіль, Єлисаветград, Благомир, Кропивницький, Козацький. Серед яких народні депутати обрали Кропивницький – на честь Марка Кропивницького, засновника першого українського професійного театру, життя якого було тісно пов’язане з тодішнім Єлисаветградом.
Увесь процес супроводжувався численними скандалами, протестами та потужними пропагандистськими кампаніями, до яких активно долучилися політичні партії, громадські, релігійні організації, бізнес та звичайні громадяни.
Різновиди «паралельних світів»

...
Редакція не впливає на зміст блогів і не несе відповідальності за думку, яку висловлюють автори