Гречані блоги

Блоги небайдужих особистостей на інформаційному порталі Кіровоградщини "Гречка"

Перегляд записів, позначених міткою '$ s'

Масовий психоз знову охопив Україну. Цього разу – «коронавірусний». Мільйони українців завмерли біля екранів, спостерігаючи за перипетіями довкола евакуйованих з Китаю співгромадян. Одні – з обуренням та соромом за поведінку «диких» людей, які перешкоджають поверненню співвітчизників, інші – зі страхом захворіти незрозумілою хворобою.

Отже, як ми дійшли до такого становища і що з цим робити? Для повноти картини треба згадати ще декілька ключових подій.

...

Небесну Сотню - у Верховну Раду

Posted Автор: Створено: в Суспільство

Знаєте, чому це важливо? Тому що одним із шокуючих фактів для путіна стало те, як українці тужать за своїми загиблими. Як велично возвеличують своїх Героїв, які пісні співають, якими красивими словами називають - НЕБЕСНА СОТНЯ... Путін, звикнувши царювати над масою, як і його попередники-диктатори, ніколи не бачив цінності людського життя. "Баби еще нарожают" - це психологія не тільки його, а й цілого народу. Яскравий приклад тому - нульовий опір з боку рідних і близьких російських 200-х. В росіян є герої з іменами? Панфіловці, яких насправді не існувало? Сумнівні маршали типу Жукова? Чи будь-які інші оспівані учасники ВВВ, подвиги яких на повірку всі як один виявляються вигаданими чи перекрученими?

...

Поки політикани ділять трофеї, наші «екстремісти» живуть своїм життям. Учорашній Майдан – був як музей, де всі експонати вже ніби й бачили по телевізору та в Інтернеті, але хотілося бачити й наживо. А раптом то було не в Україні? А раптом страшний сон?

А я не плакала ні тоді, як була на вулицях, де загинули наші герої, ні тоді, коли покладала квіти, ні тоді, коли була там, де їхніми безмовними тілами обкладали бруківку. Душа моя розривалася. Я йшла і думала: як тепер жити, як ходити Хрещатиком, Інститутською, по вулиці Грушевського? Як тепер з усім цим бути? Як засинати, щоб перед очима не було блакитної каски? Що робити, щоб заглушити в голові ту поминальну пісню?

Як не дивно, на Майдані мені було спокійно і зовсім не страшно. А сьогодні-от розплакалася. Істерично розревілася, прочитавши останні слова одного з героїв Небесної сотні. Йому влучили прямісінько в серце, але він ще залишався живим. Лікарі сказали, що вже нічим не можуть допомогти. Помираючи на руках свого товариша, він сказав, що дуже хотів жити. Розумієте, дуже хотів жити…

Вони ділитимуть крісла і президенство. А в моїй пам’яті буде тільки те, як двоє наших хлопців, засмальцьованих і втомлених, сиділи на купах шин і слухали, що говорять на сцені. До них підійшли дівчатка-активістки, які роздавали цукерки. Хлопці порозмотували солодощі - і гайда жувати. У цій деталі – стільки природності, стільки простоти і шляхетності. Ті, хто до останньої хвилини відстоював нашу гідність, не шкодували ні свого життя, ні здоров’я, мовчки сидять на шинах і радіють цукеркам. А ті, які нас нищили і підставляли під кулі, жирують і прикриваються іконами святих.

«Михайло Гаврилюк» -, крикнув хтось з натовпу, і всі почали фотографувати справжнього козака. А Михайло: «Дайте хоч поїсти нормально». І у тій відповіді – вся щирість і душа нашого народу.

Це ті можуть із кожного приводу робити піар, не ходять туди, де нема журналістів. А прості герої не люблять камер і не потребують, щоб з них робили героїв. А скільки їх? Скільки імен, які творили все те, що відбувається тепер з нами, залишаться невідомими? Скільки героїчних вчинків, про які ми не знаємо? Скільки щирості в діях і словах? Скільки альтруїзму і людинолюбства?
Їх тисячі. Людей, які творили революцію гідності…
Їх сотні. Людей, життя яких ми повинні прожити за себе і за них…
Герої не забуваються! Герої не вмирають!

Редакція не впливає на зміст блогів і не несе відповідальності за думку, яку висловлюють автори