Як думаєте, при слові «ґендер», яка думка найпершою виникає у пересічної людини, яка «глибоко не в темі»? Напевно, це щось типу: «Оооо. Це феміністки активізувалися. Зараз знову будуть щось проти чоловіків затівати». Слово наче б то і просте, але чітко запаковане в якісь агресивні міфі і ілюзії. Отже, спробуємо розібратися, чим «ґендер» уже допомагає кожному з нас, у нашому особистому житті.
Напевно, Ви зі мною погодитеся, що суспільство – це не просто люди, а чоловіки і жінки певного віку, які мають свої особисті захоплення, життєві пріоритети, які працюють на певних посадах (або не працюють), мають різний рівень здоров’я ну і так далі. У культурі кожного суспільства є норми, моделі поведінки, традиції, які передаються від покоління до покоління, уявлення про те, якими повинні бути чоловіки та жінки, які соціальні ролі їм відігравати. Народжуючись ми уже потрапляємо у певну трафаретну систему поведінки, якій маємо відповідати за замовчуванням. Інколи розірвати це коло нав’язаних стереотипів ми можемо тільки ціною особистого подвигу. Наприклад, Марія Заньковецька (1854 – 1934), яка стала легендою українського театру ще за життя, змушена була йти проти волі батьків та суспільства, щоби займатися улюбленою справою. «Жінка має вийти заміж і доглядати за дітьми, а не мати легковажне заняття на потіху іншим», - такої думки був її батько, Костянтин Костянтинович, шляхетний, хоч і збіднілий, дворянин. Виступаючи на сцені, пані Марія не мала можливості оприлюднювати власне прізвище або прізвище чоловіка, щоби когось не зганьбити, саме тому взяла псевдонім «Заньковецька». Кожні кілька місяців чоловік давав акторці довідку ‑ «вид на проживання». Бо тоді жінки не могли вільно пересуватися містами без дозволу їхніх чоловіків. У 1888-му році Марія Костянтинівна попросила і отримала від церкви дозвіл на розлучення. Оскільки вона взяла «провину» за розлучення на себе, то їй заборонялося вдруге виходити заміж. Чи хотіли б Ви собі таке життя? Як Вам перспектива бути собою за рахунок суспільного осуду?
...